У безодні - Герберт Уеллс

зірок у Молочному Шляху; в одній з тих зірок його шеф помітив — чи просто уявив собі — якусь дивну гру кольорів. Загалом таке спостереження до завдань їхньої обсерваторії не належало, і, мабуть, саме через це Вудхаузу було так цікаво подивитися на ті зірки. Здавалося, він забув про все на світі. Вся його увага була зосереджена на великому синьому крузі в об’єктиві телескопа — крузі, що був усіяний, як здавалося, міріадами зірок і виблискував у своїй чорній оправі. Вудхауз дививсь, і йому ввижалося, що він став безплотним і сам пливе в просторах Всесвіту. Безмежно далеко була блідо-червона цятка, за якою він стежив.

І раптом зірки зникли. Їх заступило на мить щось чорне, потім вони з’явилися знов.

— Дивина! — мовив Вудхауз. — Мабуть, якийсь птах.

Згодом зірки зникли вдруге, і ту ж мить величезна труба хитнулася, мовби від сильного поштовху. Після цього в бані обсерваторії пролунало кілька громових ударів. Зірок ніби змело вбік, коли телескоп — він не був закріплений — змістився від отвору в даху.

— О господи! — вигукнув Вудхауз. — Що це?

Здавалося, в отворі борсається здоровенне чорне тіло, б’ючи мовби якимись крилами. Та по хвилі вгорі нічого не стало, і ясна мла Молочного Шляху знов засяяла яскраво й тепло.

Зсередини дах був геть чорний, і тільки тихе пошкрябування свідчило про те, що з другого боку на ньому сидить якась невідома істота.

Вудхауз підвівся. Від несподіванки його кинуло в піт, він тремтів усім тілом. Де те страховидло, хоч би там хто воно було, — всередині чи знадвору? Ясно принаймні одне: воно величезне.

Щось шугнуло над отвором, і телескоп гойднувся. Вудхауз здригнувсь і підніс руку. Виходить, воно в обсерваторії, коло нього! Певно, вчепилося за дах. Що ж воно таке, чорт забирай?! І чи бачить воно його?

З хвилину він стояв мов укопаний. Звірина шкрябалася зсередини бані. Потім щось залопотіло крилами майже біля самого обличчя Вудхауза, і він побачив на мить відблиск зоряного світла на лискучій, ніби промащеній, шкурі. Від різкого удару зі столика злетіла карафка.

Отже, за кілька ярдів від нього в темряві літає якась схожа на птаха істота! Усвідомлювати це було Вудхаузу вкрай неприємно. Коли до нього повернулася здатність мислити, він вирішив, що це якийсь нічний птах або величезний кажан. Хоч пан, хоч пропав, а він, Вудхауз, повинен побачити, що воно таке!

Вудхауз дістав із кишені сірника й чиркнув ним по підставці телескопа. Смужка фосфоричного світла залишила в темряві хвіст диму, і сірник на мить спалахнув. Вудхауз побачив перед собою широченне крило, лискучу сіро-буру шерсть і ту ж мить відчув удар в обличчя, а сірник вибило з руки. Звірина цілилась Вудхаузу в голову, і кігті рвонули йому щоку. Він похитнувся й упав. Брязнув, розбившись, ліхтар. Уже коли Вудхауз падав, його наздогнав ще один удар. Він лежав майже оглушений і відчував, як по щоках тече його власна тепла кров. Інстинктивно Вудхауз збагнув, що очам загрожує небезпека; щоб захистити їх, він повернувся долілиць і спробував заповзти під телескоп.

Тепер удар прнйшовся йому в спину, і він почув, як тріснула куртка, а тоді те чудовисько гупнуло в дах обсерваторії. Вудхауз забився якомога глибше між дерев’яним ослоном та окуляром телескопа й згорнувся так, що виглядали тільки ноги. Ними можна буде принаймні хвицнути. Вудхауз усе ще не розумів, що діється. Дивна звірина металася в темряві, раптом учепилася в телескоп, він захитався, поворотний механізм загуркотів. Один раз вона залопотіла крилами зовсім поруч, і Вудхауз, не тямлячи себе, штурхонув ногою, відчувши під каблуком м’яке тіло. Його охопив неймовірний жах. Очевидно, звірина страшенно велика, коли так гойднула телескоп. На мить він угледів у зоряному світлі обриси чорної голови з гострими торчкуватими вухами й гребенем між ними. Вона здалася йому завбільшки як голова англійського дога. І Вудхауз заходився волати на допомогу.

Тоді чудовисько напало на нього знов. Цієї хвилини рука Вудхауза намацала щось на підлозі. Він знов вихнув ногою, і в його щиколотку відразу вп’ялися гострі зуби. Він зойкнув, спробував висмикнути ногу й ударив навмання другою. Потім збагнув, що під рукою в нього розбита карафка. Він схопив її, сів і, мацнувши в темряві рукою біля ніг, піймав бархатисте вухо, що нагадувало вухо великої кішки. Вудхауз затис у руці шийку розбитої карафки й щосили вдарив нею в голову дивного звіра. Потім ударив ще раз, а тоді заходився штрикати й колоти гострим краєм шийки в темряві туди, де, на його думку, мала бути морда.

Маленькі зуби розтнслнся, Вудхауз звільнив ногу й люто вдарив нею. Його аж занудило, коли він відчув під черевиком укрите шерстю обм’якле тіло. Але потім зуби хапонули його за руку, і він ударив вище від того місця — туди, де, як він гадав, була голова. Удар прийшовся в мокру шерсть.

Настала пауза. Згодом Вудхауз відчув, як поруч зашкрябали по підлозі кігті й важке тіло почало ніби відповзати. Запала тиша, і її порушувало тільки уривчасте дихання Вудхауза й такі звуки, наче неподалік хтось зализував рани. Все довкола було чорне, крім синього прямокутника з мерехтливими порошинками зірок, на тлі якого тепер виднілися обриси телескопа. Вудхауз сидів, ждав, і час, здавалося, тягся цілу вічність.

Невже звірина нападе знов? Вудхауз сягнув рукою в кишеню й намацав іще одного сірника. Він спробував тернути його, але підлога була мокра, сірник зашипів і погас. Вудхауз лайнувся. Він не міг збагнути, з якого боку двері. В цій битві у голові в нього все переплуталось.

Дивна звірина, стривожена спалахом світла, заворушилася знов.

— Тайм! — крикнув Вудхауз у пориві несподіваних веселощів.

Але звірина не нападала. “Видно, я добряче покалічив її розбитою карафкою, — подумав він і відчув тупий біль у щиколотці. Нога, мабуть, кривавилася. — Цікаво, чи втримаюсь я на ногах, коли встану?”

Ніч надворі стояла тиха-тиха. Ніде нічого ані шелесь. Ті йолопи так хроплять, що не чули ні лопотіння крил по даху, ані його криків. Отож марно надривати горло.

Чудовисько забило крилами, і Вудхауз одразу став у оборонну позу. Він зачепив ліктем ослін, і той з гуркотом перекинувся. Вудхауз обклав прокльонами спершу ослін, а тоді темряву.

Зненацька прямокутник зоряного сяйва мовби захитався з боку в бік. Невже він непритомніє? Цього ще бракувало! Вудхауд стис п’ястуки і зціпив зуби, намагаючись опанувати себе. Чорт, де ж двері? Йому спало на думку, що це можна визначити по зорях, які видніються в отворі даху.