Завдання Героїв - Морган Райс
Тор подумав, що, можливо, вибрав неправильний напрямок, але саме в цю мить він помітив на горизонті, високо на пагорбі, невеликий кам’яний будиночок. Він був присадкуватим, абсолютно круглим, у формі кільця, побудований з чорного твердого каменю. В ньому не було вікон, одні тільки двері у формі арки. На них не було ручки або молоточка. Невже, Аргон дійсно живе у цьому безлюдному місці. Чи засмутиться він, що Тор прийшов без запрошення?
Тор почав вагатися чи йти далі, але змусив себе продовжити шлях. Коли він наблизився до дверей, то відчув особливу енергію в повітрі, настільки густу, що ледве міг дихати. Його серце забилось швидше, він простягнув руку, щоби постукати кулаком.
Перш, ніж він доторкнувся до них, двері відчинились самі собою. Всередині було дуже темно, і Тор не був впевнений чи вітер, чи хтось інший відчинив їх. Темрява була така, що він не міг побачити, чи є там хтось всередині.
Тор потягнувся, обережно штовхнув двері і просунув голову в щілину.
“Чи є тут хтось?” – спитав він.
Він відкрив їх ширше. Тут було зовсім темно, тільки декілька промінців світла пробивались в дальньому кінці будинку.
“Добрий день?” – крикнув він голосніше. – “Аргон!”
Поруч з ним занявчав Крон. Тору здалось очевидним, що це була погана ідея і Аргона немає вдома. Але все таки, він змусив себе подивитись. Зробивши декілька кроків, Тор почув, як двері позаду нього зачинились.
Тор розвернувся і побачив, що біля дальньої стіни стоїть Аргон.
“Мені дуже шкода, що я потривожив вас”, – сказав Тор, і його серце шалено закалатало.
“Ти прийшов без запрошення”, – сказав Аргон.
“Пробачте мене”, – відповів Тор. – “Я не хотів надокучати”.
Тор подивився навколо. Коли його очі звикли до темряви, він побачив декілька невеликих свічок, які стояли колом біля кам’яної стіни. Кімнату освітлювали декілька промінців світла, які пробивались через невеличкий круглий отвір у стелі. Це місце було містичним і сюрреалістичним.
“Мало хто був тут”, – відповів Аргон. – “Звичайно, і тебе б зараз не було тут, якби я цього не дозволив. Ці двері відчиняються тільки тим, хто має сюди зайти. Для інших вона не відчиняться. І ніяка сила в світі їх не відчинить”.
Тор відчув себе краще, але все ж, він задавався питанням, звідки Аргон знав, що він прийде. Цей друїд був суцільної загадкою для нього.
“У мене сталась подія, яку я не розумію”, – сказав Тор, маючи надію почути думку Аргона з цього приводу. – “Це була змія. Біла гадюка. Вона хотіла напасти на нас. Крон, мій леопард, врятував нас”.
“Нас?” – запитав Аргон.
Тор почервонів, він зрозумів, що сказав зайвого. Хлопець не міг підібрати потрібних слів.
“Я був не один”, – сказав він.
“А з ким ти був?”
Тор стояв, як укопаний, не знаючи, що сказати. Зрештою, друїд був близький до Короля і міг йому щось розповісти.
“Я не розумію, яке відношення це має до змії”.
“Пряме відношення. Ти не задавався питанням, чому змія напала саме в той момент, коли ти був з цією людиною?”
Тор був спійманий на гарячому.
“Я не розумію”, – сказав він.
“Не всі знаки, які ти бачиш, призначені для тебе. Деякі з них – для інших”.
Тор розглядав Аргона у тьмяному світлі і починав розуміти. Невже з Гвен повинно статись щось погане? І якщо це так, як він міг би це зупинити?
“Чи можете ви змінити долю?” – запитав Тор.
Аргон розвернувся, повільно перетинаючи кімнату.
“Звичайно, це питання, яке люди задають протягом століть”, – відповів Аргон. – “Чи можна змінити долю? З одного боку, все вже визначено, все вже написано. З іншого – у нас є свобода волі. Наші вибори також визначають нашу долю. Здається неможливим, що доля і вільний вибір існують все життя пліч-о-пліч, але все-таки це так. Саме в тому місці, де стикаються ці дві протилежності, у гру вступає людська поведінка. Долю не завжди можна змінити, але іноді її можна обійти або навіть переписати за допомогою великої жертви чи сильної волі. Найчастіше ми є лише спостерігачами, які мають змогу тільки дивитись. Ми вважаємо, що приймаємо участь, але насправді це не так. В основному, ми спостерігачі, а не учасники”.
“Тоді чому Всесвіт турбується про те, щоб показати нам знамення, якщо ми нічого не можемо зробити?” – запитав Тор.
Аргон повернувся і посміхнувся.
“Ти кмітливий, хлопче. Я скажу тобі. Головним чином, нам посилають знамення, щоб ми змогли підготуватись. Нам дають підказки, щоб дати час на підготовку. Іноді це робиться для того, щоб ми могли щось змінити. Але таке трапляється дуже нечасто”.
“Чи правда, що біла гадюка віщує смерть?”
Аргон подивився на нього.
“Так”. – нарешті відповів друїд. – “Це завжди так”.
Серце Тора забилось частіше після того, як друїд підтвердив всі його здогадки. Він також був здивований від прямої відповіді Аргона.
“Я зіткнувся з нею сьогодні”, – сказав Тор. – “Але я не знаю, хто помре. Мені здається, що я повинен щось зробити, щоб запобігти цьому. Я хочу викинути це зі своєї голови, але не можу. Мені постійно ввижається голова змії. Чому?”
Аргон довго дивився на Тора, потім зітхнув.
“Тому що смерть того, хто помре, вплине безпосередньо і на тебе. Це матиме вплив на твою долю”.
Тор був дуже схвильований. Він відчував, що кожна відповідь викликає ще більше питань.
“Але це не справедливо!” – сказав він. – “Мені потрібно знати, хто саме помре. Я зможу попередити цю людину!”
Аргон похитав головою.
“Можливо, тобі і не треба знати цього”, – відповів він. – “І якби ти навіть знав, ти нічого б не вдіяв. Смерть завжди знаходить свою жертву. Навіть якщо жертву попередили”.
“Тоді навіщо мені це показали?” – запитав змучений Тор. – “І чому це не йде з моєї голови?”
Аргон ступив так близько, що опинився у декількох дюймах від Тора. Очі друїда у темряві горіли так яскраво, що це налякало Тора. Це було наче дивитись на сонце, але Тор не міг відвести погляд у бік. Аргон підняв руку і поклав її на плече Тора. Вона була льодяною на дотик, холодок пробіг через тіло хлопця.
“Ти ще молодий”, – повільно сказав Аргон. – “Ти відчуваєш речі занадто глибоко. Бачити майбутнє – це велика нагорода. Але це може бути і великим прокляттям. Більшість людей, які проживають свою долю, поняття не мають про неї. Іноді дуже боляче знати долю, знати, що буде далі. Ти ще навіть не почав розуміти свої сили. Але колись ти зрозумієш. Колись. Після того, як ти зрозумієш, звідки ти”.
“А звідки я?” – запитав розгублений Тор.
“З дому твоєї матері. Далеко звідси. За Каньйоном, на дальніх рубежах Вільдів. Там є замок, високо в небі. Він стоїть одиноко на скелі і, щоб дістатись до нього, треба пройти вздовж кам’яної дороги. Це чарівна дорога, вона неначе веде до самого неба. Це місце великої сили. Ти родом звідти. Поки ти не побуваєш у цьому місці, ти не зрозумієш все до кінця. Коли ти зробиш це, ти отримаєш відповіді на всі свої запитання”.
Тор кліпнув. Коли він відкрив очі, то, на свій подив, побачив, що знаходиться ззовні будинку Аргона. Він поняття не мав, як туди потрапив.
Вітер бився об скелі. Тор подивився на різке сонячне світло. Поруч
