Українська література » Фантастика » Оаза в льодах - Василь Павлович Бережний

Оаза в льодах - Василь Павлович Бережний

Читаємо онлайн Оаза в льодах - Василь Павлович Бережний
знайдені поклади. Головне, що він їх відкрив!

Після того, як Панас продемонстрував свою владу над вогнем, сім’я дикунів дивилася на нього побожно. Двоє старших заметушилися, дістаючи щось із пічурок і ніш. Не без подиву спостерігав за ними Панас. Та й як не дивуватися, коли вони розіслали посеред печери якісь величезні, схожі на пальмові, листки, а на них поклали свіжі плоди, що нагадували ананаси. Супроводжуючи жестами свої слова, запросили їсти. Тільки тепер Панас відчув голод. Без зайвих церемоній сів і почав призволятися. Соковиті кисло-солодкі плоди здалися йому дуже смачними. Шматочки їх просто танули в роті.

— А знаєте, як у нас на Україні кажуть? — усміхнувся Панас, обводячи поглядом зарослі волоссям обличчя. — На світі не без добрих людей!


Омоно

Минуло чимало часу, і Панас звик жити в печері. Без особливих зусиль він вивчив мову тубільців і вже міг порозумітися з ними. Було, звичайно, багато такого, чого вони ніяк не могли второпати — наприклад, звідки прибув Панас. Найстарший, що звався Оча, довго розповідав про їхню землю. Оточена вічними льодами, вона єдина в усьому світі. Оча говорив про якийсь непогасний вогонь, гарячі водограї, загадкову країну вічного сну. Розповідаючи, старий сидів із напівзаплющеними очима, біля його ніг лежала дівчина Ава — мабуть, його дочка. Коли він говорив про країну вічного сну, в Ави блищали очі від захоплення.

«Легенди, казки… — думав Панас, слухаючи його чудернацьку мову. — Але звідки вони беруть нафту або ці чудові овочі?»

Згодом він поступово дізнався про все. Оаза полого понижувалась і переходила в плодючу долину, що тяглася на десятки кілометрів. Там буяла рослинність, звідтіля тубільці приносили різні плоди. В річці та озерах ловили рибу. Про тварин чи звірів вони не згадували і м’яса ніякого не вживали. Не було в них і луків та стріл. «Вони беруть готове в природи, — зробив висновок Панас. — Та ото ще ловлять рибу». Непогасний вогонь — не що інше, як горіння газу, який у багатьох місцях виривається із надр землі. Величезні вогненні язики здіймалися там і сям над долиною. В сутінках полярної ночі їх було добре видно. Пломеніло щось і в кратері невеликої сопки, на якій жив Омоно — їхній, сказати б, ватаг. З сопки, твердив Оча, брав свій початок таємничий шлях до «країни вічного сну». Пізніше Панас зрозумів, що мова йде про «потойбічний» світ, до якого потрапляють через кратер вулкана. В кратер з великими церемоніями кидають старих, немічних, хворих, а також і тих, що розгнівали Омоно чи не догодили йому. Відблиск вулкана жовтою розпливчастою плямою лягав на хмари.

Мабуть, оце підземне тепло, думав підривник, і спричинилося до виникнення життя в оазі. А який багатющий край!..

Кілька разів хлопець спускався в долину, звичайно, в супроводі своїх нових друзів. Там, унизу, було так тепло, що довелося скинути хутряний одяг. Коли Панас зробив це вперше — тубільці закам’яніли від подиву. Адже він зняв із себе шкіру!

Панаса дивувало, що його не ведуть до Омоно — їхнього володаря. Саме слово «Омоно» перекладалось чи то як «посланець духів», чи то як «посередник між духами і людьми».

— Не Омоно, а Омана! — сміявся Панас. — А ви, дурні, й слухаєте.

Нічого доброго від цієї зустрічі хлопець не чекав, але зустрітися хотів. Може, йому вдасться умовити Омоно, і той допоможе якось вибратись на льодовик?

Оча пояснив Панасові, що його поведуть на магічну гору не раніше, як із-за обрію з’явиться «білий вогонь», тобто коли зійде сонце. Такий звичай. Тоді збуджується, дрижить Священна гора, червоний вогонь піднімається у кратері, щоб підхопити тих, хто відправляється до країни вічного сну. «Значить, зі сходом сонця посилюється вулканічна діяльність, — міркував Панас. — Цікаво… Мабуть, сила тяжіння викликає приплив магми? Ну, нічого, вчені розберуться… А «посланець духів» використовує це явище природи для ошуканства. Цікаво, чи він сам вірить у це?»

Годинами не спав Панас, обмірковуючи своє становище. Сумку з вибухівкою підкладав під голову, побоюючись, щоб її не вкрали. Але первісні люди не відзначалися цікавістю, по натурі вони були м’які, незлостиві. Могутність дивовижної істоти, яка скидала шкіру і могла видобувати вогонь, викликала в них захоплення і страх. Адже вони тільки «позичали» полум’я, а про те, щоб «викликати» його — навіть не помишляли!

Одного разу Панас прокинувся від різких криків. Надворі перед входом до печери, підстрибували, галасували і всіляко метушилися дикуни. Спочатку він не зрозумів, у чому річ. Коли ж вийшов із печери — і сам зрадів. Над далекими горами, що тьмяніли на обрії, сходило сонце! Виткнувся ще тільки невеличкий окраєць його, а все навколо наче обновилося, ніби почало жити новим життям. Зникло примарне світло полярного сяйва. На льодовикових урвищах затремтіло безліч веселок, почали здійматися білі тумани, засиніли далекі гаї. А озеро? Одно червоніло, немов налите кров’ю, друге біліло, наче наповнене молоком, третє вражало густою синявою.

Сонце здіймалося над обрієм повільно-повільно. Воно викликало екстаз у цих волосатих істот. Їхні горлові крики долинали звідусіль, і це не дивувало Панаса. Йому й самому хотілося кричати, плакати й сміятись. Це ж і його друзі-полярники спостерігають життєдайне світило. Чи хоч згадують вони зниклого підривника? Ех, коли б оце вертольотик!..

Почалися готування до мандрівки на магічну гору, де Омоно визначатиме долю кожного: чи лишатися йому в цій долині, чи мандрувати в країну вічного сну.

Нарешті приготування скінчилися. Всі причепурилися, взяли подарунки — в’ялену рибу, сушене коріння, пояси, оздоблені риб’ячою лускою, якісь блискучі камінці — і пішли кам’янистою стежкою вниз, у долину. Панас, перекинувши сумку з вибухівкою через плече, почовгав слідом. Щоб не так виділятись — не скинув своєї «шкіри». Але все одно його постать відразу впадала в око — він був на ділу голову вищий від найвищого тубільця.

Дорогою до них приєднувалися все нові й нові тубільці. Незабаром Панас опинився всередині живого потоку, йому здавалось, що

Відгуки про книгу Оаза в льодах - Василь Павлович Бережний (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: