Долина Чотирьох Хрестів - Ігор Михайлович Забєлін

— Заплутали навіть.

— Доведеться нам завтра ж узятися за розшифрування записів у першому зошиті. Ми з тобою трохи погарячилися. Треба працювати послідовно, не пропускаючи жодного факту…

в якому розповідається, про що ми довідалися з зошитів Зальцмана, які нові розчарування чекали нас, а також наводяться деякі історичні дані, головним чином, про участь політичних засланців у дослідженні Сибіру.

Днів через п’ять, коли значну частину записів Зальцмана ми вже прочитали, в моєму кабінеті пролунав телефонний дзвінок.

— Товариш Вербинін? — запитав незнайомий голос. — Данилевський вас турбує…

Данилевського цікавило, чи беремося ми за розслідування, і я відповів: так, беремося і зробимо все від нас залежне, щоб з’ясувати долю експедиції. Я сказав це бадьоро, хоч підстав для оптимізму поки що у нас було дуже мало.

Розшифрування зошитів Зальцмана посувалося порівняно успішно, безперервно зростала кількість карток з прочитаними і передрукованими рядками, але й мене, і Берьозкіна не залишало дивне почуття невдоволення — ніби ми читали не те, на що сподівалися. Це було тим більш незрозумілим, що наші відомості про експедицію поступово поповнювалися, ми вже знали, як потрапив до експедиції Зальцман, що сталося з лікарем Десницьким, чим займалася експедиція в Якутську, хто такий Розанов, і все ж…

— Якось не конкретно він пише, — сердився Берьозкін. — Наче з чужих слів… Може, прибрехав? Почув од когось і записав?

Але Берьозкін сам одразу ж відмовився від свого припущення: надто вже неправдоподібним воно здавалося.

— Ось що, — не витримав я. — Нехай хроноскоп проілюструє нам записи. Зорове сприйняття, знаєш… і потім, якщо вже апарат існує…

Берьозкіна не довелось умовляти. Ми знову зачинились у нього в кабінеті, і хроноскоп дістав завдання. Чекаючи нових хвилюючих сцен, ми пильно вдивлялися в екран, але… хроноскоп відмовився ілюструвати записи, «вікно в минуле» вперто не відчинялося. А втім, я не зовсім точно висловився: «вікно в минуле» трошки відчинилося, але не так, як ми сподівались. Записи, які мав оживити хроноскоп, трактували різні події, а на екрані сидів і писав худорлявий чоловік з гострими лопатками… Берьозкін знов і знов повторював завдання хроноскопа, підкладаючи йому нові сторінки, десятки разів робив настройку, але результат був однаковий, ми промучились до вечора і, зрештою, Берьозкін здався.

— Бісова машина, — стомлено промовив він і опустився в крісло. — Ні на що вона не придатна. Її треба ще вдосконалювати і вдосконалювати, а ми за розслідування взялися…

— Мені чомусь здається, що справа тут зовсім не в хроноскопі, — заперечив я, аби трохи заспокоїти і підбадьорити Берьозкіна.

— Думаєш, у зошитах?

— І це не виключено…

Берьозкін швидко глянув на мене і кинув цигарку в попільничку.

— Все-таки ми працюємо не з першоджерелом, — заявив він.

— Я б сформулював це інакше. В тому, що перед нами власноручні записи Зальцмана, а Зальцман — учасник експедиції, я не сумніваюсь. Проте це не експедиційні замітки. Очевидно, вже в Краснодарі Зальцман по пам’яті відновлював події минулих років.

Берьозкін полегшено зітхнув.

— Не могли зразу до такої дрібниці додуматись, — він лагідно погладив корпус хроноскопа. — Сором! А машина нічого, працює. Миттю відрізнить підробку від оригіналу!

— Ми ще не навчились як слід розуміти хроноскоп, — підтримав я Берьозкіна. — А коли навчимось!..

Ми знову вірили в необмежені можливості нашого хроноскопа і вийшли з інституту в чудовому настрої.

Незабаром ми закінчили розшифрування записів Зальцмана і прочитали все, що можна було прочитати. На жаль, багато сторінок випало із зошитів і загубилось, інші були так зіпсовані, що навіть з допомогою криміналістів вдалося поновити лише окремі слова; чимала кількість сторінок, на наше розчарування, була заповнена роздумами Зальцмана, що не мали прямого відношення до експедиції; можливо, самі по собі й не позбавлені інтересу, вони, проте, нічим не допомагали нам у розслідуванні; ми тільки повніше змогли собі уявити характер їх автора. Судячи з усього, Зальцман був типовим представником старої ліберально настроєної інтелігенції, з нахилом до самоаналізу і рефлексій, з загостреними уявленнями про обов’язок, совість, про благо вітчизни; він умудрявся переносити в площину моральних проблем майже все, чого торкався в записках; до цього його, очевидно, спонукала кінцева мета: він хотів розповісти про щось таємниче, жахливе, за його уявленням, і готував своїх можливих читачів. Зальцману не пощастило довести записів навіть до середини: вони обірвалися на розповіді про прибуття експедиції до гирла Лени. Потім ішов запис, зроблений під час хвороби і розшифрований за допомогою хроноскопа. Крім того, в перший зошит вшито аркуш, що якістю паперу, і змістом записів, і їх стилем різко відрізнявся від інших, тільки почерк був той самий — почерк Зальцмана…

Відклавши зошит, ми вирішили підсумувати все. Ось що ми тепер знали.

Жильцов і решта учасників експедиції прибули в Якутськ уже після