Українська література » Фантастика » Дивний світ - Олександр Іванович Шалімов

Дивний світ - Олександр Іванович Шалімов

Читаємо онлайн Дивний світ - Олександр Іванович Шалімов
але виразним голосом.

Леона не слухала… Вона стояла поряд із Юрієм, міцно тримаючи його за руку, і рахувала удари крові у скронях. Шістдесят… Значить, минула ще хвилина. Ще хвилиною менше… Як стрімко біжить зараз час… Їй здавалося, що вона збагнула нарешті, в чому відносність часу — безжального і невблаганного часу, невідомі закони якого ще не зрозумілі людям. Людина сама своїм розумом, своїми думками й відчуттями прискорює й уповільнює час. Потрібна лише велика сила волі, і можна навчитися управляти часом. Сила волі!.. Але де узяти її в такі хвилини?

Леона підвела голову і прислухалася. Тепер говорив академік Кранц. Його голос звучав різко і владно:

— Успіх вашого польоту визначить шляхи й цілі нової великої зоряної експедиції, яку ми зараз готуємо. Пам’ятайте, ви лише розвідники, авангард. Що б ви не зустріли, ви не маєте права захоплюватися. Ваше завдання — встановити придатність фотонних кораблів для далеких космічних польотів. Ваш зореліт може зробити посадку на чужій планеті, але пам’ятайте, що у вас мало часу. Обмежтеся обльотом, фотографуванням. Якщо на планеті мешкають розумні істоти, дайте їм знати про себе по радіо, скиньте вимпели й малі ракети з автоматами і лягайте на зворотний курс. Ми розраховуємо, що ваш політ триватиме десять років. Десять земних років. Проте умови і обстановка польоту можуть внести свої корективи…

Юрій відчув, як здригнулися пальці Леони. Він швидко поглянув на неї. Відкинувши назад голову, вона слухала Кранца. Губи були щільно стиснуті. Вкрите засмагою обличчя здавалося вирізьбленим із каменю. Лише пасмо волосся, що вибилося з-під шапочки, тріпотіло від поривів вітру.

Ще декілька чоловік змінилися на високому постаменті. Відтак усі заворушилися і заговорили відразу.

Юрій обняв Леону.

— Уже? — запитала вона, немов прокидаючись зі сну.

Юрій щось шепоче їй, але вона розрізняє лише найостанніші слова:

— …і нехай час прискорить свій біг.

— І нехай час прискорить свій біг, — мов луна, повторює Леона.

Юрій цілує її. Відтак обіймає Таджибаєва, потискує руки оточуючим. На декілька секунд він зникає в натовпі, та Леона знову бачить його у вікні всюдихода. У всюдиході їх п’ятеро — четверо астронавтів і шофер. Шофер — єдиний, кому дано право провести їх до самого зорельота. Це славнозвісний математик — резервний учасник експедиції. Він полетів би у випадку, якби один з астронавтів не зміг узяти участі в експедиції. Тепер він залишається на Землі. Він проведе їх до космічного корабля і повернеться. А вони…

Всюдихід рушає.

— До швидкої зустрічі… Я чекатиму! Чекатиму… — кричить Леона, але її крик тоне в різноголосому хорі побажань.

Вже давно зник усюдихід, осіла піднята ним курява, а Леона все ще не може відірвати погляду від далекого скруту бетонної дороги.

Хтось торкається до плеча Леони. Це батько.

— Ходімо, — каже він, — треба спуститися у сховище. Старт через п’ятнадцять хвилин.

Леона слухняно спускається нескінченними похилими коридорами. Вона рахує сходинки. Двісті… двісті п’ятдесят… триста, — значить, ще п’ять хвилин. Вона намагається зміркувати, скільки ж залишилося, і не може.

Нарешті спуск закінчений. У низькій кімнаті підземного сховища кількадесят чоловік. На стінах пульти управління, ряди індикаторів, кнопок, лампочок. У центрі великий екран. Біля екрану Кранц і Бо Цинь.

Батько підходить до екрану й натискає клавіші пульта. Екран освітлюється. Леона бачить зореліт. Павутини ліфта вже немає. Прямокутний отвір у верхній частині ракети зник.

— Вони вже всередині, — чує Леона, — залишилося п’ять хвилин…

«П’ять хвилин, — думає вона, — це ще триста сходинок униз…»

Лунають уривисті фрази команд. На бічному екрані з’являється чиєсь обличчя. Це капітан корабля. Він у польотному комбінезоні, але ще без шолома. Він доповідає про готовність. Хтось устав за спиною капітана. Зображення нерізке, і Леона не може зрозуміти, хто це.

Команди перетворюються на серії цифр.

Відтак чути голос батька:

— Приготуйтеся…

Обидва на екрані вдягають шоломи.

В останню мить Леона збагнула: за плечима капітана був Юрій. Вона піднімає руки над головою і махає йому. Махає щосили…

— Старт!

Малий екран раптом гасне, а великий спалахує сліпучим полум’ям. Леона зажмурює очі. Здригаються стіни сховища. Здалеку доносяться розкоти важкого гуркоту.

— Ну, в добрий час, — промовляє хтось старовинну формулу щасливої дороги.

Леона дивиться на екран. Там, де стояв зореліт, клубочиться піщаний смерч. Поле зору зміщується, земля йде вниз, і Леона бачить у фіолетово-блакитному небі стрімко линучий корабель. Залишаючи сяючий хвіст, яскравий мов сонце, зореліт перетворюється на ледь помітну цятку і зникає. Хвіст залишається висіти в небі, він поступово гасне і перетворюється на білу хмарну смугу.


* * *

Поки зореліт знаходився в радіусі телерадіозв’язку, Леона жила на Чимтаргинській обсерваторії. Вона працювала черговим спостерігачем великого радіотелескопа. Двічі вона бачила Юрія на екрані Головного пульта управління і навіть могла обмінятися з ним декількома фразами. Але з кожним новим сеансом видимість усе погіршувалася. Нарешті зображення на екранах зникли зовсім. Це сталося, коли зореліт досяг орбіти Нептуна. Відстань, яку міжпланетні кораблі проходили за три — три з половиною місяці, фотонний гігант подолав за два тижні. А головні прискорювачі ракети ще не діяли. Їх повинні були увімкнути лише тоді, коли корабель досягне орбіти Вотана — останньої з планет Сонячної системи, відкритої всього кілька десятків років тому.

Таджибаєв вважав, що до моменту увімкнення головних прискорювачів потужна радіостанція зорельота зможе підтримувати зв’язок із Землею безпосередньо або через радіообсерваторію, нещодавно збудовану на Плутоні. Після того, як будуть увімкнені фотонні прискорювачі, швидкість корабля збільшиться до субсвітлової. Тоді показниками положення зорельота залишаться лише могутні енергетичні імпульси, що висилатимуться раз на добу у напрямку Землі. Якщо вдасться уловити ці імпульси радіотелескопами Чимтаргинської обсерваторії, виникне можливість визначити невідповідність земного часу і часу зорельота.

Сім діб корабель рухатиметься з субсвітловою швидкістю і сім разів протягом цього часу сигналізує Землі про своє положення короткочасними, але надзвичайно потужними енергетичними розрядами. Ці

Відгуки про книгу Дивний світ - Олександр Іванович Шалімов (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: