Марсіянин - Енді Вір
– Не поспішай, головне обчислити все правильно, – сказала Льюїс. – І не починай корекцію, поки я не скажу. Не можна крутити кораблем, поки Бек назовні.
– Прийнято, – сказав Мартінез. За мить він додав: – Гаразд, корекція розрахована, готовий її застосувати.
– Чекай, – сказала Льюїс.
•••
Знову одягнувши скафандр, Фоґель розгерметризував шлюз №2 і відкрив зовнішні двері.
– Нарешті, – сказав Бек, залазячи всередину.
– Вибач за затримку, – сказав Фоґель. – Я мусив зробити бомбу.
– Ох і дивний же нині день, – сказав Бек. – Командире, Фоґель і я на позиції.
– Прийнято, – відповіла Льюїс. – Притуліться до передньої стіни шлюзу. Перевантаження в один g триватиме десь чотири секунди. Переконайтесь, що ви обидва міцно прив’язані.
– Прийнято, – сказав Бек, закріплюючи свою линву. Двоє чоловіків притулилися до стіни.
•••
– Гаразд, Мартінезе, – сказала Льюїс. – Розвертай нас у потрібному напрямку.
– Прийнято, – сказав Мартінез, застосовуючи корекцію положення.
Йогансен запливла на місток під час корекції. Кімната оберталася навколо неї, тож вона вхопилася за ручку.
– Бомба готова, запобіжник заблоковано, – сказала вона. – Я можу підпалити її, дистанційно увімкнувши панель освітлення №41.
– Замкни місток і займи своє місце, – сказала Льюїс.
– Прийнято, – мовила Йогансен. Розблокувавши аварійний замок, вона міцно закрила вхід на місток. Кілька поворотів – і справу було зроблено. Вона повернулася на своє місце і запустила швидку перевірку.
– Збільшую тиск до 1,03 атмосфери… Тиск тримається.
– Прийнято, – сказала Льюїс. – Час до перехоплення?
– Двадцять вісім секунд, – сказала Йогансен.
– Ого, – сказав Мартінез. – Ледве встигли.
– Ти готова, Йогансен? – спитала Льюїс.
– Так, – відповіла Йогансен. – Залишилось один раз клацнути.
– Мартінезе, як напрям?
– Рівнісінько так, як треба, – доповів Мартінез.
– Пристебніться, – сказала Льюїс.
Усі троє затягли ремені крісел.
– Двадцять секунд, – сказала Йогансен.
•••
Тедді сів на своє місце в кімнаті для почесних гостей.
– Як справи?
– За п’ятнадцять секунд вони підірвуть ВШ, – сказав Венкат. – А ти де був?
– Говорив з Президентом по телефону, – сказав Тедді. – Думаєш, у них вийде?
– Гадки не маю, – сказав Венкат. – Зроду не почувався таким безпорадним.
– Якщо це тебе втішить, – сказав Тедді, – то десь так почуваються всі, хто на цій планеті.
По той бік скла туди й сюди крокував Мітч.
•••
– П’ять… чотири… три… – казала Йогансен.
– Тримайтеся, – сказала Льюїс.
– Дві… одна… – продовжувала Йогансен. – Вмикаю панель освітлення №41.
Вона натиснула «Enter».
Всередині Фоґелевої бомби струм з корабельної системи освітлення побіг через тонкий оголений дріт. Той швидко нагрівся до температури займання цукру. Те, що в земній атмосфері було б лише шкварчанням, стало нестримним горінням у середовищі чистого кисню всередині мензурки. Менш, ніж за одну десяту секунди, неймовірний тиск всередині розірвав її, на шматки розламавши вибухом двері шлюзу.
Повітря з «Гермеса» рвонуло через пробитий ВШ, штовхаючи «Гермес» у протилежному напрямку.
Фоґеля і Бека притисло до стіни шлюзу №2. Льюїс, Мартінез і Йогансен трималися в своїх кріслах. Перевантаження не було сильним. По правді, воно було меншим за силу тяжіння на поверхні Землі, але уривчастим і нерівномірним.
За чотири секунди поштовхи стихли, і на кораблі знову запанувала невагомість.
– Реакторний відсік тримає тиск, – доповів Мартінез.
– Місток теж, – сказала Йогансен. – Як бачите.
– Пошкодження? – спитав Мартінез.
– Поки що невідомо, – сказала Йогансен. – Камера 4 направлена вперед. З неї не видно жодних пошкоджень корпуса навколо ВШ.
– Потім про це подумаємо, – сказала Льюїс. – Яка відносна швидкість і відстань до АПМ?
Йогансен швидко застукала клавішами.
– Ми наблизимося на тридцять два метри, швидкість дванадцять метрів на секунду. Ми отримали навіть більшу тягу, ніж сподівалися.
– Вотні, – сказала Льюїс. – План спрацював. Бек іде по тебе.
– Гооол! – відгукнувся Вотні.
– Беку, – сказала Льюїс. – Твій вихід. Дванадцять метрів на секунду.
– Непогано, – відповів Бек.
•••
– Я вистрибну назовні, – сказав Бек. – Це має дати мені ще два чи три метри на секунду.
– Зрозумів, – сказав Фоґель, притримуючи Бекову линву. – Щасти вам, докторе Бек.
Упершись ногами в стіну, Бек зігнувся і вистрибнув зі шлюзу.
Вилетівши у відкритий простір, він встановив напрямок. Швидкий погляд направо повідомив йому те, що він не міг побачити зі шлюзу.
– Візуальний контакт! – сказав Бек. – Бачу АПМ!
АПМ майже нічим не нагадував той космічний корабель, який пам’ятав Бек. Колись гладенькі обриси стали недоладним скупченням відсутніх частин обшивки й порожніх кріплень, на яких раніше трималося різне некритичне обладнання.
– Господи, Марку, що ти наробив зі своїм кораблем?
– Ти ще мій марсохід не бачив, – відповів Вотні.
Бек полетів курсом перехоплення. Він безліч разів робив це під час тренувань. Умовою його практичних завдань був той випадок, якби йому довелося рятувати товариша, в котрого порвалася линва, але принцип лишався тим самим.
– Йогансен, – сказав він. – Ти бачиш мене на локаторі?
– Підтверджую, – відповіла вона.
– Повідомляй мою відносну швидкість кожні дві секунди чи скільки.
– Прийнято. П’ять і дві десятих метри на секунду.
– Гей, Беку, – сказав Вотні. – у фасаді чимала діромаха. Я вилізу до неї й чекатиму, щоб вхопитися за тебе.
– Заперечую, – втрутилася Льюїс. – Ніхто не рухатиметься неприв’язаним. Залишайся в своєму кріслі й не чіпай ремені, поки не прикріпишся до Бека.
– Зрозумів, – сказав Вотні.
– Три й одна десята метра на секунду, – повідомляла Йогансен.
– Трохи полечу за інерцією, – сказав Бек. – Спочатку наздожену його, а тоді гальмуватиму. – Він повернувся, готуючись до наступного ривка.
– Одинадцять метрів до цілі, – сказала Йогансен.
– Зрозумів.
– Шість метрів, – сказала Йогансен.
– І-і-і зворотній хід, – сказав Бек, знову запускаючи двигунці рюкзака. Перед ним пропливав АПМ.
– Швидкість? – спитав він.
– Один і одна десята метра на
