Пастка - Володимир Наумович Міхановський

Формула Жуковського… Реактивна сила струменя. Рівняння Ціолковського. Цифри, цифри… Нарешті капітан здогадався ввімкнути електронну машину. Різнокольорові мікролампочки на ній одразу ж заморгали, ніби розуміючи капітанову нетерплячку. Брагін читав результати просто з перфострічки.

Перемога! Всіма десятьма пальцями він почав натискати кнопки виклику. За кілька хвилин у рубку вбігли розгублені Іскра й Стафо. Слідом за ними вкотився Роб (решта роботів перебували на своїх місцях).

– Маятник! Маятник! – голосно повторював капітан, сяючи.

Капітанова ідея була проста до неймовірності: розгойдати «Ренату» на зразок гігантського маятника. Розгойдати її навколо мертвої точки, починаючи з малих коливань, поступово збільшуючи розмах. І тоді «Рената» врешті-решт повинна вискочити, як стріла, з магнітної пастки.

– Чудово! – не стримався Стафо.

– Але, певно, час розгойдування…-Іскра затнувся.

– Авжеж,– зітхнув капітан,– часу мине багато. Я накинув уже…

– І скільки? – видихнув штурман.

– Біля дванадцяти років.

– Але це єдина можливість вирватися, і можливість реальна, – сказав Іскра Гор.

Кожен у рубці перебував на своєму місці. За пілота був Стафо. Іскра Гор низько схилився над пультом слідкуючої системи.

Оглянувши товаришів, капітан ввімкнув екран кругового спостереження. Червонясті магнітні хмари, мов живі, ворушились на поверхні зорельота. Вони сповзали до корми і зривалися з неї, скажено обертаючись. Нерухомо горіли холодні зорі. Здавалося, струнке тіло «Ренати» тремтить од напруги, набираючи швидкості. З ії дюз вихоплювалося сліпуче багатокілометрове полум’я…

«Рената» почала свій страшенно далекий шлях до рідної Землі.