За чарівною квіткою - Олександр Павлович Бердник

Човен ткнувся носом у берег. Вася штовхнув веслом розгубленого Сеню.

— Вставай, вилазь!

— Що — приїхали?..

— Приїхали…

Сеня, похитуючись, тримаючись руками за борти, рачки виліз на берег і схопився за кущ лози, що навис над водою. Потім він повернувся обличчям до річки і злякано закричав:

— Пливе! Вася, дивись!..

— Хто пливе? — здивувався Вася.

— Дівчина! Та, що кричала…

Справді, до їхнього берега швидко наближалась хазяйка човна, тримаючи в одній руці платтячко, а другою загрібаючи воду. Вася вийшов на низеньку кручу, взявся руками в боки і байдуже дивився на неї.

Дівчинка підпливла до берега, пирснула, мов кіт, кинула платтячко на траву і, гнівно дивлячись на хлопців, піднялася на кручу. Її кирпатий ніс, засіяний, мов сорочаче яйце, ряботинням, войовничо задерся вгору, чорні оченята палахкотіли. Сеня передбачливо відступив за Васю, побоюючись дивної дівчинки.

Вона підступила впритул до Васі і, викручуючи на собі трусики, крикнула.

— Я кому говорила — вертати назад? Чому не повернув? Злодій!..

— Хто? Я злодій? — спалахнув Вася. — Та я тебе за такі слова…

Дівчинка підскочила, мов півень, повернулась боком до супротивника.

— Що ти мені? Та я тебе в баранячий ріг скручу!..

Вася презирливо сплюнув набік, хоч і помітив, що дівчинка ростом майже така, як він, і на вигляд міцненька. Тоді вона не витримала і вдарила Васю у вухо. Хлопець від несподіванки відскочив.

— Ах, ти так? Ну, держись!

Він охопив її руками за поперек і повалив на траву. Дівчинка була на диво метка, мов в’юн. Вона вивернулась з-під Васі і вчепилась йому в волосся. Вася одірвав її руки з пасмом свого вихра і міцно притиснув до землі, важко дихаючи.

— Будеш? Будеш? — переможно повторював він. — Може, ще хочеш боротися?..

Але дівчинка чомусь перестала опиратися і дружелюбно засміялась.

— Пусти! — сказала вона.

Вася здивовано відпустив руки, піднявся з землі.

— Ти не сердишся?..

— Ні! — з викликом сказала вона. Швидко одягнувши платтячко, дівчинка повернулась до хлопців. — А ти здорово борешся, — схвально додала вона. — Мене в нашій школі ніхто не бив, а я всіх!..

Сеня, який злякано спостерігав боротьбу здалека, тепер осмілів і підійшов ближче.

Вася, відчувши несподівану симпатію до дівчинки, винувато сказав:

— Ми хотіли тільки риби половити і повернути човен…

— Гаразд, — махнула рукою дівчинка. — Давай помиримось!..

— Давай! — зрадів Вася.

— Ви до діда Левка приїхали?

— Авжеж!

— А я діда Левка знаю! І Колю знаю… Він влітку завжди тут живе! Дід добрий, а баба Оришка зла! А Коля — сухар!

— Як — сухар? — здивувалися хлопці.

— Замикається у себе в коморі, щось майструє, ні з ким не говорить… — пояснила дівчинка.

— А він хіба приїхав з Києва? — здивувався Сеня.

— Вчора. Я його не люблю… Я хотіла пробратися до нього в комору, так він мене не пустив.

Хлопці перезирнулися.

— Це, мабуть, він з птахами там щось робить! — догадався Вася. — Треба буде подивитись!..

— Давайте познайомимось, — запропонувала дівчинка. — Тебе як звати?

— Вася! А його — Сеня…

— А я — Юлька!

— А з ким ти дружиш?

— Ні з ким! Мене всі бояться — і бойкотують!

— Як бойкотують? За що?..

— Що я погано вчусь і, кажуть, хуліганю на уроках!.. Так вони мене пробирали на піонерській дружині і вирішили бойкотувати все літо. Ніхто зі мною не хоче гуляти! Поки не перевиховаюсь!..

— Ну, ми тебе не будемо бойкотувати, — дружньо сказав Вася. — Правда, Сеню?

— Еге, — непевно відповів той.

— А чим ви хотіли ловити рибу? — запитала Юлька. — У вас же нічого нема…

— Руками, — пояснив Вася. — В кущах! Ось покажу зараз!..

— А не брешеш? — з сумнівом озвалася дівчинка.

— Правда! Ось побачите!..

Вася почав уже роздягатися, але Сеня схопив його за руку, тривожно показуючи в бік дніпровських круч.

— Подивися, гроза надходить! Змокнемо…

Справді, з заходу на небо напливала синьо-чорна хмара. Повіяло прохолодою, десь загриміло. По річці побігли дрібненькі брижі, ніжно зашелестіла яскраво-зелена травка на лузі. Низько над водою блискавично пролетіли білосніжні мартини, пронизливо скрикуючи.

Вася знизав плечима, сердито поглянув на Сеню.

— А ти що — боїшся дощу? Не глиняні, не розкиснемо!

Але тут втрутилася Юлька. Вона примирливо взяла Васю за руку.

— Знаєш що? Покажеш іншим разом, як ловить руками, а тепер справді треба назад! Батько чекає мене, він у нас строгий. Я ж пішла, щоб примкнути човна.

— Ну, добре, — неохоче згодився Вася, натягаючи знову сорочку.

Тепер в носі посідали Вася і Сеня, а Юлька вмостилася на кормі. Човен глибоко занурився у воду.

— Тільки не ворушіться, — наказала Юлька, відгрібаючи від берега. Човен повільно рушив, похитуючись на хвилях. Грім загуркотів ближче. Сонце сховалось за хмари. Несподівано налетів сильний порив вітру. Навкруги потемніло. Човен завертівся посеред течії. Сеня, схопившись тремтячими руками за борти човна, розгублено оглядався навколо. Над головою сліпуче спалахнула блискавиця. Оглушливо гримнуло, ніби хтось в небі розідрав навпіл велетенську ковдру. Сеня злякано закричав і відсахнувся.

— Не ворушись! Не ворушись, бо перекинемось! — продзвенів серед шуму грози голосок Юльки.

Та було пізно. Через борт від різкого поштовху линула вода, човен перекинувся, і всі троє шубовснули в річку. Сеня відразу ж ковтнув води і, ляпаючи руками, шалено заверещав.

— Ой, рятуйте! Тону!

— Цить, опудало! — визвірився Вася, підхоплюючи його під живіт. — Юлька, держи човен!

Човен, який перевернувся догори дном, не