Соляріс. Едем. - Станіслав Лем

— Гаразд! — гукнув у відповідь Лікар. І обернувся до дуплекса, який непорушно зіщулився на сидінні.

Згори з шурхотом посипалася глина.

— Ще раз! — крикнув Координатор.»

Цівки грудок знову зашурхотіли по схилу; нараз на горі щось гупнуло, тріснуло, й за мить величезна брила грунту прокотилася повз самісінький всюдихід, в лобове скло забарабанили дрібні грудочки; вони ще добру хвилину шаруділи по стінці кручі, хоч луна м’якого перекочування скинутої брили давно вже розтанула внизу. Лікар весь аж подався вперед, — дуплекс зовсім не реагував на ці звуки, — і спрямував прожектор убік. У глинистому навісі виникла широка, лійкоподібна виїмка, в якій стояв Координатор й енергійно орудував лопатою.

Було вже далеко за північ, коли вони вийняли з багажника буксирну котушку, якорі, зачепи й, закріпивши один кінець линви між фарами, другий протягли по виїмці нагору в зарості й там двічі обкрутили довкола якоря. Потім Лікар і Хімік висіли з машини, а Координатор увімкнув одночасно мотори всіх коліс і переднього барабана, який, намотуючи на себе линву, метр за метром всюдихід втягував у глинисту горловину. Не обійшлося без повторного розширення виїмки, але через півгодини якорі й линви вже лежали в багажнику, а всюдихід зі страхітливим тріском і хрустом продирався крізь зарості. Якийсь час він посувався дуже повільно, і тільки коли густі чагарі, на щастя, сухі й ламкі, скінчилися й не чинили надто великого опору, помчав з більшою швидкістю.

— Половина дороги позаду! — трохи перегодя крикнув Лікареві Хімік, який із-за Координаторового плеча уважно стежив за спідометром.

Координатор подумав, що вони не проїхали ще й половини — крутий підйом примусив їх дати гака кілометрів на п’ятнадцять; нахилившись майже до самого скла, він не відривав очей від дороги, точніше від бездоріжжя, намагаючись обминати великі перешкоди, а менші пропускати поміж колесами; та, незважаючи на це, всюдихід кидало, трясло, від чого на багажнику страшенно гуркотіла металева каністра; іноді, на ямах, машина підстрибувала, а коли знову опускалася на грунт, амортизатори всіх чотирьох коліс аж сичали. Видимість, однак, була непогана, несподіванок теж не було ніяких. Раптом на межі розчинених у сіруватій імлі смуг світла щось промайнуло: висока паличка, друга, третя, четверта — виявилося, що це були щогли.

Лікар силкувався побачити на тлі неба, чи їхні верхівки й далі оточує тремтливе повітря, але було надто темно. Зорі над головами спокійно мерехтіли, велетенське створіння на задньому сидінні не ворушилося, тільки раз, мовби стомившись сидіти в одній і тій самій позі, пересунулося трохи вбік, умощуючись якомога зручніше, і цей такий людський рух дивно схвилював Лікаря.

Колеса перескочили через поперечні борозни. Всюдихід уже з’їжджав у долину по довгастому згорбленому спуску. Координатор трохи скинув швидкість, за язиком вапнякового осипу в смугах світла вже вимальовувалися наступні борозни, як раптом з лівого боку долинув наростаючий свист. Пронизливий, глухий шум — і невиразна гігантська маса перетнула їм шлях, блиснула в світлі фар і зникла з очей. Гальма коліс різко запищали, всюдихід рвонуло, в обличчя війнуло гарячим гірким вітром; через кілька секунд почувся новий свист, і Координатор погасив фари. В темряві за кілька кроків від них пролітало щось схоже на смерчі, одна за одною високо над поверхнею планети проносилися гондоли, які мерехтіли фосфоричним світлом й були оточені невидимими обертовими дисками; повертаючи, вони легко нахилялися під тим самим кутом. Люди пошепки рахували: вісім, дев’ять, десять… Після п’ятнадцятої настала перерва.

— Стільки ми ще не зустрічали, — сказав Лікар.

Знову почувся якийсь незнайомий звук, цього разу він був уже набагато нижчий і наближався трохи повільніше. Координатор увімкнув задню передачу, й всюдихід почав котитися назад. Вони підіймалися вгору, колеса слабо шурхотіли на вапняковому осипі. Не встиг Координатор загальмувати, як у темряві перед ними з басовитим гудінням, від якого аж завібрував кузов машини, проплив невиразний силует, тільки високо над деревами потемніли зорі й задвигтів грунт, немовби згори йшла лавина. Гудучи, мов велетенська дзига, повз всюдихід пронісся новий привид, за ним ще один; гондол видно не було, тільки червонясто світилися неправильні, загострені на зірчастих кінцях контури якоїсь конструкції, що повільно оберталася в протилежний напрямкові руху бік.

Знов зробилося тихо, тільки звідкись здалеку долинало то стихаюче, то наростаюче гудіння.

— Оце так колоси — бачили?! — сказав Хімік.

Координатор ще трохи почекав, а тоді увімкнув фари, відпустив гальма, й всюдихід покотився спершу повільно, потім дедалі швидше помчав униз. Хоч їхати вздовж борозен було зручніше, бо вони обминали всі великі нерівності, проте Координатор вирішив не ризикувати — на них іззаду могло напасти одне з цих прозорих чудовиськ. Легко крутячи кермом, він намагався продовжити в уяві маршрут машин, які їм зустрілися: вони йшли з північного заходу на схід, однак це ні про що не говорило — вони повертали й могли зробити ще багато таких поворотів. Він нічого не сказав, але на душі в нього було тривожно.

На початку третьої в світлі фар блиснула дзеркальна стрічка. Дуплекс, на якого зустріч у темряві з гігантськими машинами не справила аніякісінького враження, з деякого часу, висунувши голову, пильно роздивлявся довкола. Коли всюдихід під’їхав майже до самого дзеркального пояса, велетенське створіння раптом закашляло, засопіло і, постогнуючи, почало випростовуватися, вовтузитися, потім переважилося на один бік, немовби хотіло вистрибнути.

— Стій! Стій! — крикнув Координаторові Лікар.

Той загальмував, і всюдихід зупинився за метр від стрічки.

— Що сталося?

— Він хоче втекти!

— Чому?

— Не знаю. Може, через це — погаси фари.

Координатор послухався. Як тільки стало темно, дуплекс знову важко опустився на сидіння. Всюдихід рушив з погашеними вогнями, якусь хвилину у чорних плитах обабіч нього відбивалося тільки світло зірок, але потім колеса знову загойдалися на м’якому грунті рівнини. Всюдихід мчав дедалі швидше, весь його корпус вібрував, тремтів, вапнякові виступи з великими тінями бігли назад, пісок смугами летів з-під коліс, холодне повітря обпікало легені, мотор гув, шумів, камінці стріляли з дзенькотом у шасі. Хімік зіщулився, намагаючись сховати голову за вітрове скло.

Всюдихід їхав по рівному, швидкість наростала, попереду от-от мав уже з’явитися корабель.

Перед від’їздом було домовлено, що той, хто лишається на кораблі, почепить на кормі проблисковий ліхтар, отож вони шукали миготливий вогник. Час минав, всюдихід трохи сповільнив швидкість, звернув на північний схід, а довкола, як і до цього, розливалася глибока пітьма. Координатор давно вже їхав з близьким світлом, а тепер вимкнув і його, незважаючи на те, що всюдихід міг наштовхнутися на якусь невидиму перешкоду. Один раз вони