Планета трьох сонць - Володимир Бабула

В ту мить, коли оранжеве сонце зайшло за обрiй, одна з блискучих спiралей засяяла зеленим свiтлом.

— Ти бачив? — спитав його знизу Мак-Гардi. — Так, бачив, але людей досi не помiтив.

— В таку погоду це й не дивно, — закричав Мак-Гардi крiзь шум бурi. Дивись, яка там злива!

— Швидко одягнемо скафандри, бо промокнемо до кiсток! — Краус спустився з дерева. Вони рушили назад, — цього разу не через джунглi, а понад рiчкою.

Лiтак гойдало на бурхливих хвилях, а Грубер, який вже прочумався, бiгав без скафандра берегом. Побачивши друзiв, вiн помчав їм назустрiч:

— Чому ви мене покинули?

— Радiй з того, що ми не набрались так, як ти! — сердито сказав Мак-Гардi. — Ми ходили дивитись на селище.

— Ну, i…?

— Вранцi оглянемо краще. А тепер залiземо в скафандрах куди-небудь мiж мiцних стовбурiв i якось перебудемо до свiтанку.

На ранок буря вщухла. Лiтак лежав у пiску на березi, засипаний листям i гiлками. Краус швидко перевiрив двигуни: все гаразд, тiльки трохи пошкоджено елерони.

— Це дрiбниця, за хвилину полагодимо. Я боявся, що пiсля бурi буде гiрше, — сказав вiн з полегкiстю. — Ходiмо до селища. Може, нам нарештi пощастить, i ми зустрiнемо кого-небудь.

На вартi бiля лiтака лишився Мак-Гардi. На розвiдку пiшли Грубер i Краус.

Глянувши з горба на селище, Краус здивувався:

— Дивно… Сьогоднi спiральнi конструкцiї нахиленi зовсiм iнакше, нiж учора. Добре, що я запам'ятав їх положення.

— Пiсля такої бурi ти ще дивуєшся з цього?

— Буря не має до цього нiякого вiдношення, — заперечив Краус. — Пiд час бурi я стежив за спiралями; вони навiть не похитнулись. Мабуть, їх повернули квартяни… Що це за штуки, як ти гадаєш?

— Мене це не цiкавить. Я б краще подивився на тутешнiх мешканцiв, щоб знати, з ким маю честь…

— Вони прокидаються, мабуть, пiзнiше. Почекаємо… Чекали годину, двi, три — аж до полудня.

— Анi мишеня там не поворухнулось за цей час! — сказав Грубер.

Краус заперечливо похитав головою:

— Помиляєшся. Ти навiть не помiтив, що конструкцiї знову повернулись. У мене таке враження, що це якiсь збирачi сонячної енергiї. Подивись: оця перша, що найближча до нас, скерована точно на найбiльше сонце, а друга на оранжеве…

— Справдi! Я на це не звернув уваги. Ота, третя скерована просто до обрiю, звiдки якраз з'являється Проксима, — вигукнув Грубер.

Краус затиснув йому рота долонею:

— Тс-с! Тихше! Адже криком ми можемо накликати бiду.

— Кого ти боїшся? — здивувався Грубер. — Всi поховались, як польовi мишi в нори.

— Хто його зна. Можливо, саме в цю мить за нами хтось стежить, — хоча б у пiдзорну трубу.

Грубер затремтiв, але, глянувши на загадковi будови без вiкон, одразу ж заспокоївся:

— Тодi квартяни повиннi були б мати рентгенiвськi очi.

— А що, коли вони мають такi очi? Як ми це можемо знати, не бачивши їх?.. А що, як вони спостерiгають нас з отих блискучих куль? Або можливо, вони невидимi…

— Невидимi? Ти це говориш серйозно?

— А чом би й нi? Життя виявляється в найрiзноманiтнiших формах.

— Послухай, чи не наївся ти знову бананiв?

— Не бiйся, я тверезий, як риба. А якi на вигляд квартяни — покаже час. Кiлька днiв будемо стежити за селищем, i якщо нiкого не побачимо, я почну вiрити, що тут живуть невидимi люди. Хтось же повинен керувати цими конструкцiями; хтось їх побудував. Не виросли ж вони з землi, як кульбаба?

— А може, все селище керується на вiдстанi…

— Можливо. А втiм, переконаємось в цьому, коли побуваємо там.

— Зачекай! Менi ось що спало на думку: а чи не могуть бути квартяни мiкроскопiчно малими?

— Фiлософствування тут не допоможе. Зараз ми повиннi якнайшвидше повернутись на «Ластiвку». Приблизно через пiвгодини нашi колеги почнуть передачу для людей Землi. Мене цiкавить, що сьогоднi нового у пiдземному житлi.

«Стрiла» прибула до «Променя».

Чан-су вийшов назустрiч Фратеву. Вiн був пiдкреслено серйозний: його чоло перетинали три рiзкi зморшки, незмiнна посмiшка зникла.

— Я щойно хотiв викликати Навратiла, бо пiймав з Землi дуже важливе повiдомлення… Страшне! — сказав вiн скрушно. — Всесвiтня Академiя наук надсилає нам його вже кiлька тижнiв з допомогою гравiтацiйного передавача. Прочитайте! — простягнув вiн Фратеву аркуш паперу i тремтячою рукою провiв по своєму чорному волоссю.

— Астрогравiметр працює?! Це надзвичайно!.. Нарештi зв'язок з Землею!.. — зрадiв Фратев. Але вже пiсля першої прочитаної фрази його пiднесення змiнилося пригнiченiстю. — А чи це не помилка? Чи можливо це взагалi?.. — вiн почав читати знову. — «Мак-Гардi i Грубер — злочинцi…«…Сто чортiв! Умiли прикидатись!.. А хто ж може бути отой третiй?

— Звiдки я можу знати? — гiрко посмiхнувся Чан-су. — Можливо, я…

— Або я… Кляте братство негiдникiв!

Фратев нахилився до круглого вiконця i задивився на гiгантську кулю на Кварту, що нерухомо висiла на зоряному килимi неба.

Чан-су став поруч нього, схвильовано забарабанив пальцями по шибцi:

— За астрогравiметром весь час наглядав Мак-Гардi. Цiлком можливо, що вiн прочитав повiдомлення