1Q84. Книга І - Харукі Муракамі
Вони визнавали найкращі риси одна одної, непомітно для самих себе зблизились і невдовзі стали нерозлучними подругами. Під час спортивних поїздок багато часу проводили разом. Нічого не приховуючи, розповідали одна одній про своє дитинство. У п'ятому класі початкової школи Аомаме вирішила покинути своїх батьків і жила на утриманні материного брата. Дядькова родина розуміла її обставини й прийняла до себе як свою рідну дитину, та все одно це був чужий дім. Вона почувалася самотньою, прагнула любові. Дні минали безпросвітно, без розуміння того, де шукати мету свого життя й чим його наповнити. Родина Тамакі жила заможно й посідала високе суспільне становище, але її батьки не ладили одне з одним, а тому дім занепадав. Батько майже не приходив додому, й мати часто зазнавала психічного розладу. Від страшного головного болю вона по кілька днів не вставала з ліжка. Тамакі з молодшим братом майже були покинутими напризволяще. Здебільшого харчувалися в найближчій їдальні, нашвидку перекушували в кав'ярні або обходилися готовою їжею в дерев'яних коробках — бенто. За таких обставин обом дівчатам нічого іншого не залишалось, як захопитися софтболом.
Самотні й обтяжені різними проблемами, вони мали що розповісти одна одній. Влітку подорожували тільки вдвох. І коли одного разу все вже розказали, то в ліжку готельного номера торкнулися одна одної голими тілами. Це був одноразовий несподіваний випадок, і про нього вони потім не говорили. Але після того їхні стосунки стали набагато глибшими й таємничішими.
Закінчивши школу і вступивши до університету фізичної культури, Аомаме не переставала грати у софтбол. Як софтболістка здобула собі широку всеяпонську славу, отримувала запрошення на виступи від приватного університету фізичної культури й спеціальні грошові винагороди. В університетській команді була центральним гравцем. Граючи у софтбол, вона в той же час зацікавилася спортивною медициною й почала серйозно її вивчати. Захопилася також бойовим мистецтвом. За час перебування в університеті хотіла набути якомога більше знань і професійної майстерності. Не мала коли даремно гаяти час.
Тамакі вступила на юридичний факультет першорядного приватного університету. Закінчивши школу, вона перестала виступати на змаганнях із софтболу. Для здібної Тамакі софтбол був лише перехідним етапом. Склавши іспити з юриспруденції, вона мала намір стати юристом. І хоча дівчата обрали собі різні життєві дороги, залишалися нерозлучними подругами. Аомаме мешкала в безплатному університетському гуртожитку, а Тамакі приїжджала із занепалого рідного дому, який все-таки забезпечував її фінансово. Один раз на тиждень вони зустрічалися пообідати й виговорювали одна одній усе, що накопичилося в їхніх душах. Та хоч скільки говорили, розмовам не було кінця.
Восени, на першому курсі університету, Тамакі втратила незайманість. З членом клубу прихильників тенісу, старшим від неї на один рік, який після їхніх зборів, запросивши її до себе в кімнату, майже насильно зґвалтував її. Він їй трохи подобався, а тому вона пішла з ним на його запрошення, але від його грубого, насильницького ставлення зазнала страшного шоку. Покинула клуб і якийсь час перебувала в стані депресії. Цей випадок, здається, залишив в її душі відчуття глибокого безсилля. Вона втратила апетит і за місяць схудла на шість кілограмів. Тамакі шукала у свого партнера розуміння й чуйності. Якби він виявив їх і за певний час підготував її, то вона, напевне, сама йому віддалася б. Тамакі ніяк не розуміла, навіщо він вдавався до насильства. Адже в цьому не було потреби.
Аомаме заспокоювала подругу й порадила якось покарати його. Але Тамакі з нею не погоджувалася. «Я сама проявила необережність, і тепер уже нема чого нарікати, — сказала вона. — Сама винна в тому, що пішла до нього на запрошення. Нічого не залишається, як про все це забути». Однак Аомаме болісно відчувала, якої душевної рани завдав подрузі цей випадок. Питання навіть не в тому, що він позбавив її незайманості. Ідеться про святість людської душі. Ніхто не має права заходити туди в брудних черевиках. Тоді людину немилосердно пожирає безсилля.
А тому Аомаме вирішила замість подруги особисто покарати насильника. Дізнавшись від Тамакі його адресу, вона засунула софтбольну биту у велику пластикову трубку, у якій носять креслення, й пішла туди. Того дня Тамакі поїхала до Канадзави з нагоди поминок по одному з родичів. Це мало правити їй за алібі. Аомаме заздалегідь перевірила, що ґвалтівника нема вдома. З допомогою викрутки й молотка виламала замок і зайшла в кімнату. А тоді, щоб не робити зайвого шуму, обгорнула биту кілька разів рушником і взялася трощити все, що потрапляло на очі — телевізор, торшер, годинник, тостер, вази для квітів тощо. Перерізала ножицями телефонний шнур. Позривала корінці з книжок і розкидала їх. Розбризкала по килиму пасту для зубів і крем для гоління. Облила ліжко томатним соусом. Порвала зошити в шухляді. Поламала олівці та авторучки. Побила всі електролампочки. Понадрізувала ножем завіси й подушку на дивані. Пошматувала ножицями всі сорочки у шафі. Залила кетчупом коробку із взуттям і білизною. Поламала стопор водяного бачка в туалеті. Розбила головку розпилювача душу. Руйнування було старанним і повним. Тепер кімната скидалася на Бейрут після гарматного обстрілу, який вона недавно бачила на газетній фотографії.
Тамакі була розумною дівчиною (щоправда, успішністю у школі поступалася Аомаме), на змаганнях із софтболу грала уважно й безпомильно. Коли Аомаме потрапляла в скрутне становище, вона вмить підбігала до гірки пітчера, давала корисну пораду, усміхаючись, ляпала її рукавицею по заду й поверталася на захисну позицію. Була людиною з широким кругозором, добрим серцем і почуттям гумору. Наполегливою в навчанні й красномовною. Якби й далі так училася, то, напевне, стала б висококваліфікованим юристом.
Однак коли опинялася перед хлопцями, то її розсудливість ущент пропадала. Їй подобалися тільки красунчики. З погляду Аомаме, така
