Зоряні мандри капітана Небрехи - Юрій Дмитрович Ячейкін
— Але погодьтеся, капітане, — делікатно натякнув на свої видатні заслуги 4пі-ер2, — якби я не заселював нові планети, ваша професія була б зайвою. До кого б ви тоді літали?
— А ви, конструкторе, — скромно відповів йому капітан Небреха, — зважте на той незаперечний факт, що якби не мої мандри, ваша робота була б марною. Хто знав би про неї?
— Те-те-те! За своє життя, капітане, я заселив стільки планет і сотворив так багато найрізноманітніших істот, що у мене вже майже вичерпалася фантазія! От!
— Ах-ах-ах! До речі, конструкторе, я й сам це помітив, бо мені вже бракує оригінальних недосліджених цивілізацій.
— Капітане!
— Конструкторе!
Як бачите, за своїм інтелектуальним рівнем уславлений капітан Небреха і конструктор 4пі-ер2 анітрохи не поступалися один одному.
— Капітане, — ввічливо поцікавився 4пі-ер2, — невже ви один-єдиний у Всесвіті зореплавець?
— Конструкторе, — чемно запитав Небреха, — невже ви один-єдиний у Всесвіті творець?
— Ви, капітане, лише реєстратор цивілізованих світів! — віддав Небресі належну йому шану колобок.
— А ви, конструкторе, — відзначив його успіхи Небреха, — не більш як помічник природи!
— Що ж, з вами неможливо не погодитися, — зітхнув 4пі-ер2.
— Так само, як і з вами, — насупився Небреха.
Мені давно кортіло втрутитися у цю легендарну розмову, та я аж ніяк не встигав докинути хоч би одне історичне слово.
Аж ось капітан і конструктор замовкли і тільки важко хекали, наче разом з міфічним Сізіфом тягали на величезну гору кам’яні брили.
З усього було видно, що співрозмовники цілком вичерпали тему. І справді, це я мушу наперед зазначити, вони її більше ніколи не торкалися. Вже з першої вступної бесіди Небреха і 4пі-ер2 досягли повного, взаєморозуміння. І де тільки каштан навчився дипломатії?
Я закохано дивився на двох мовчазних титанів.
4пі-ер2 задумливо гойдався з боку на бік, а Небреха зосереджено колупав протезом грунт.
Я волів їх обох стиснути в обіймах. Та це було неможливо. По-перше, це суперечило б усяким нормам дипломатичного етикету, а по-друге, конструктор мав у попереку метра півтора. Та й Небреха, нівроку, не дуже поступався йому габаритами.
І тоді я відклав свої нотатки, вийшов з коробки і хоробро взяв слово.
— Конструкторе! Капітане! — схвильовано вигукнув я. — Ваша слава і подвиги, як і сам Всесвіт, не мають меж! Один у вас геніально починає, другий геніально завершує. Хай живе науковий симбіоз двох цивілізацій! Ура!
Куля аж підстрибнула від задоволення, а Небреха лагідно глянув на мене.
— Капітане, а непогано сказано, — оцінив мою щиросердну промову 4пі-ер2.
— Здорово! — охоче погодився з ним Небреха.
— Хто цей чарівний юнак? — ніжно запитав 4пі-ер2.
— Мій штурман Азимут, — гордо пояснив міжзоряний вовк.
Та раптом сферична поверхня кулі затьмарилася.
— Невже ще один знаменитий дослідник? — чомусь стурбувався конструктор.
— Та ні, він ще початківець, — заспокоїв його капітан Небреха.
— Ах, так! Оце приємно! — з неприхованою радістю мовив чужинець. — Надзвичайно приємно! Мій юний друже, я дозволяю тобі потриматися за мою кінцівку.
Мабуть, колись менш врочисто висвячували на лицарів, ніж мене у друзі видатного галактичного конструктора, неодмінного почесного члена усіх існуючих та майбутніх академій і філантропічних закладів. Мені навіть здалося, що я припав йому до серця більш, ніж сам капітан Небреха, хоч який уславлений він був.
— Конструкторе, — гостинно сказав капітан Небреха, — дозвольте запросити вас до нашої ракети на тюбик пасти.
4пі-ер2 не пручався.
— Охоче приймаю ваше запрошення, колего, — виховано гойднувся він. — Але з тією умовою, що й ви завітаєте до мене на сухіврю з хлорели.
Розділ десятий
ЕКСПЕРИМЕНТИ КОНСТРУКТОРА 4ПІ-ЕР2
Наша затишна коробка буквально зачарувала 4пі-ер2. Щоправда, не малу роль у цьому відіграла кавказька антиречовина, якою капітан Небреха щедро сервірував нехитрий сніданок.
Все тут вражало нашого допитливого гостя.
Немудрящий механізм ходиків просто розчулив видатного конструктора. Він вмостився під глеком з висококалорійною пастою, що правив за гирю, і замріяно цокав, імітуючи мелодійні ритми старенького годинника:
— Тік-так, тік-так, тік-так…
Але найдужче його принадили наші гамаки.
Він, як вправний циркач, перелітав з сітки на сітку, у веселому захваті підстрибував на пружному плетиві хлорели і натхненно волав:
— Та у вас райський куточок! І хто тільки додумався до цих талановитих пристроїв? Я не стрічав їх на жодному зорельоті! Усе крісла та ліжка…
Від цих пишних дифірамбів капітан Небреха аж зашарівся. Ясно, після такої відвертої похвали з його боку було б негарно казати про себе. От мені й довелося узяти відповідальні обов’язки гіда.
— Це капітан, — відповів я на запитання конструктора, — подбав про наш комфорт… Він все вміє!
— Колего, — захоплено мовив конструктор, звертаючись до Небрехи, — багато я бачив геніальних і навіть надгеніальних винаходів, та й сам маю купу патентів, але такого бачити не доводилося. Це справді матеріальне втілення гнучкого плетива ваших мозкових звивин!
І він знову, мов легкий м’ячик, з щасливим вереском перелетів з гамака в гамак.
— Ви ще не все знаєте, — не вгавав я. — Зверніть увагу, ваша геніальність, сітки сплетено із скрутнів хлорели. Оці скрутні
