Українська література » Фантастика » Феномен Фенікса - Валентин Лукіч Чемеріс

Феномен Фенікса - Валентин Лукіч Чемеріс

Читаємо онлайн Феномен Фенікса - Валентин Лукіч Чемеріс
ми живемо вже на досить старій Землі). А вже через якийсь там мільярд-другий років воно катастрофічно почне збільшуватися, роздуватися, як наче надиматиметься. І врешті-решт стане таким великим, таким великим, що й небо собою затулить. А ще через мільярд років на нашій планеті почнеться такий парниковий ефект, який нині спостерігається на Венері (температура там +489 °C? крім усього вона покрита товстим і задушливим шаром вуглецю. На її поверхні тиск такий, як на Землі на глибині 914 м. Величезні хмари на Венері проливають дощі сірчаної кислоти і небо над нею темно-оранжеве).

Атмосфера Землі стане густішою, задушливішою. Переходячи в останню свою стадію, зробиться такою пекучою, що буде зовсім нестерпно. Вона зрештою може просто випаруватися. Принаймні, стане такою ж мертвою як Венера чи Марс, близькі до неї за параметрами планети Сонячної системи.

І нічого не вдієш, у Всесвіті немає такого місця, де можна було б жити вічно. Всюди у Всесвіті початок і кінець, лише відлік часу там інший. Тож питання полягає в тому, а скільки ще нам часу відпущено Всесвітом? Кілька мільярдів років — не більше п’яти, на це ми ще можемо розраховувати. Але не на вічність.

Нині Сонце вже знаходиться на шляху до своєї загибелі і його на смертній дорозі вже не можна зупинити. І тим більше, порятувати, а заодно і свою планету, і нас самих.

Коли в Сонця, як і в будь-якої іншої такої зірки вигорить у ядрі водень (а він неодмінно вигорить через п’ять мільярдів років), наше світило, як уже мовилося, стане червоним гігантом і збільшиться до розмірів орбіти планети Земля — вона стане в 1000 разів більшим як нині. (Ви можете уявити в нашому небі сонце більше за наше нинішнє в одну тисячу разів?!. Я, наприклад, ні). І тоді наше рідне сонечко спалить все, куди дістане його пекельне проміння — а воно дістане на сотні і сотні мільйонів кілометрів! Про це можна прочитати в будь-якій праці, присвяченій небесним світилам у розділі «Смерть зорі».

Ще раз повторимо: прийнято вважати, що більшість зірок починають помирати тоді, коли закінчиться водневе пальне. Маленькі зорі типу нашого Сонця тоді розбухають, розпухають і стають червоними гігантами. Ядро продовжуватиме горіти за рахунок гелію. А вже після вигорання гелію буде скинута зовнішня оболонка червоного гіганта і стане планетарною туманністю (це астрономи спостерігають у космосі часто — як гинуть зірки, перетворюючись у червоних гігантів). Ядрові, що залишиться, випаде незавидна доля білого карлика…

Ось тут, між цими двома стадіями — червоного гіганта і білого карлика — і криється наша загибель.

Уявимо на мить у небі не світило, зване жовтим карликом, як нині, а гігантську червону зорю, розжарену до неймовірних температур, яка за розмірами в 1000 разів більша за Сонце. Це рівнозначно з’яві у небі Землі тисячі (однієї тисячі!) нових сонць.

Що буде з усім живим на планеті Земля і що буде з самим світом білим і самою планетою Земля — уявити неважко.

Червоний гігант спершу висушить океани — вода просто випарується, а після всезагальної пожежі Земля — не забуваймо, — ще й замерзне — без сонячного тепла.

Діаметр червоних гігантів приблизно рівний діаметрові орбіти Венери. І навіть орбіти Землі. (Орбіти, а не планети!)

Пекельна температура червоного гіганта в одну тисячу разів більшого за наше Сонце у небі (а втім, тоді навіть неба не буде, все собою займе гігант) зірве атмосферу з Землі і життя на ній стане неможливим. Все живе просто задихнеться (без атмосфери небо Землі з голубого стане чорним, абсолютно чорним!), але це буде лише початок. Початок ще гіршого.

Води річок, морів та океанів закиплять і випаруються.

Разом з усім живим, що плаватиме в їхніх водах.

Тоді почне плавитись каміння.

Горітимуть гори і доли.

Ґрунт буде плавитись, спікаючись на шлак — планета Земля, охоплена вогнями й димами, повільно вмиратиме в корчах, вмиратиме доти, поки й не перетвориться на чорну вуглину — в холодному мертвому космосі.


Світло із зникненням Сонця теж зникне. Більше не буде дня білого, лишиться лише вічна чорна ніч — це вже як червоний гігант перетвориться в планетарну туманність.

Сонце — як вигорить гелій — чекає ще одне перетворення. Червоний гігант — власне його оболонка, — перейде в ранг всепланетної туманності і з часом геть розсіється, а ядро його перетвориться на карликову білу зірку. Всюди буде лютий холод, вічна зима і чорне небо з тліючою жаринкою карлика.

«І цей білий карлик, — меланхолійно розмірковує астроном, — буде схожим на тліючу вуглинку в багаті, що затухає». Воно затухатиме— помиратиме довго-довго, можливо мільйони років, можливо мільярди, а, можливо, і цілу вічність…


І тут постає чи не найжахніше і найболючіше.

Що буде з нами, людьми.

З мільярдами Хомо сапієнсів, з чоловіками, жінками, дітьми. З усіма їхніми родаками, знайомими, друзями, колегами, товаришами, з усім людством, його історією, культурою, з усім надбанням,

Відгуки про книгу Феномен Фенікса - Валентин Лукіч Чемеріс (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: