Lux perpetua - Анджей Сапковський

— То що мені робити? Крім того, що виявляти ворожість?

— Коли він знову почне говорити про магію в Сенсенберзі. продемонструй йому, що ти фахівець, що на першу-ліпшу нісенітницю не купишся. Якщо він розгубиться і заплаче, ми будемо знати, на чому стоїмо.

— Якщо він такий лис, яким ти його змальовуєш, то сумніваюся, що він дасть взяти себе підступом. Але я обіцяв допомогти і допоможу, виконаю обіцянку. Сподіваючись, що і ти не забудеш про свою. Коли починаємо?

— Завтра. З самого ранку.

* * *

— Потаємні замахи, — Горн усе ще тримав долоні на столі, - які здійснювалися за допомогою отрути, сплановані Грелленортом та вроцлавським єпископом. Розкажи нам про це, Шиллінг.

— Біркарт Грелленорт, — не загаявшись ні на мить і досить послужливо почав ренегат, — мав у замку Сенсенберг алхіміка. Це не людина. Кажуть, йому вже понад сто років. Волосся біле як сніг, риб'ячі очі, шпичакуваті вуха, шкіра на лиці та на долонях майже прозора, кожна жилка просвічує голубим…

— Сверг, — підтвердив Рейневан, зауваживши підняті брови і сповнений недовіри вираз на лиці Горна. — Один із Longaevi.

— Його звати Скірфір, — швидко говорив Бруно Шиллінг. — Алхімік і маг, вельми вправний. Він варить для Грелленорта різні декокти і готує еліксири. Головним чином — рідке золото. Кажуть, що саме завдяки цьому золоту Грелленорт наділений такою силою. І є безсмертним.

Горн недовірливо махнув рукою, запитально подивився на Рейневана.

— Дійсно, можна, — підтвердив, не приховуючи раптової зацікавленості Рейневан, — перетворити метал, а також коштовне каміння, на рідину, у рідкий стан. А точніше — в collodium, тобто колоїд. Достатньо рідкої консистенції, щоб його можна було пити.

— ГІити метал? — з обличчя Горна навіть не думав зникати вираз недовіри. — Чи камінь?

— Уся Природа, — Рейневан скористався з нагоди сяйнути знаннями, — кожна річ, жива чи мертва, кожна materia prima сповнена енергії творення, прадуху і формуючої сили. Гермес Трисмегіст називає її totius fortitudinis fortitudo fortis, силою понад усі сили, яка долає кожну тонку річ і проникає крізь кожну монолітну річ. Звідси основний принцип алхімії: solve et coagula, розчиняй і згущуй, означає саме процес розчинення цієї енергії, щоби потім коагулювати її, вловити в колоїді. Так можна вчинити з будь-чим, з будь-якою субстанцією. З металом і мінералом — також.

— І з золотом?

— Із золотом теж, — квапливо покивав головою Бруно Шиллінг. — Авжеж.

— Collodium золота, який називають aurum potabile[46], - пояснив Рейневан, усе ще збуджений, — це один з наймогутніших еліксирів. Він неймовірно посилює життєві сили, інтелект, душевну стійкість. Це також безвідмовні ліки від божевілля, деменцій та інших душевних хвороб, а надто тих, що викликані надміром меланхолії, чорного виділення жовчі. Однак приготувати колоїд надзвичайно важко, це до снаги тільки найбільш обдарованим алхімікам і чорнокнижникам. А вдається це тільки за дуже специфічних і рідкісних кон'юнкцій…

— Добре, досить, — махнув рукою Горн. — Не влаштовуй мені тут короткого курсу алхімії. Питне золото розбудило мою цікавість, ти її задовольнив. Повернімося до основної теми. Себто отрут. І отруювання…

— Одне, — ренегат витер піт з чола, — пов'язане з другим. Скірфір готує для Грелленорта різні еліксири. Рідке золото, рідке срібло, рідкий аметист, рідкі перли — усе це заради посилення магічної потенції, чаклунських здібностей, стійкості тіла і душі. Деякі з них у Сенсеберзі давали і нам, тому я знаю, як вони діють. Але й отрути Скірфір теж готував. Про що йшлося, не було таємницею: Грелленорт хотів усунути найбільш значних гуситів, отруїти їх, але в такий спосіб, щоби ні в кого не виникло ані найменших підозр. Щоби це виглядало…

— Щоби це виглядало, як смерть через рану, — використав запинку Шиллінга Рейневан. — Поранення в бою або з необережності. Щоб ніяк не можна було пов'язати смерть з отрутою. Раптова смерть завжди викликає підозру в отруєнні, негайно проводиться слідство, і по ниточці до клубочка отруювача врешті-решт знайдуть. А при отруті, про яку йдеться, нема жодних симптомів, отруєна жертва нічого не відчуває і не підозрює. Поки…

— Поки не буде поранена залізом, — перехопив ренегат. — Або сталлю. Нічим більше. Смерть — неминуча. Вони називали цю отруту «Дукс».

— Dux omnium homicidarum[47]. замислено підтвердив Рейневан. — А також Mors per ferro[48]. Уривки заклинань, які вживаються під час приготування. Тому Гвідо Бонатті у своїх записках вживає назву «Перферро», і так само подає «Picatrix»… У латинському перекладі, бо в оригіналі к'ад'улу а'мар аль-хаджджа, що означає… Не пам'ятаю, що це означає.

— Нічого, — підключився Горн. — Бо мені зовсім не цікаво. Рейневане, достойний магу, то ти підтверджуєш, що така отрута існує? І що вона діє саме так, як тут було сказано?

— Я підтверджую те, що пишуть деякі джерела, — Рейневан охолов, подивився Шиллінгові в очі. — Але не омину і того, що пишуть інші. Згідно з цими джерелами, для приготування Перферро необхідна так звана Чорна Тинктура..

— Саме так, саме так, ви цілком маєте рацію, пане Беляу, — поспішно підтвердив Шиллінг. — Я чув, як Грелленорт і Скірфірт балакали про це.

— Легендарну Чорну Тинктуру, — вів далі Рейневан, не відводячи погляду, — можна отримати тільки шляхом трансмутації металу під назвою chalybs alumen, яким керує Восьма Планета. Проблема в тому, що, на думку багатьох учених, згаданий метал теж існує тільки в легендах. І не треба бути вченим, щоби знати, що планет тільки сім.

— Планет вісім. — жваво заперечив ренегат. — Це я також підслухав. Восьма планета називається Посейдон, про її існування Грелленорт дізнався нібито від самого Диявола.

— Облишмо, — знову втрутився Горн, — на якийсь час Диявола. І Птолемея. Не виходь з ролі, Шиллінг. Я допитую, ти — допитуваний. А месер Рейневан тільки що процитував авторитетів, які дещо заперечують твої свідчення. Які змушують зарахувати твої свідчення до легенд. І казок. Попереджаю: якщо ти розповідатимеш мені казки, це може мати для тебе погані наслідки.

— Пане Горн, — Бруно Шиллінг миттю позбувся догідливості. — Авторитети нехай собі будуть авторитетами, нехай собі Птолемей нараховує стільки планет, скільки захоче. А я вам кажу, що я волоцюг по гостинцях ловив, жебраків та інших заброд, і привозив їх у Сенсенберг, Грелленортові та Скірфірові для експериментів. Бачив, як їм давали отруту. Дивився, як їх пізніше калічили залізом, на власні очі бачив, як під впливом заліза отрута починала діяти…

— І як, — перебив Рейневан, — вона діяла? Які були симптоми?

— У тім-то й річ, що різні.