Завдання Героїв - Морган Райс

Тор підійшов до дверей будинку друїда і постукав у них з усіх сил. У відповідь не пролунало нічого, крім тиші.

“Аргон!” – закричав Тор.

У відповідь він почув тільки свист вітру.

Він спробував відкрити двері, натиснувши на них всією масою, але вони навіть не поворухнулись.

Тор чекав довгий час, поки нарешті не почало вечоріти. Нарешті він зрозумів, що його час тут вичерпаний.

Він повернувся і почав спускатись по кам’янистому схилу. Хлопець відчував себе ще більш заплутаним. Тепер він був упевнений, що наближається смерть. Але він нічого не зможе з цим зробити.

Хлопець йшов по цьому безлюдному місцю. Раптом він відчув холод на щиколотках. Він побачив густий туман, який ставав все густіше і піднімався все вище. Тор не розумів, що відбувається. Крон занявчав.

Тор спробував прискоритись, але дуже швидко туман став настільки густим, що він ледве бачив, що відбувається у нього перед очима. У той же час хлопець відчув, як його кінцівки важчають, а небо, як за помахом чарівної палички, темнішає. Він відчув, що його сили вичерпані. Тор не міг більше зробити ані кроку. Хлопець згорнувся у клубок на землі, оповитий туманом. Він спробував відкрити очі, поворушитися, але не зміг. За мить Тор вже міцно спав.

Тор побачив, що стоїть на вершині гори. Перед ним розкинулося ціле Королівство Кільця. Він бачив перед собою замок Короля, фортифікаційні споруди, сади, дерева і пагорби; все тонуло у літній зелені. Поля були наповнені фруктами і квітами; лунали святкові звуки музики.

Але, щойно Тор почав оглядатися, трава почала чорніти. Фрукти попадали з дерев, і самі дерева стали сухими. Всі квіти перетворились на попіл, але – що навело на нього найбільший жах – будинки почали руйнуватись один за одним, поки від них не залишилось нічого, крім купи каміння.

Тор подивився вниз і раптом побачив величезну білу гадюку. Її слизьке тіло вилось між ногами Тора. Він стояв безпорадний, поки його тіло, а потім і руки були повністю обвиті змією. Він відчув, що задихається. Змія видушувала з нього життя, вона огорнула хлопця і дивилась на нього. Її голова знаходилась всього в декількох дюймах від обличчя Тора, а язик майже діставав до щоки. Вона відкрила свій рот ширше, показавши величезні ікла, нахилилась вперед і проковтнула голову хлопця.

Тор скрикнув і опинився в замку Короля. Той був зовсім порожній, навіть трон не стояв на своєму місці. Меч Долі лежав неторканим. Всі вікна були розбиті, вітражі валялись на камінні. Він почув музику, повернувся на звук і пішов через порожні кімнати. Нарешті, він досяг величезних подвійних дверей, сто футів у висоту і щосили натиснув на них.

Тор стояв на вході у королівський бенкетний зал. Два довжелезні столи перед ним розтягнулись на всю кімнату. На столах було вдосталь їжі, але за ними ніхто не сидів. У дальньому кінці кімнати сиділа лише одна людина. Це був король Маꥳл. Він сидів на троні і дивився прямо на Тора. Здавалося, що він був так далеко.

Тор відчував, що має підійти до нього. Він пішов по великій кімнаті, між двома бенкетними столами. Раптом всі продукти по обидва боки від нього почали псуватись, вони гнили і чорніли з кожним його кроком. На них тут же сідали мухи. Вони дзижчали і копошились на гнилій їжі.

Тор почав йти швидше. Король був вже близько, якихось десять футів, коли збоку з’явився слуга, тримаючи величезний золотий кубок з вином. Це був відмінний кубок, зроблений з щирого золота і покритий рубінами і сапфірами. Тор побачив, що поки Король відвернувся, слуга всипав у вино білий порошок. Тор зрозумів, що це була отрута.

Слуга підніс кубок ближче, і Маꥳл схопив його обома руками.

“Ні!” – закричав Тор.

Тор кинувся вперед, намагаючись вибити вино з рук короля.

Але він був недостатньо швидкий. Маꥳл пив вино великими ковтками. Воно лилось по його щоках, грудях, аж ось, нарешті, вино в келиху закінчилось.

Маꥳл повернувся і подивився на Тора, його очі широко розкрилися. Він простягнув руки і схопився за горло, потім почав задихатись і впав з трону на кам’яну підлогу. Його корона звалилась з нього, з брязкотом вдарилась об кам’яну підлогу і відкотилась на кілька футів.

Він лежав нерухомий, з розплющеними очима, мертвий.

Прилетів Естофель і сів на голову Королю Маꥳлу. Він дивився прямо на Тора і, раптом, закричав. Звук був настільки пронизливим, що мурашки пробігли по спині Тора.

“Ні!” – закричав Тор.

Тор прокинувся від власного крику.

Він підвівся і дивився навколо, важко дихаючи, намагаючись з’ясувати, де він знаходиться. Він все ще лежав на Аргоновій горі. Мабуть, він заснув тут. Туман розсіявся, і він побачив світанок. Криваво-червоні промені сонця майоріли над горизонтом, запалюючи день. Поруч з ним нявчав Крон. Він скочив йому на коліна і лизнув обличчя.

Тор обійняв Крона. Хлопець важко дихав, намагаючись зрозуміти – чи він прокинувся, чи ще спить. Йому знадобилось багато часу, щоб зрозуміти, що це був лише сон. Усе було таким справжнім.

Тор почув вереск і побачив Естофель поруч на скелі. Великий птах подивився прямо на хлопця і закричав, потім знову і знову.

Від цього звуку по спині Тора пробіг холодок. Такий самий вереск він чув у своєму сні. Тепер кожною унцією свого тіла він розумів, що це було послання.

Король буде отруєний.

Тор схопився на ноги і у променях світанку побіг вниз з гори, прямуючи до Королівського Двору. Він повинен був побачити Короля. Король може подумати, що Тор божевільний, але він не має вибору і буде робити все для того, щоб врятувати життя Королю.

Тор промчав через міст до зовнішніх воріт замку. На щастя, двоє охоронців, що стояли там, впізнали його по Легіону. Вони пропустили його, не зупиняючи, і він продовжував бігти разом з Кроном.

Тор мчав по королівському двору, повз фонтани, доки не вибіг до внутрішніх воріт замку. Там стояли четверо охоронців, які перегородили йому дорогу.

Тор зупинився, хапаючи ротом повітря.

“Яка твоя мета, хлопче?” – запитав один з них.

“Ви не розумієте, ви маєте пропустити мене”, – видихнув Тор. – “Я маю побачити Короля”.

Охоронці підозріло переглянулись.

“Я Торгрін з Королівського Легіону. Ви повинні мене пропустити!”

“Я знаю, хто він такий. Він один з нас”, – сказав один з охоронців.

Але головний страж зробив крок вперед.

“Яка справа у тебе до Короля?” – наполегливо запитав він.

Тор досі не міг віддихатись.

“Дуже важлива справа. Я терміново маю його побачити!”

“Ти погано інформований. Король не чекає тебе. Його тут немає. Він поїхав зі своїм караваном годину тому у справах двору. Він не повернеться до вечора, поки не почнеться королівський бенкет”.

“Бенкет?” – запитав Тор і його серце закалатало. Він згадав свій сон, бенкетні столи і зі страхом відчув, що все справджується.

“Так, бенкет. Ти, як один з воїнів Легіону, точно будеш там. Але зараз Короля немає і немає ніякої можливості побачити його. Повертайся пізніше разом з іншими”.

“Але я повинен передати йому повідомлення!” – наполягав Тор. – “Перед бенкетом!”

“Ти можеш залишити повідомлення мені, якщо хочеш. Але я не передам його раніше, ніж це можеш зробити ти”.

Тор не хотів залишати повідомлення охороні. Він розумів, що виглядатиме божевільним. Він повинен передати його сьогодні сам, перед святом. Він молився, щоб не зробити це занадто пізно.

Тор поспішив повернутися до казарм Легіону. На щастя, він повернувся на світанку, ще до того, як почалося