Vivat Academia! - Любов Базь

— Ідіотко, Вищий тебе забери! — Ела вилаялася так голосно, що навіть істоти на мить відступили, шоковані.

У Ляни не було часу на шок чи страх. Краєм ока відмітивши, що візерунок вона зробила на совість — тепер одного вікна істоти взагалі не помічали, — і почувши, як Воля провертає ключ у замку, Ляна кинулася у протилежний бік. Руки істот простягалися до неї. Потвори наче просили — подай нам, мила, ми ж такі, долею ображені, а ти ще маєш сили кудись бігти, то не біжи! Зупинися, опусти руки — стань нами, ми будемо тобою, ти будеш з нами і більше ніколи не спізнаєш самотності.

— Грець вам, — пробурмотіла Ляна, біжучи куди ноги несуть і не озираючись. — А ну, спіймайте, як можете!

Довго Ляна бігти не змогла б. Вона сама це чудово розуміла, тому заборонила собі думати. Рука з ножем автоматично вимальовувала у повітрі найпростіші візерунки, які мали затримати істот, а Ляна бігла, намагаючись очистити свідомість від страху, тривоги, сумнівів.

Тут і зараз — вона була сама. Більше не мусила нікого захищати. Ніяких стосунків. Руки, одна з яких виє від тупого болю, а друга стискає ніж — ото і все.

І ще були відчинені двері попереду. Ляна кліпнула і ледве не зупинилася, побачивши їх. Проте швидко оговталася. На роздуми і тупцювання біля дверей не було часу.

Влетівши у приміщення, Ляна налягла на двері (ці відчинялися всередину) і почала шукати поглядом щось важке. Втім, двері зачинилися раніше, ніж вона це «щось» відшукала, з дивним металевим грюкотом. Одразу загорілася червоним кнопка збоку.

«Магнітні двері», — подумала Ляна недовірливо. Звідки? У Чорному Секторі не повинна працювати електроенергія.

Але ж вона працювала. Ще у тій одноповерховій будівлі. Чому б їй і тут не функціонувати?

Ляна похитала головою, оглядаючи приміщення, в якому опинилася. Ситуація здавалася їй підозрілою.

«Парадне», — зринула здогадка. Ляна дійсно стояла у парадному. Неподалік виднілася пуста будка консьєржки, ще далі починалися сходи. Високий, мабуть, будинок. До дві тисячі дванадцятого люди такі покручі споруджували… Тепер максимальна кількість поверхів — дванадцять, і то тільки в академічному гуртожитку.

Піднявшись сходами, Ляна невдовзі побачила вікно. Вузеньке, невелике і досить високо розташоване. Визирнувши з нього, можна було спостерегти чималенький натовп, який зібрався унизу на Лянину честь. Істоти навіть не думали нікуди йти. Втім, і ломитися до парадного вони не поспішали. Думка зайти до найближчої квартири і перебути там ніч Ляну не приваблювала, але це було краще, ніж нічого. З парадного дівчина не вийшла б ні за які блага. То щастя, що двері були відчинені і Ляна змогла замкнутися тут.

Щастя? А може, пастка?

Почуваючись украй втомленою — а часу минуло не так вже і багато, — Ляна рушила вище. Спинившись десь на рівні п’ятого поверху і трохи віддихавшись, простягнула руку до дверей розташованої поруч квартири. Штовхнула.

Зачинено.

Сусідні двері були зачинені також. Може, і на добро. Ляні раптом схотілося оббігати весь будинок, всю його силу-силенну поверхів, перевіряючи, чи зачинено, а потім з чистою совістю забитися в якійсь куток неподалік від сходів і там відсидітися.

Не вийде.

Уривчасті, різкі рухи лівою рукою — Ляна справді втомилася креслити візерунки, ніж корився їй зі значно меншою охотою, ніж на початку, — і двері відчинилися. Відштовхування як воно є, пояснила Ляна уявній Талії. Увійшла до квартири.

Відчула скажений біль у правиці — і втратила свідомість.

* * *

До тями Ляна приходила повільно і без особливої охоти. Спати хотілося просто-таки скажено. А ще Ляна змерзла і відлежала собі все, що могла. Це ж треба — заснути у такій незручній позі. І де Пухнаста? Давно б прийшла до хазяйки, зігрівати…

Ця думка змусила Ляну підскочити. Дівчина заходилася підводитись із підлоги, на яку повалилася, коли відімкнулась. Чому вона втратила свідомість, Ляна згадала легко. Виною всьому — біль у правій руці.

«Я вже істота? — стривожилася Ляна. — Чи ще ні?»

Схоже, ні. Істота навряд чи замислилася б над цим питанням.

«Фух.

Але тоді чому рука заболіла саме тут? І чому я прокинулася?»

Ніби у відповідь на останнє запитання, в приміщенні пролунав неголосний плач, схожий на дитячий. Шкіра Ляни миттю вкрилася сиротами, дівчина звично потяглася до ножа і тут усвідомила: вона його загубила. Мабуть, впустила, коли падала.

Тим часом плач пролунав знову. Тихий, майже сором’язливий — так може плакати тільки всіма покинута дитина, що й не сподівається бути почутою. Горе, немислиме для тих, хто вважає себе дорослим. Таке горе може вбити, коли ніхто не простягне руку допомоги.

— Агов, — неголосно покликала Ляна. — Агов, є тут хтось?

Тихе схлипування. Пауза, доволі-таки довга. І знову схлипування. Зовсім поруч.

— Де ти? — запитала Ляна. Нічогісінько не було видно; дівчина стала навколішки, намагаючись відшукати ніж. — Ти мене чуєш?

Схлипування. Таке, що на серці одразу миші зашкребли — ніхто не повинен страждати. Саме так вчили спудеїв Академії: кожен робить свій вибір і потім за ним не жалкує. Хочеш — іди у науку, там ніхто не завадить тобі креслити візерунки, необхідні для підтримки бар’єру навколо Чорного Сектору, чи вирощувати нові сорти рослин у світі без сонця. Хочеш — вирушай у передмістя і розводь тварин для Міста, опікуйся полями, охороняючи їх від істот лісу. Хочеш — виборюй собі право на краще життя у районах беззаконня чи йди до музею, струшувати пил із мумій янголів і берегти спадок віджилих віків. Хочеш — наймайся у охорону до тих, хто подорожує за межі Міста, хоча туди хіба що найкрутіших професіоналів візьмуть.

А хочеш — рушай до підземних акведуків, полювати на потвор, які періодично вибираються з лісу чи Чорного Сектору. Кажуть, їх там повно, тільки назовні не виходять, навіть уночі. Випускники Академії періодично влаштовують зачистки в акведуках…

Ляна тільки охнула, врізавши долоню об щось гостре. Власна кров здалася липкою, гарячою і дуже незручною. З такою мокрою рукою у пилі та бруді ніж годі шукати.

За мить Ляна зрозуміла, що порізалася власним ножем, і радо його схопила. З ножем і про світло турбуватися не треба було. Простий візерунок, якому Ляна навчилася самотужки, під час літніх канікул, допоміг — лезо ножа засвітилося блідо-блакитним, і в цьому світлі Ляна побачила кімнату, у якій опинилася. Крім стін із обідраними шпалерами та великого забитого дошками вікна, у кімнаті не було нічого. Брудна