Феномен Фенікса - Валентин Лукіч Чемеріс
У них свої терміни (у світі, між іншим, нараховується 13 тисяч астрономів), згідно яких зоревики ділять свої «підопічні» об’єкти на такі чотири категорії: молоді зоряні об’єкти, зорі головної послідовності, червоні гіганти і зорі, що знаходяться на завершальному етапі своєї еволюції. А втім, жодна зірка не помирає повністю, вона — відживши своє — переходить в інший стан, в новий, що й завершує її еволюцію, стаючи або білим карликом, або нейтронною зорею, або червоним гігантом, або чорною дірою. Але свій головний стан — стан зірки, що яскраво світиться, — вона таки завершує назавжди.
Астрономи ділять життя зірки (подібної нашому Сонцю) на 8 циклів. Ось вони:
1. «Народження» зірки — це коли хмара газу й пилу в холодній туманності стискується, формуючи молодий зоряний об’єкт. Поетичніше: коли народжується зіронька ясная…
2. Процес стиснення триває. Зірка розганяє залишки хмари, що її породила. Починається ядерний синтез, тобто горіння водню.
Внутрішня частина Сонця називається зоряними шарами, а їхній центр — ядром. Всередині ядра відбуваються процеси ядерного синтезу, в результаті якого генерується сонячна енергія. Вона й виділяється у вигляді гамма— випромінювання. Температура там 2,2 мільйони градусів за Цельсієм. І тоді у Всесвіті, в якій— небудь галактиці засвічується нове сонце. Спалахує молода, ще юна — а втім, ще дитинна, — зоря, яскраво, сліпучо-біло. Вона неймовірно гарна, новонароджена, і попереду в неї життя ще на цілих десять мільярдів років!
3. В міру того, як згорає водень — ідуть мільярди років — сонце світить і світить, — зоря переходить до розряду головної послідовності. Такі зорі (не забуваймо, до них сьогодні відноситься і наше Сонце) відкидають хмару (чи — хмари) газу та пилу, що його породили і починають яскраво світити в небі — завдяки реакціям ядерного синтезу (перетворення водню в гелій), що відбувається в ядрі. Такі зорі астрономи ще називають «нормальними зірками». («Сонцеподібна зоря» — це зоря головної послідовності приблизно такої ж маси як Сонце — більше чи менше, але не більше, як удвічі).
Найменші зорі головної послідовності, це карлики, т. зв. червоні, вони мають тьмяний, червоний відтінок.
Їх у Всесвіті превелика кількість. Маса у них мала, тож астрономи (схильні до поезії) називають їх дрібною мошвою, що оточує нас з усіх боків, але самі ледве видимі (червоні карлики настільки тьмяні, що навіть найближчу зірку цього типу, Проксиму Центавру, видно лише в телескоп).
4. Цей період життя зорі започатковується тоді, як вона вже вичерпує увесь водень у своєму ядрі — тоді починається горіння водню в оболонці (великий зовнішній шар, що оточує ядро).
П’ятий етап. Це коли завдяки горінню водню в оболонці, зірка робиться яскравішою і дуже розширюється, роздувається. І хоч вона стає більшою, але температура її падає, вона холодніє, її колір стає червоним і вона перетворюється на так званого червоного гіганта. Це пізній період зірки проміжної маси (тобто таких зірок, які мають або трохи меншу масу Сонця, або в кілька разів більшу). Діаметр деяких червоних гігантів може бути рівним цілій орбіті Землі.
І зірки тоді виходять з категорії головної послідовності («переростають» її). Зорі ж, маса яких набагато перевищує масу Сонця, роздуваються настільки, що стають червоними надгігантами. Такий надгігант в тисячу разів (або й у дві тисячі разів) більший за Сонце. Якщо він опиниться на місці Сонця, то його розміри дістануть аж за орбіту Юпітера чи й Сатурна.
Шостий етап. Зоряні вітри, що бушують навколо зорі, поступово відтискують від неї зовнішні шари, які в свою чергу сформують планетарну туманність навколо залишка гарячого зоряного ядра.
Сьомий етап. Туманність розширюється, розсіюється в космосі і від зорі залишається лише маленьке гаряче ядро.
І нарешті останній, восьмий етап — її ядро стає білим карликом, поступово вичахає і згасає. Назавжди! Зірка померла, навічно завершивши свою еволюцію, своє життя і сходить з арени — що й чекає Сонце через 5 мільярдів років.
Зірки з масою меншою за масу Сонця назавжди залишаються червоними карликами. Горіння водню в них триватиме так повільно — через пень-колоду, — що вони збережуться чи не навічно.
Сонцю, коли воно вичерпає увесь водень із свого ядра, буде приблизно 9 мільярдів років.
Ще один мільярд років воно конатиме — вже у статусі білого карлика. До речі, про білого карлика. Насправді, білі карлики всупереч своїй назві можуть бути і голубими, а не тільки білими, жовтими або й червоними — в залежності від того, наскільки вони гарячі. Це залишки сонцеподібних зірок, які не помирають, а повільно згасають і процес згасання може затягнутися на неймовірно довгий час. Астрономи їх називають тліючими вуглинами з багаття, яке тільки-но загасло. Хоч вони й не горять, але все ще гарячі.
Вони згасатимуть цілу вічність — в міру охолодження.
Це так звані маленькі зорі, компактні і дуже щільні. Білий карлик, маючи масу таку, як наше Сонце, за розмірами буде не більше Землі. Після червоних своїх співбратів, білі — найпоширеніші зорі, але вони такі тьмяні, що навіть найближчі до Землі можна
