Lux perpetua - Анджей Сапковський

Вручена йому зброя була арбалетом. Мисливським, з красивою інтарсією на прикладі. Зі сталевим лучищем, але був досить легким. Натягувався він коловоротом із зубчастим колесом

На тракті зацокали копита, заіржав кінь, між шпалерами кривих верб показався загін у тринадцятеро озброєних, які ступою прямували у бік Пщини.

— Проїдуть, — пробурмотів Бедржих, — чи не проїдуть?

Не проїхали. В'їхали на майдан. Зразу можна було здогадатися, що це не звичайні кнехти, одяг і зброя виказували в них найманців. Рейневан помітив, що вони ведуть полоненого. Біля одного з коней, на поворозі, що з'єднував зв'язані руки з лукою сідла, підтюпцем біг чоловік.

Командир роз'їзду, тонкопикий вусань, зміряв Бедржиха і компанію недобрим поглядом. Бранець біля коня повернув голову. А Рейневан мимоволі відкрив рот.

Полоненим був Бруно Шиллінг. Чорний Вершник, ренегат, дезертир з Роти Смерті.

Він умить упізнав Рейневана. У його очах запалав вогонь, злий вогонь, лице напружилося і скорчилося в гримасу, якої Рейневан ніколи раніше в нього не бачив, ні разу, ні під час подорожі над Ользою, ні під час шести днів допитів на Совинці. Він одразу збагнув, що ця гримаса означає.

— Це гусити! — крикнув Шиллінг, смикаючи за повороз. — Вони! Ці люди! Це гусити! Чеські шпигуни! Гей! Не чуєте, що кажу?

— Чого? — грубо запитав командир роз'їзду. — Ну, що таке?

— Це гуситські шпигуни! — Шилінг аж обплювався. — Я їх знаю! Мене ви зв'язали, хоча я невинний! А от вони справжні злочинці! Заарештуйте їх! Закуйте в кайдани!

Спитек з Мельштина поблід і затиснув зуби, рука Сестшенця моментально скочила до держака. Бедржих очима дав знак своїм моравцям. Шарлей зняв шапку, виступив уперед.

— Оце так нахаба, — весело сказав він. — Ну й язикатого ж злодюжку ви схопили, панове вояки, годі й казати! Щоб рятувати власну шкуру, береться других паплюжити. То дайте ж йому там у Пщині батогів, пане охвіцере, та й буків не пожалійте для такого сина! Хай знає, як-то воно з наклепниками буває!

— А ви, — рявкнув вусань, — що за одні?

— Ми купці з Ельблонга, — спокійно заявив Бедржих зі Стражниці. — Вертаємося з Угорщини…

— Ви такі купці, як ми монашки.

— Ручаюся…

— Бреше! — крикнув Шиллінг. — Це гусит!

— Заткни пащеку, — сказав вусань. — А вам, милостиві панове, доведеться все-таки потрудитися з нами до Пщини, там уже начальство розбереться, хто ви такі, купці чи лжекупці. Пецольд, Младота, з коней, перетрусіть їм в'юки і короби. І відберіть зброю.

— Пане начальнику, — Бедржих злегка відвів полу плаща, багатозначно поплескав по підвішеній до пояса пузатій калитці. — А може, якось договоримося?

Вусань під'їхав ближче, глянув на них згори. Тоді скривив худу пику у презирливій усмішці.

— У Пщині, - процідив він, — за єретиків більше дають. А раз даєш хабара, значить, ти точно єретик. Підеш у пута. А твій нікчемний мішок однаково буде наш.

— Бог свідок, — стенув плечима проповідник, — що я цього не хотів.

— Чого ти не хотів?

— Цього.

Бедржих вхопив протягнутий йому арбалет, плавно підкинув приклад до щоки. Дзенькнула тятива, випущена з близької відстані стріла змела вусатого з коня.

— Бий!

Спитек з Мельштина рубонув одного із солдатів мечем, Сестшенець кинувся на решту, рубаючи і штрикаючи навперемін мечем і чеканом. Найманці кинулися на них з криком, наставивши списи і вимахуючи сокирами. Троє впало з коней, націлені стрілами з арбалетів моравців і польських зброєносців, четвертий хляпнувся в калюжу від стріли Шарлея. Решта накинулися на них з бойовими вигуками. І тут у бій вступив Самсон.

Велетень схопив зроблену з розрізаного навпіл стовбура лаву, підняв її, ніби вона нічого не важила, — а вона важила. І як циклоп Поліфем вергав скелі в корабель Одіссея, так Самсон Медок пожбурив лаву в кінних пщинських найманців. Із кращим, ніж Поліфем, результатом. Спричинивши страхітливий погром серед людей і тварин.

Рейневан, спритно лавіруючи в бою, кинувся до Шиллінга. І побачив щось неймовірне.

Ренегат вчепився за куртку вершника, який його вів, стягнув його на землю. Вершник, здоровий чолов'яга, не дав себе збити з ніг, відштовхнув Шиллінга і вдарив його ножем. Шиллінг ухилився від удару півобертом і нахилом корпусу, різким рухом плеча викрутив солдатові руку, сильно штовхнув плечем, засадивши нападникові його власний ніж у горло. Блискавично розрізав пута на зап'ястях об причеплену до сідла сокиру, скочив на сідло, пустив коня чвалом.

І був би втік, якби не мисливський арбалет з німецьким коловоротом, зроблений у Нюрнберзі, експортований до Кракова, привезений у Моравію, до Одр, де Шарлей придбав його за зовсім не високу ціну — чотири угорські дукати. Рейневан поклав ложе на пліт, спокійно прицілився і вистрелив. Кінь, якому стріла влучила в круп, заверещав і дико смикнувся, Шиллінг вилетів з сідла, як із пращі, й гепнувся на купу мокрої тирси. Рейневан кинувся на нього з вихопленим з-за халяви ножем. Ренегат зірвався, як кіт, зблиснув власним лезом. Вони зійшлися в серії випадів, уколів і ударів.

Шиллінг раптово вдарив з випаду, наскочив, цілячись розчепіреними пальцями лівої руки в очі. Рейневан врятував око, відхиливши голову, різко ухилився від розмашистого удару. Другий удар парирував клинком, аж іскри пішли. Шиллінг копнув його, одночасно б'ючи ножем згори. Рейневан устиг затулитися, але це виявився фінт. Ренегат обернув ніж у долоні і штрикнув його в коліно. Пронизаний болем Рейневан на якусь мить розгубився. Шиллінгові цього було достатньо. Він замахнувся плавним обертом і різонув його по плечу.

— У лютому, — просичав він, — ти вижив, бо я був хворий. Але я вже одужав.

— Зараз знову захворієш.

— Тоді я тобі тільки вухо надрізав. Тепер випущу кров, як зі свині. Як із твого брата.

Вони кинулися один на одного, ріжучи і колючи. Рейневан парирував підступний укол, вдарив Шиллінга ліктем в обличчя, додав з оберту кулаком, копнув у гомілку, обернув ніж і штрикнув згори, з усієї сили. Почувся хрускіт, лезо ввігналося до гарди. Ренегат смикнувся, відскочив. Подивився на рукоять, що стирчала з його ключиці. Схопив її, одним плавним рухом витягнув ніж з рани. І відкинув за себе.

— Зовсім не боліло, ха-ха, — весело сказав він. — А тепер я бебехи з тебе повипускаю. Повитягую з тебе кишки і обмотаю тобі їх навколо шиї. Та й так залишу.

Рейневан відступив, спіткнувся, впав. Шиллінг накинувся на нього з тріумфальним криком. Шарлей виріс як з-під землі і різко полоснув його фальшіоном по животу. Ренегат закашлявся, подивився на фонтан крові, підняв ніж. Шарлей рубонув його ще раз, цього разу по правому плечі. Кров бризнула на сажень угору. Шиллінг упав на коліна, але ножа не випустив. Шарлей вдарив ще раз.