ГЧ - Юрій Олександрович Долгушин

Тунгусов ледве помітно усміхнувся.

— Для мене досить, — сказав він. — Тепер друге запитання. Скажіть, будь ласка, чому нічого не вийшло ні в Фізичному інституті, ні в професора Флерова?

— Ну, цього вже я, даруйте, не знаю! Це була наукова робота. А я господарник, і мене цікавили тільки практичні результати її.

— Так, — відрубав Тунгусов. — Отже, констатуємо: даних американських дослідів ви не пам’ятаєте, а наших вітчизняних не знаєте. Тоді дозвольте, товариші, розповісти вам ці дуже істотні подробиці.

Чотири роки тому в контору американської мебльової фірми Спайєра в Чікаго прийшов якийсь Гемфрі Давідсон, радіолюбитель, і запропонував купити в нього патент на високочастотне сушіння дерева. Спайєр зацікавився винаходом, витратив чимало грошей на його перевірку і, переконавшись у рентабельності нового способу, купив патент Давідсона за півтори тисячі доларів. На цей час і припадає поява статей у технічних журналах, у яких Спайєр почав рекламувати «свій» спосіб сушіння, сподіваючись монополізувати сушильну справу в Сполучених Штатах. Звичайно, технічні подробиці методу зберігалися в таємниці.

Через три місяці була пущена в дію невелика дослідна установка, яка давала на добу двісті двадцять кубофутів готової деревини цінних порід, висушеної до одинадцяти процентів вологості. Це майже стільки, скільки давала вся сушильна фабрика Спайєра. Справді, експлуатація нової установки виявилася страхітливо дорогою…

— Про це я, здається, і говорив, — вставив Вітковський, переможно глянувши на директора.

— Але, — спокійно вів далі Тунгусов, — у зв’язку з величезним прискоренням процесу і майже повним зникненням браку вартість сушіння вийшла на сорок два проценти меншою, ніж при термічному способі.

Храпов глянув на Вітковського, але той, як і раніше, був байдужий.

— Спайєр міг стати «сушильним королем» Штатів, — говорив Тунгусов. — Але йому треба було розірвати контракт з могутньою «Компанією сушильного обладнання», яка постачала йому термічні шафи та іншу апаратуру. Ця компанія, передбачаючи повний крах своєї справи в разі розвитку високочастотного способу, пішла на великі фінансові жертви, підкупила ще могутнішу фірму «РСА», змусивши її не прийняти від Спайєра замовлення на лампи для високочастотної сушарки, і зажадала величезної неустойки, якщо буде розірвано контракт. З другого боку, компанія пропонувала Спайєру перекупити у нього патент на винахід Давідсона за вісімсот тисяч доларів. Як бачите, американці досить високо оцінили цю іграшку… Спайєр спершу відмовився — це було б загибеллю для його нових планів. Але незабаром він переконався, що боротьба безнадійна і навіть небезпечна. Тоді він погодився знищити патент Давідсона. В присутності представника «Компанії сушильного обладнання» він спалив патент і розібрав дослідну установку, одержавши за це півмільйона доларів. На тому все й скінчилося.

Сподіваюсь, товаришу Вітковський, ви тепер розумієте, чому і для кого високочастотний спосіб сушіння виявився «нерентабельним» і чому, як ви правильно сказали, в Америці нема жодної такої установки.

І знову, незважаючи па паузу, навмисне зроблену Тунгусовим, Вітковський промовчав.

— Тепер про досліди у нас в СРСР. Академік Бєлишев з чисто науковою метою досліджував закони розподілу електромагнітного поля високої частоти в різному середовищі і, зокрема, користувався для цього деревиною. Він мав справу з короткими хвилями, саме з частотою близько п’ятнадцяти мегациклів. Більша частота і не потрібна була для його наукової мети. А при п’ятнадцяти мегациклах, звичайно, господарського ефекту не досягнеш. Бєлишев це добре розумів і ніколи не пропонував сушити дерево в короткохвильовому полі. Однак знайшлися профани, які зробили такий висновок з його роботи, чому він і змушений був виступити в пресі із спростуванням цих безглуздих пропозицій.

У професора Флерова справа стояла інакше. Він добивався саме практичного, господарського ефекту. Йому пощастило сконструювати такий ультракороткохвильовий генератор, який в лабораторному масштабі давав дуже добрі результати: процес сушіння прискорювався у тисячу разів, а вартість його падала на тридцять п’ять процентів. Це вже були результати, близькі до давідсонівських. Лишилося спорудити промислову установку. І тут вийшов конфуз. Заводи вашого головкому, товаришу Вітковський, два роки воловодилися з виконанням замовлення на електронні лампи для установки, зробили не те, що потрібно, і зрештою відмовилися од замовлення.

Генератор, який пропоную я, повинен бути ще ефективніший і рентабельніший. Але… для нього теж потрібні спеціальні лампи. І, судячи з того, що говорив тут товариш Вітковський, перед нами стоять такі самі труднощі, яких зазнав професор Флеров…

Обізнаність і впевненість Тунгусова остаточно покорили збори. Було ясно, що заперечення Вітковського безпідставні і що справу треба довести до кінця за всяку ціну. Але як бути з лампами? Це — основа всієї установки і єдина деталь, яку ніяк не можна виготувати кустарним способом. А Вітковський — «хазяїн» лампових заводів.

Директор висловив надію, що товариш Вітковський все-таки допоможе їм просунути замовлення, маючи на увазі принадні перспективи нового методу сушіння для багатьох галузей промисловості. Вітковський обіцяв зробити все, що можна, але відповідальність з себе зняв, вказавши, що електротехнічна промисловість перевантажена роботами оборонного значення і що відривати її від цієї роботи перед лицем воєнної загрози — державний злочин. По суті це була відмова.

Раптом з-за спини засмученого Федора підвелася струнка дівоча постать.

— Будь ласка, Ганно Костянтинівно, — сказав директор.

— Запитання товаришу Вітковському, — почала вона. — Скажіть, замовлення професора Флерова проходило через головком?

— Так, через головком, як і всі замовлення на оригінальну продукцію.

— Персонально через вас?

— Персонально у нас замовлення не проходять. Є для цього спеціальний відділ.

— Його рішення санкціонуєте ви?

— Дивлячись у якому питанні…

— В даному питанні. Ми говоримо про замовлення на генераторні лампи для професора Флерова. Адже заводами електронних ламп відаєте ви?

— Ну, я санкціоную.

— Чому ж ви вирішили анулювати замовлення професора Флерова і тим самим звести нанівець усю його роботу? Адже це була дуже цінна пропозиція для промисловості.

— Тому ж ми й прийняли його замовлення. Але коли я побачив, що люди б’ються над цими лампами протягом двох