Зворотний зв’язок - Ігор Маркович Росоховатський
— Будівництво ділянки дороги, — доповів І-П’ятнадцятий. — Етап — встановлення автоблокування. Головний інженер захворів. Він тимчасово призначив мене виконувати його функції.
— А що роблять шпалоукладник і роботи в будинку головного інженера?
І-П’ятнадцятий засоромився. Він був настільки досконалий, що, виявляється, міг навіть соромитись.
— Справа в тому, що ми виконуємо складну роботу типу КГ. Т-5 і М-І брати участь в ній не можуть. Вимкнути їх, а потім витрачати час на наладку — нерентабельно. Залишити ввімкнутими без всякого заняття — накопичення надлишкової енергії. То я й організував гру в компризроз.
— Що це таке?
— Комітет по призначенню, розподілу і перерозподілу. Кілька складніших роботів я уповноважив доглядати хворого і дітей. Іншим теж довелось підшукати певне заняття, присвоїти звання і титули. Хіба це заборонена гра?
— А чому робот Т-6 б’є гайкою по ваті?
— Його основна спеціальність — забивати костилі, цвяхи. Зараз він грає роль головного прикладача печаток. Прикладаючи печатку, він виконує ті ж рухи, що й на роботі, тому може відразу ж перейти до основної справи.
— А цей шпалоукладник чому тут командує?
— Він теж бере участь у грі і махає руками, імітуючи укладку шпал…
Петро Ілліч все ще хмурився. З підозрою дивлячись на І-П’ятнадцятого, він запитав:
— А якщо йому так сподобається командувати, що він не захоче працювати?
І-П’ятнадцятий трохи помовчав, а потім відповів:
— Я його вимкну і почекаю, поки охолоне лампа П-1.
…Коли ми повертались, Петро Ілліч сказав:
— Я все-таки не довіряю І-П’ятнадцятому. Варто було б зайвий раз перевірити його наладку.
— Та все в порядку, — без найменшого сумніву відповів я. — Про це свідчить хоча б те, як він розподілив обов’язки між роботами.
ГОЛОВНА ВІДМІНА
“Головна відміна живих істот од роботів полягає в тому, що всі вони, без винятку, народжені від подібних до них живих істот, а всі роботи синтезовані або ж складені з окремих частин у лабораторіях чи на заводах…”
(З підручника для роботів)
Він височів наді мною, сяяв лакованими й хромованими деталями, поблискував пластмасовими щитками — диво досконалості, витвір самого Нугайлова, остання новинка роботехніки, ерудит ЛВЖ-17б. Всі деталі й блоки його були багаторазово перевірені на стендах. Він встиг уже, як було сказано у рекламному листку, зробити свій внесок в успішне виконання квартального плану. Але зараз ерудит ЛВЖ-17б безпорадно розводив клешнями, наслідуючи звичні рухи людини.
— Ми спробували всі засоби, котрі ви, людино-лікарю, рекомендували по телефону, і все марно. Може б, ви особисто…
— Ти ж бачиш, що я зараз зайнятий!
— А в шістнадцять тридцять дві?
“Ах ти, боже!” — я глянув на годинники — всі показували шістнадцять тридцять одну. Треба ж було мені вимовити “зараз” — груба помилка для спеціаліста моєї кваліфікації.
— Переведіть його на штампування…
— Він відмовляється працювати на штампуванні, фрезеруванні, складанні й на обкатці. Тому ми й вирішили, що його психіка порушена…
— Як він потрапив до вас?
— Ми зустріли його на господарському дворі. Розшифрувавши його примітивну мову, встановили, що цього робота привезли з фабрики.
— Який у нього вигляд?
— Це — біоробот. Пересувається на двох маніпуляторах. Має ще два типи крил для опору на повітря.
— Можливо, для польоту? Можливо, це жива істота типу… — я ледь було не сказав “типу птаха”, та своєчасно схаменувся і подумки вилаяв себе. Не вистачало мені, робо-психіатру, пройнятися жаргоном своїх пацієнтів.
Відповідь пролунала відразу:
— Ні, людино-лікар. Я зі Знаком якості закінчив школу для роботів і добре знаю, що головна відмінність живих істот од роботів полягає в тому, що всі вони, без винятку, народжені від подібних до них живих істот, а всі роботи синтезовані або ж складені з окремих частин у лабораторіях чи на заводах… Істоти типу птахів належать до класу живих, а об’єкт нашої розмови синтезований на фабриці у великому термостаті, поділеному на окремі камери.
— Тоді, можливо, це літаючий біоробот серії сто двадцять “біс”? — взяв четвертий том каталога роботів.
— Ні, людино-лікар, маніпулятори, скажімо крила, потрібні йому не для польоту, а тільки для зберігання рівноваги на землі. Мабуть, саме так долались вади його конструкції.
— Дивно…
— Крім цього, — продовжував ЛВЖ-17б, — він має голову з очима й гострим виступом, яким збирає різні зернятка, крихти хліба, частинки сміття…
— Робот-прибиральник?
— Він прибирає лише деяке сміття. Зате тим виступом здатен пробивати отвори у папері.
— Робот-перфоратор?
— Можливо, людино-лікарю. Він пам’ятає і серію на ящику, в якому його привезли на госпдвір.
Ага, це вже дещо. По серії я зможу, нарешті, взнати індекс і встановити тип робота.
— Назви серію.
— Ем вісімнадцять.
Дивна серія. Школи не зустрічав такої у роботів. Та про всяк випадок відкрив каталог. Як і передбачав, у ньому не було нічого схожого. Невже доведеться кидати справи й самому їхати на госпдвір? Адже ЛВЖ-17б не відчепиться, не махне рукою. Він запрограмований на неухильне виконання параграфів інструкції.
— А який вид енергії він споживає? — запитав востаннє я.
— Енергію він одержує з відходів виробництва, з тих крихіток органічної речовини, котрі збирає.
— Я