Небесний гість - Олександр Романович Бєляєв

Коли ввечері «скляна людина», світове чудо — містер Сіддонс виступив у темному залі перед публікою, випромінюючи фосфоричне світло і сяючи всіма нутрощами, в залі пролунав істеричний жіночий крик. На сеансах це нерідко траплялося, але Джон здригнувся, голос здався йому знайомим.

— Жінка зомліла! Увімкніть світло! — вигукнув хтось. Спалахнули лампи. Джон заглянув у зал для глядачів і ахнув. Це була вона, його Мері! Джон наказав перенести дівчину в його кімнату і разом з лікарем почав приводити її до пам'яті.

Мері розплющила очі, з жахом подивилася на Джона і закричала:

— Іди геть! Геть! Це жахливо! Я не можу тебе бачити!

— Мері, люба, заспокойся! Невже я такий страшний? Адже в кожної людини є кістяк, і серце, і селезінка, — згадав він слова Аббінгтона. — Тільки в інших не видно, а в мене видно. Ти ж сама писала, як мене любиш…

— Так, але я не думала… я не могла уявити… Ні, ні! Не приторкайся до мене! Я не можу, не хочу бути твоєю дружиною. Пусти! Ай! — вона враз вирвалась із рук Джона і побігла. Сіддонс погнався за нею, але спіткнувся. Містер Наайт схопив його за руку і крикнув у вухо:

— Опам'ятайтесь! Публіка хвилюється, вимагає повернути гроші. Прошу продовжувати сеанс!

І він вивів Джона на сцену. Світло знову погасили.

Тіло Джона засвітилося — і враз померкло.

Почулися обурені викрики публіки! А Джон стояв розгублений посеред темної сцени, ще не розуміючи, що з ним сталося. Недовгочасний штучний радіоелемент розпався. Джон раптом відчув страшенну втому, захотілося спати. Його довелося відвести в костюмерну, де він упав на кушетку і захропів.

Прокинувся він уже в своїй кімнаті. Подивився на руки. Кістки не просвічувались. Подивився в дзеркало. Ні ребер, ні серця не було видно. Його тіло мало звичайний вигляд.

Побіг у коридор, де був телефон, викликав Мері. Задихаючись від хвилювання, сказав їй про зміну в собі.

— Ні, ні і ні! — почувся в телефоні голос Мері. — Я не можу забути вигляду вашого серця!

— Тоді шукайте собі жениха зовсім без серця! — роздратовано крикнув Джон і повісив трубку.

Олександр Бєляєв… Ім'я цього письменника-фантаста викликає в уяві читача захоплюючий світ мрій, що постає з сторінок його творів.

Читач зустрічається там з людиною-рибою і людиною-птахом, дізнається про дивні винаходи і незвичайні відкриття. Разом з героями Бєляєва плаває повітряними річками на дирижаблі, опускається в морські глибини і піднімається в космос, досліджує Місяць, розкриває таємниці Венери. Читач вирушає в легендарну Атлантиду і створює підводні плантації біля морських берегів…

Творчість Олександра Романовича Бєляєва дуже різностороння. Якої б галузі письменник не торкався, він завжди розкриває щось нове, незвичайне. Про що б не фантазував Бєляєв, із сторінок його творів постають інтересні, яскраві люди.

Видатний фантаст любить малювати незвичайне у звичайній обстановці. Герої романів «Володар світу», «Продавець повітря», «Людина, що знайшла своє обличчя» діють у дуже буденній обстановці, роблячи надзвичайні винаходи. Проте читач вірить у їхню реальність.

Іноді письменник трохи змінює творчий прийом — він переносить звичайне в незвичайну обстановку. Завдяки цьому як щось цілком реальне сприймаються грандіозні картини космосу, пейзажі Місяця і Венери, казковість підводного світу.

Працьовитість і талант Бєляєва просто дивовижні. І хто знає, скільки цікавих книжок створив би він ще, якби передчасна смерть не обірвала життя цього чудового письменника.

Життя О. Р. Бєляєва не багате на зовнішні події, але воно було справжнім подвигом.

Бєляєв народився в 1884 році. Він пройшов важкий життєвий шлях. Готуючись стати юристом, студент Бєляєв одночасно займався музикою в консерваторії, працював декоратором у театрі. Діставши юридичну освіту, Бєляєв став юрисконсультом. Згодом він був бібліотекарем, вихователем у дитячому будинку і, нарешті, інспектором міліції. Тільки в 1925 році він узявся за професіональну літературну роботу.

Бєляєв спочатку жив у Москві, потім переїхав до Ленінграда, а останні роки свого життя провів у місті Пушкіно. Там його застала війна, там він і помер у січні 1942 року.

Такі основні віхи біографії письменника. Здавалося б, що в ній немає нічого особливого, хіба тільки — багато професій, далеких одна від одної. Проте доля письменника була трагічною. Ще в дитинстві з ним сталася пригода, цілком зрозуміла, якщо зважити, що майбутній письменник був романтиком і мрійником. Хлопчикові заманулося політати, він виліз на дах будинку стрибнув униз і пошкодив хребет.

Хвороба переслідувала письменника протягом усього життя. Але він мужньо боровся з нею. Його зброєю була невтомна праця. Автор книжок про пригоди на суші і на морі не міг подорожувати. Та знання і уява зробили доступними для його зору і далеку Індію, і тропіки Південної Америки, і сувору Арктику. За шістнадцять років — з 1925 по 1941 — О. Р. Бєляєв написав близько сімдесяти творів.

Захоплення й подив викликає ерудиція письменника, різносторонність його інтересів. Однаково вільно орієнтувався він у техніці, медицині і біології, океанографії і повітроплаванні, космонавтиці і астрономії, етнографії і геофізиці. Який велетенський труд стоїть за цим! Бєляєв завжди був у курсі найновіших наукових досягнень свого часу. Більше того, як письменник-фантаст, він прагнув випередити їх, заглянути далеко вперед. Про підводне телебачення, атомну енергію, політ на ракетоплані він написав задовго до того, як вони ввійшли в життя.

Талант письменника був дуже багатогранний. Бєляєв писав науково-фантастичні і пригодницькі романи, повісті, оповідання і віддавав належне нарисові, працював над сценарієм і радіопостановкою, писав рецензії і літературно-критичні статті.

Творчий шлях Бєляєва — це шлях шукань. Письменник шукав і знаходив не тільки оригінальні фантастичні передумови, цікаві теми, перспективні наукові чи технічні ідеї, а й способи розв'язати одне з найголовніших завдань,