Марсіянин - Енді Вір

– Прийнято, – сказала Льюїс.

– Гей, – почувся в радіо голос Вотні. – Я дещо придумав.

– Щоб ти та не придумав, – сказала Льюїс. – Кажи.

– Я міг би пошукати щось гостре і проколоти дірку в рукавиці скафандра. Тоді я використав би струмінь повітря замість двигуна, щоб полетіти вам назустріч. Тяга була би прикладена до моєї руки, тож я досить легко міг би обирати напрямок руху.

– Звідки в його макітрі беруться такі ідеї? – устряв Мартінез.

– Гм, – сказала Льюїс. – А так можна розігнатися до сорока двох метрів на секунду?

– Гадки не маю, – сказав Вотні.

– Не бачу, як можна щось контролювати в такому випадку, – сказала Льюїс. – Ти просто проведеш нас очима, майже не контролюючи свій вектор тяги.

– Згоден, що це смертельно небезпечно, – сказав Вотні. – Але подумай ось над чим: я полечу, наче Залізна Людина.

– Нам потрібні ще ідеї, – сказала Льюїс.

– Залізна Людина, командире. Залізна Людина.

– Будь на зв’язку, – сказала Льюїс.

Її чоло нахмурилося.

– Гм… Може це не така й погана ідея…

– Ти жартуєш, командире? – сказав Мартінез. – Це жахлива ідея. Він вилетить у космос, як…

– Не вся ідея, а лише частина, – сказала вона. – Ідея використати атмосферу для створення тяги. Мартінезе, запусти Фоґелів комп’ютер.

– Гаразд, – сказав Мартінез, клацаючи клавіатурою. Екран показував тепер екран Фоґельового робочого місця. Мартінез швидко змінив мову з німецької на англійську. – Готово. Що тобі там треба?

– Фоґель має програму для обчислення поправок курсу на випадок пошкоджень у корпусі, так?

– Так, – сказав Мартінез. – Вона розраховує необхідні корекції…

– Знаю, знаю, – сказала Льюїс. – Запускай її. Я хочу знати, що буде, якщо ми підірвемо ВШ.

Мартінез перезирнувся з Йогансен.

– Ем. Так, командире, – сказав Мартінез.

– Вантажний шлюз? – спитала Йогансен. – Ти хочеш… відкрити його?

– В кораблі достатньо повітря, – сказала Льюїс. – Це нас добряче пхне.

– Та-ак, – сказав Мартінез, запускаючи програму. – А заразом так можна знести увесь ніс корабля.

– І повітря витече, – Йогансен відчувала, що зобов’язана вказати й на це.

– Ми закриємо і реакторний відсік. Решта приміщень від вакууму не постраждає, але тут і біля реактора вибухова розгерметизація нам не потрібна.

Мартінез ввів умови в програму.

– Гадаю, ми матимемо ту ж проблему, що і Вотні, але в більшому масштабі. Ми не зможемо керувати напрямком цієї тяги.

– Нам і не треба, – сказала Льюїс. – ВШ на носі. Повітря, що витікатиме, направить вектор тяги через наш центр мас. Нам лиш треба буде націлити корабель в прямо протилежний бік від того, куди ми хочемо рухатись.

– Гаразд, є результат, – сказав Мартінез. – Якщо закрити місток і реакторний відсік, то пробій у ВШ змінить нашу швидкість на двадцять дев’ять метрів на секунду.

– Після чого відносна швидкість становитиме тринадцять метрів на секунду, – додала Йогансен.

– Беку, – передала Льюїс. – Ти чув усе це?

– Так точно, командире, – сказав Бек.

– Ти впораєшся з тринадцятьма метрами на секунду?

– Буде ризиковано, – відповів Бек. – Тринадцять метрів, щоб зрівнятися з АПМ, а тоді тринадцять в інший бік, щоб зрівнятися з «Гермесом». Але це в чорті-скільки разів краще за сорок два.

– Йогансен, – сказала Льюїс. – Час до перехоплення?

– Вісімнадцять хвилин, командире.

– Як сильно нас штурхоне від того пробою? – спитала Мартінеза Льюїс.

– Повітря вийде за чотири секунди, – сказав він. – Ми відчуємо трохи менше одного g.

– Вотні, – сказала вона в мікрофон. – Ми маємо план.

– Так! План! – відповів Вотні.

•••

– Г’юстон, – пролунав у Центрі управління голос Льюїс. – Повідомляємо вам, що збираємося навмисне пробити ВШ, щоб створити тягу.

– Що? – сказав Мітч. – Що?!

– Боже ти мій, – мовив у кімнаті для спостережень Венкат.

– Хай мене морквиною… – сказала Енні, підводячись. – Краще я піду до преси. Не підкажеш чогось корисного на прощання?

– Вони хочуть пробити корабель, – сказав і досі приголомшений Венкат. – Вони збираються власноруч пробити корабель. Боже ти мій…

– Ясно, – сказала Енні, потрусивши до дверей.

•••

– Як ми відкриємо двері шлюзу? – спитав Мартінез. – Дистанційно вони не відчиняються, а коли хтось із нас буде поруч, коли воно рвоне…

– Так, – сказала Льюїс. – Ми можемо відкрити одні двері, поки закриті інші, але як відкрити шлюз настіж?

Вона подумала хвилинку.

– Фоґелю, – покликала вона по радіо. – Треба, щоб ти повернувся всередину й зробив бомбу.

– Гм, командире, повтори, будь ласка? – перепитав Фоґель.

– Бомбу, – підтвердила Льюїс. – Ти хімік. Ти можеш зробити бомбу з того, що є на борту?

– Ja, – сказав Фоґель. – Ми маємо займисті матеріали й чистий кисень.

– Звучить непогано, – сказала Льюїс.

– Звісно, збирати вибуховий пристрій на борту космічного корабля небезпечно, – відзначив Фоґель.

– То зроби маленький, – сказала Льюїс. – Нам лиш треба пробити невеликий отвір у зовнішніх дверях шлюзу. Будь-якого розміру. Якщо вибухом винесе двері, то пусте. Якщо не винесе, то повітря виходитиме повільніше, але довше. Зміна імпульсу буде однакова, тож ми отримаємо потрібне прискорення.

– Герметизуємо шлюз №2, – доповів Фоґель. – Як ми активуємо бомбу?

– Йогансен? – сказала Льюїс.

– Ну… – сказала Йогансен. Вона підняла свою гарнітуру і швидко вдягла її. – Фоґелю, ти зможеш провести всередині дроти?

– Ja, – сказав Фоґель. – Я візьму корок з маленькими отворами для дротів. На міцність корку вони не вплинуть.

– Можна провести дріт до панелі освітлення №41, – сказала Йогансен. – Вона недалеко від шлюзу, і я можу вмикати й вимикати її звідси.

– От вам і дистанційний детонатор, – сказала Льюїс. – Йогансен, підготуй панель освітлення. Фоґелю, повертайся сюди й зроби бомбу. Мартінезе, піди закрий і замкни двері до реакторного відсіку.

– Так, командире, – сказала Йогансен, відштовхнувшись від свого крісла в бік коридору.

– Командире, – сказав Мартінез, зупинившись у дверях. – Може, принести сюди наші скафандри?

– Немає сенсу, – сказала Льюїс. – Якщо двері на містку