1Q84. Книга І - Харукі Муракамі
— Вибачте, що змусив вас їхати в таку далечінь, — сказав чоловік. Його мова вирізнялася особливою зміною інтонації. Видно, часто виступав перед різною кількістю людей. І то, можливо, з логічною промовою. — Через деякі обставини я не міг звідси поїхати, а тому довелося вас запросити до себе.
Тенґо сказав, що це не важливо. І назвав себе. Попросив вибачити, що не має візитної картки.
— Мене звати Ебісуно, — сказав чоловік. — Я також не маю візитної картки.
— Ебісуно-сан, — повторив Тенґо.
— Усі називають мене сенсеєм. Навіть власна дочка так до мене звертається.
— Якими ієрогліфами записується ваше прізвище?
— Рідкісне прізвище. Нечасто трапляється. Ері, напиши, будь ласка, ієрогліфи.
Фукаері кивнула. Вирвала з блокнота аркуш паперу і кульковою ручкою повільно, з насолодою, написала два ієрогліфи, ніби викарбовувала цвяхом на цегляній стіні.
— Англійською воно перекладається як field of savages.[26] Колись я працював у галузі культурної антропології й здобув собі в ній певну репутацію, — сказав сенсей з подобою усмішки на устах. — Однак уже давно припинив наукову діяльність. Зайнявся цілком іншими справами. Живу собі, перемістившись у field of savages іншого роду.
Це справді було рідкісне прізвище, але Тенґо його пригадав. У другій половині 60-х років жив відомий вчений на прізвище Ебісуно. Написав кілька книжок, які в той час набули розголосу. Про їхній зміст Тенґо не міг докладно чогось сказати, тільки згадка про прізвище залишилася в пам'яті. Та скоро й про нього забув.
— Здається, я колись чув про вас, — намагаючись прозондувати господаря, сказав Тенґо.
— Можливо, — поглядаючи в далечінь, відповів, наче про когось іншого, кого тут нема. — В усякому разі, це було дуже давно.
Тенґо відчував, як, сидячи поряд, тихо дихає Фукаері. Спокійно й глибоко.
— Пан Тенґо Кавана, — сказав сенсей, ніби прочитуючи вивіску на дверях.
— Так, — відповів Тенґо.
— В університеті ви спеціалізувалися з математики, а тепер викладаєте її в підготовчій школі в Йойоґі, — сказав сенсей. — І водночас пишете художні твори. Так мені щойно розповіла Ері. Це правда?
— Правда, — відповів Тенґо.
— Ви не схожі ні на вчителя математики, ні на письменника.
Силувано всміхаючись, Тенґо сказав:
— Зовсім недавно ще хтось сказав мені те саме. Може, винна в цьому моя статура?
— Я сказав це не в поганому розумінні, — уточнив сенсей. І поправив на носі окуляри з чорною оправою. — Не бути схожим на когось — зовсім не погана річ. Бо, іншими словами, це означає, що ви ще не попали в певні рамки.
— Для мене велика честь почути таке про себе, але я ще не став письменником. Тільки пробую писати оповідання.
— Пробуєте?
— Коротко кажучи, роблю спроби й помилки.
— Зрозуміло, — сказав сенсей. І злегка потер обидві руки, ніби вперше помітивши, що в кімнаті прохолодно. — Наскільки я знаю, ви взялися так вдосконалити оповідання, яке написала Ері, щоб воно отримало премію молодого автора мистецько-літературного часопису. Збираєтесь її спопуляризувати як письменницю. Можна так розуміти?
Тенґо обережно добирав слова.
— В основному все так, як ви кажете. Такий план висунув редактор на прізвище Комацу. Та я не знаю, чи його вдасться здійснити. Чи він правильний з моральної точки зору. Моя участь у цьому ділі полягає в тому, щоб переробити текст «Повітряної личинки». Мені випала, так би мовити, технічна роль. За все інше відповідає згаданий уже Комацу.
Якийсь час сенсей зосереджено думав. Здавалось, ніби в тихій кімнаті чути, як працює його голова. Потім він сказав:
— Редактор Комацу придумав план, а ви допомагаєте з технічного боку.
— Саме так.
— Як колишній учений я, чесно кажучи, не дуже охочий до читання художньої літератури. А тому не обізнаний із звичаями літературного світу, але мені здається, що ваш план схожий на шахрайство. Чи, може, я помиляюся?
— Ні, не помиляєтеся. Так само думаю і я, — відповів Тенґо.
Сенсей злегка насупився.
— Але ж ви, висловлюючи сумнів щодо цього плану з моральних міркувань, усе одно з охотою беретеся його здійснювати.
— Не скажу, що з охотою, але беруся. Це правда.
— Чому?
— Те саме запитання я ставив собі увесь минулий тиждень, — чесно зізнався Тенґо.
Сенсей і Фукаері чекали, що він скаже далі. І Тенґо сказав:
— І розум, і здоровий глузд, а також інстинкт закликали мене якомога швидше відмовитися від цього плану. Бо зроду я — обережна, розсудлива людина. Азартні ігри й пригоди мені не до душі. Взагалі-то я, видно, боязливий. Однак цього разу я чомусь не зміг відповісти «ні» на небезпечну пропозицію Комацу-сана. Причина лише одна — «Повітряна личинка» сильно мене привабила. Якби йшлося про інший твір, я без вагання відмовився б.
Якусь хвилю сенсей здивовано розглядав обличчя Тенґо.
— Іншими словами, вам байдуже, що план має в собі щось шахрайське, а вас глибоко зацікавило вдосконалення твору. Я правильно розумію?
— Саме так. Але це щось більше, ніж глибоке зацікавлення. Якби довелося переробляти «Повітряну личинку», то цю роботу я не довірив би нікому іншому.
— Зрозуміло, — сказав сенсей. І скривився так, ніби взяв у рот щось кисле. — Зрозуміло. Мені здається, що загалом ваш намір я збагнув. Але яка ж тоді мета Комацу-сана? Гроші чи слава?
— Чесно кажучи, я сам добре не розумію, яка його мета, — відповів Тенґо. — Але мені здається, що його спонукає щось більше, ніж гроші й слава.
— Наприклад?
— Можливо, він сам у цьому не признається, але Комацу-сан — людина, одержима літературою. Такі люди прагнуть лише одного — знайти в житті хоч один справжній талант. І подарувати його суспільству.
Сенсей трохи дивився на Тенґо, а потім сказав:
— Коротко кажучи, у вас обох різні спонуки, які не стосуються ні грошей, ні слави?
— Гадаю, що так.
— Та незалежно від мотиву, як самі кажете, цей план досить небезпечний. І якщо на якійсь стадії правда розкриється, то, безперечно, зчиниться скандал і критика не зупиниться лише на вас двох. Можливо, що й життю сімнадцятирічної Ері буде завдано смертельної рани. Це мене найбільше непокоїть.
— Цілком природно, що ви турбуєтеся, — кивнувши, сказав Тенґо. — Все правильно.
Густі чорні брови сенсея зійшлися між собою на один сантиметр.
— І все-таки ви хочете власними руками переробити «Повітряну личинку», навіть якщо піддасте Ері можливій загрозі.
— Як я вже казав, цей наш намір не підвладний ні розуму, ні здоровому глузду. Звичайно, я постараюся захистити Ері як тільки зможу. Але не гарантую, що їй не загрожує жодна небезпека. Це було б неправдою.
— Зрозуміло, — сказав сенсей. І, ніби ставлячи крапку на своїй аргументації, кашлянув. — Попри все, ви, схоже, чесна людина.
— Принаймні намагаюся бути якомога відвертішим.
Якийсь