Версола. Книга 1. Колоніст - Сергій Залевський

Секунд десять все так і тривало: землянин боровся з почуттям гидливості у себе в голові і спостерігав за мисливцем, а його партнер боровся з навіюванням, а потім Волш розплющив очі і осмислено подивився на хлопця.

— Я можу чинити опір, Вік! — в очах партнера, що говорив, горів вогник азарту — воно мене вабить до себе, такі приємні почуття, я ледве стримуюся.

— А що конкретно відчуваєш? — наполягав його напарник — воно що, говорить з тобою, чи що…. я бачу, що ти борешся, молодець — тримайся!

— Не можу оформити це в слова — відповів Волш, як і раніше обливаючись потом — воно не говорить, а вселяє думку, що там внизу в траві дуже тепло і затишно, а йому самотньо… сволота — тут мисливець змінив тон, а в очах з'явилася ненависть — Вік, убий його, чуєш, убий! Я не можу поки нічого робити, тільки чинити опір… убий його!

— Я його не бачу, заспокойся, тримайся, зараз атака ослабіє, і гад виповзе ближче на нас подивитися — Віктор вже тримав в руці снайперку, ковзаючи поглядом по траві, якій не було кінця.

— Там — важко дихаючий напарник тягнув руку, а піт валив з нього так, що застилав йому очі — воно там, Вик, убий!

— Фіга собі, ти відчуваєш напрям — вразився хлопець, зміщуючись трохи убік, вказану партнером — я теж сьогодні зжеру цієї гидоти!

Тут атака припинилася, і мисливець звалився з крісла на бік, важко ворочаючись біля ніг землянина — той відразу зрозумів, що зараз до них завітають гості… чисто познайомитися з упертою їжею. Волш не помилився з напрямом — хлопець помітив одну тварюку, що кралася — тварина добре маскувалася, і коли б не чіткий напрям, її можна було і не помітити до самого кінця. У сорока метрах воно зупинилося і підняло морду на нього — молодий, подаючий надії лікар-експериментатор не став гальмувати і навів на хижака приціл — для снайперки це була смішна дистанція, але з іглостріла він побоювався схибити.

— Клац — сказав затвор, подаючи в ствол новий боєприпас — клац. Віктору знадобилися два постріли, щоб заспокоїти звірятко, що сіпнулося до них, адже цілитися в голову було блюзнірством. Він вже увійшов до ролі практичного мисливця, який спочатку рахує можливий прибуток, а потім стріляє в те місце, де найдешевша сировина.

— Де другий? — заклопотано подумав наш герой, вставши на коліна і кидаючи погляди навкруги — не може бути… має бути друга… — і тут краєм ока помітив тінь, що кинулася до всюдихода.

Тварина рухалася занадто швидко, ривками скорочуючи дистанцію, а потім, діставшись до машини, стрибнула на Віктора — той навіть не встиг відкласти рушницю убік і потягнутися за іглострілом, як зручнішою зброєю у ближньому бою. Зміг тільки прикритися снайперкою від летючої фігури — все спостерігалося, як в уповільненій зйомці: це був звичайний плямистий лев, але, проте, не робило його від цього менш смертоносним. Удар, яким тварина мітила в голову, припав на рушницю: зброя сіпнулася в руках, сильно вивертаючи пальці, і відлетіла з даху услід за хижаком — той стрибнув занадто сильно і перелетів. Десь внизу пролунав розчарований рик, а Вік вже стискав в руках іглостріл, озираючись — тварюка могла бути як праворуч, так і ліворуч.

— Який же ти швидкий, коли злий — встиг подумати землянин, як звір вискочив на дах в двох метрах від нього — тепер між ним і мисливцем лежав і ворочався Волш, а тварюка, очевидно, роздумувала з кого почати, глухо гарчавши.

Хлопець як зачарований дивився на красеня хижака, втрапивши розумом в якийсь ступор, але перший же рух звіра зірвав цей стан і він витисну спуск. Стріляв від стегна, не цілячись — два метри, це не відстань — натискав і натискав, не припиняючись навіть тоді, коли лев стрибнув на нього, визнавши небезпечнішою ціллю, яку потрібно убити першою.

— А-а-а-а — кричав Віктор, не припиняючись випускати в летючу кішку жалючі голки — потім сильний удар, рев, біль в голові і грудях з'єдналися в одне почуття і він втратив свідомість.

…Волш на краю свідомості чув крики партнера і звуки роботи іглостріла, рев звіра, але змусити себе прийти в почуття не міг — витриманий ним ментальний удар на якийсь час перетворив його на шматок свідомості, що сіпається на даху, упереміш з безвільним тілом. Він тільки безсило скрипів зубами і намагався змусити себе діяти — пройшла, здавалося ціла вічність, як мисливець набув контролю над тілом і зміг встати на коліна — голова залишалася важкою, але усе інше було в нормі, оскільки ніяких болів він не відчував ніде. Досвідченому мисливцеві знадобилося не більше хвилини, щоб оцінити і зрозуміти ситуацію — його молодий напарник знову здивував — завалив дику кішку,… а може і дві — одна з них зараз лежала на Вікторі, майже повністю накривши його тіло. Досвід і вправність зробили свою справу — декілька хвилин боротьби з мертвою тушкою хижака, і він зміг витягнути з-під неї свого напарника — видовище було неприємним. Звір в передсмертному кидку дістав-таки свого кривдника, розпоровши верхню частину грудей — там зараз виднілися ребра, а м'ясо бовталося клаптями на маленьких шматочках чогось. Все було залито кров'ю — тут була і людська і звірина, що витікала з декількох ран в голові і шиї лева. Мисливець це визначив не лише за станом хижака, але і за кольором — людська і звірина відрізнялися по відтінку.

— Серце не зачеплене — зрозумів мисливець по грудях хлопця, що здіймаються, хоча вид рани був жахливий — біс, що я туплю