Бурштиновий Меч 1-6 - Ян Фей
Однак цей скромний учень-некромант все ще не знав, який його подальший шлях. Природно, він не став би заперечувати. Навпаки, слова Кабіаса були для нього скоріше честю. Зрештою, Кабіас був націлений на всіх некромантів, і це опосередковано підвищувало його статус.
.
Він глянув на ряд Воїнів Темряви позаду Кабіаса і відчув легку заздрість. Під час вторгнення він награбував багато хороших речей, але більшу частину довелося передати. Того, що залишилося, не вистачило, щоб викликати жодного Воїна Темряви. Він почув, що в Зеленому селі є могила лицаря-тамплієра. Це було найкраще судно, але тепер це була територія Кабіаса.
Шкода, але забудь. У майбутньому буде багато можливостей. Цього разу Мадара приїхав, щоб пожинати плоди, і всі генерали побачили в цьому можливість.
.
Він на мить подумав і відповів: Лорд Кабіас, кілька щурів вирвалися з сіті і втекли на північ. Ми також не бачили біженців вчора вдень. Підозрюю, що вони створюють диверсію, і їхні основні сили вже увійшли в річку Кинджалів.
. . .
Йому цього вистачило. Північ контролював «Упир» Везар. Якщо він хотів прогнати ці «живі матеріали» назад або хоча б отримати частку награбованого, йому знадобилося б схвалення цього «Бога смерті». Він був маленьким капітаном і не міг нести цю відповідальність.
.
Але Кабіас не був дурнем. Він глянув на учня маленького чаклуна і раптом зрозумів, що мотиви цього хлопця не чисті. Він не міг не поправити щелепу і не видати тріск. Ти хочеш, щоб я пішов битися з тим лисим Везаром? Які переваги я можу отримати від цього? Дрібні опариші.
Ви зможете ще більше розширити свої сили. Хіба цього не досить, пане мій?
,
Хм, це просто купка мобів. Мене не цікавлять ці слабкі скелети.
Я чув, що в гарнізоні Бучче є ветеран Листопадової війни. Він є вождем цих людей.
Очі Кабіаса блиснули: здобутки не компенсують втрат. У того нахаби Везара все легко.
.
Ротко зітхнув, знаючи, що йому не вдалося переконати Кабіаса. Він підняв голову і зібрався йти. Зрештою, вони з Кабіасом не були людьми однієї системи. Якби не це, він би не приїхав. Хоча Кабіас був командувачем армії, він належав до чаклунів нежиті. Його авангарду не доводилося слухати його накази.
.
Але в цю мить його серце злегка затремтіло, і він не міг не дивитися на південь.
Високі скелети теж дивилися в той бік. Їхня видимість проходила через ліс і приземлялася в тіні гір.
.
Яка сильна магічна реакція.
.
Це гірська стежка Зевайл. Кабіас нюхав повітря, наче відчував запах магії, що доносилася з боку річки Сун.
Ротко нічого не відповів, бо одразу відчув, як звідти йде ще сильніша магічна хвиля.
?
Що задумало це Золоте Демонічне Дерево? Таку бурхливу реакцію міг відчути будь-який чарівник, що знаходиться за десятки кілометрів. Він раптом трохи занепокоївся. Він не знав, чи помітять щось білобрані чаклуни в напрямку фортеці Рідон.
Найкраще, якщо ми спочатку надішлемо кількох людей, лорд Кабіас.
,
Хм, не треба мені розповідати. Ми, нежить, набагато чутливіші до магії, ніж ви. Почекай, поки ти станеш Лічем, тоді ти зможеш провчити мене.
.
Ротко засміявся.
Брандо вивів Фрею і Романа з тріщини в скелі. Він одразу жестом попросив їх зупинитися. Звідси було видно всю долину надворі. Посеред безплідних гір виднілися сірі скелі, що опускалися донизу, а з-під землі стирчали гострі сталагміти. Посеред долини тихо вкорінювався величезний золотий дуб.
.
Це був Заборонений фруктовий сад.
Золоте демонічне дерево поглинуло поживні речовини та магічні елементи землі, через що земля засохла. Земні елементи, які втратили зчеплення з землею, піднялися в повітря, в результаті чого і вийшла така картина. Брандо підвів голову. Небо над долиною було похмуре, немов на них тиснули темні хмари. Це також було викликано дисбалансом елементів.
Через розпад земних елементів він притягнув сюди велику кількість інших елементів, що призвело до того, що порядок елементів був аномально хаотичним. Порядок стихій був правилом, встановленим Маршею, коли вона створювала світ. Він перебував під контролем чотирьох ельфійських королів, але Орден не обов'язково був стабільним і незмінним. Так само, як і Золоте демонічне дерево — людський фактор часто порушував навколишнє середовище.
30% .
У минулому, через аномалію стихій у цій долині, влада елементалістів була пригнічена на 30%. З цієї причини майже жодна команда в цьому підземеллі не прийме елементалістів. Цей період історії елементалісти назвали «Трьома роками крові і сліз». Звичайно, згодом цей клас раптом став силою, з якою треба рахуватися.
.
Роман і Фрея в заціпенінні дивилися на демонічне Золоте Демонічне Дерево. Про таку істоту вони чули лише з казок на ніч. Вони не очікували, що одного разу побачать це на власні очі. На якусь мить вони навіть запідозрили, що бачать сни.
Крім того, краса Золотого демонічного дерева та навколишнє спустошення представляли сильний візуальний конфлікт. Вони ніби дивилися на реалістичну фантазію, сповнену фантазії.
.
Що, що це таке? — заціпеніла Фрея.
?!
Це так гарно, Брандо. Це Золота яблуня в казках? Ці монстри є охоронцями цього дерева, чи не так? Я не очікувала, що таке прекрасне створіння буде існувати в такому середовищі!
,
Це дуб, римлянин. Майбутня Валькірія зітхнула.
Я, звичайно, це знаю. Це просто Золотий Дуб! Ромен підняла брови і квапливо пояснила:
.
Нехай вас не вводить в оману його краса. Це має бути найнебезпечніша істота, яку ви коли-небудь бачили. Ні, це має бути монстр. Очі Брандо уважно оглянули всю долину. Він швидко знайшов патруль Демонічних Дерев. Ці монстри були вкриті ліанами і повільно рухалися по нерівній кам'янистій поверхні.
.
Це відповідало його пам'яті з гри.
?
Монстрів?
Так, монстри, з якими ми стикалися раніше, всі народилися завдяки цьому.
Як? Фрея не могла стриматися, щоб не розплющити очі від шоку.
65 .
Власне, вони з Романом теж бачили цей патруль Демонічних Дерев. Однак вони не надто нервували, зіткнувшись із цими монстрами. По дорозі вони втрьох вже занадто багато разів мали справу з цими Золотими Демонічними Деревами. Брандо заробив 65 і навіть отримав кристал дерева від дорослого демонічного дерева.
Ця річ була матеріалом для крафта в грі. Він не знав, як обчислюються навички ремесла в цьому світі.
