Версола. Книга 1. Колоніст - Сергій Залевський

ту ж хрюшу. Темп стрільби теж радував, на відміну від тієї ж снайперської рушниці або карабіна. Те що він поряд з селищем, хлопець зрозумів за станом савани: декілька накатаних колій, що сходяться в недалекій перспективі десь недалеко попереду, неясні звуки, що долітали до його слуху, і, що його здивувало — пара обвуглених остовів якихось машин, усі скорчені до невпізнання.

— Ого! Та тут прямо військові дії пройшли — дивувався Віктор, обходячи навколо однієї такої купи металу — схоже, що тут стріляють не лише в тварин… потрібно бути обережніше!

Поселення людей зовні виглядало переконливо: як фортеці в древньому середньовіччі на Землі, тільки матеріал і форма стіни були йому незнайомі — швидше якийсь пластик зі вставками металу, на верхніх гранях стіни були помітні якісь стволи. Так люди захищаються від нічних монстрів — подумав хлопець, оцінюючи озброєння веж — більше ніяких думок йому не спадало на думку, адже місцевих нічних мисливців вже встиг оцінити. Його помітили здалека — швидше за все, охорона мала у своєму розпорядженні системи спостереження і виявлення на далеких дистанціях — всякі сканери, тепловізори, інфравізори. Та хіба мало тут може бути чого, зважаючи на енергетичну зброю, яку бачив в залишених в савані всюдиходах. До нього вийшла трійця бійців у вражаючих обладунках — іншого слова він не міг підібрати: усе тіло, кінцівки людей були упаковані в сегментований одяг, який блищав на сонці, хоч і був темним. Окрім голови — там був справжнісінький шолом, як у пілотів: згори і ззаду матеріал повторював фактуру костюма, а обличчя ховалося за темним забралом. Коли бійці наблизилися впритул і заговорили з ним, ці забрала прояснилися зсередини, і Віктор зміг розгледіти обличчя цілком звичайних людей років тридцяти — його розглядали зацікавлено і без побоювання, хоча зброя в руках у всіх трьох дивилася на хлопця.

— Хлопець, ти звідки такий взявся? Як звати? — донісся до нього трохи спотворений шоломом голос одного з них — де інші?

— Мене звати Віктор, прийшов звідти — невизначений жест убік за свою спину — щодо інших не скажу, але швидше за все їх зжерли. перевіряти не став, якщо у вас є бажання, то можете зганяти, подивитися — тут недалеко, я за десять днів дійшов пішки, на всюдиході швидше буде.

Тут слід сказати, що Віктор спробував видати себе за члена команди тих двох, що його знайшли — як він зрозумів з питань цих патрульних, тут їздили на полювання невеликими групами — шанс був невеликий, але міг прокатати,… проте не прокатало.

— Ти дивися, у нього навіть кома немає! — здивовано сказав один з бійців, уважно розглядаючи землянина — а як твоїх напарників звали то?

— Не пам'ятаю, щось з пам'яттю стало — чоловік зрозумів, що блеф не вдався, адже нормальної розмови з тими мисливцями у нього не було, познайомитися не встиг, та і зжерли їх раніше запланованої ознайомлювальної бесіди — уточнювати, що це таке цей самий ком не став, щоб не посилювати непотрібну підозру.

— Не схожий на відморозка, та і без транспорту — помітив інший боєць — сенс йому так підставлятися, якщо навіть трофей не узяв. Потрібно його відправити в адміністрацію до Кайла, нехай перевірить його у себе на апаратурі, але особисто я думаю, що він чистий.

— Добре, викликаю транспорт,… а ти, як тебе… Віктор — стій і не роби різких рухів, у нас робота нервова, а-ха-ха-ха — і все троє голосно заіржали над власним жартом.

Кай Трол вважав себе один із засновників і старожилів цього поселення — він сюди прибув з першою партією добровольців-колоністів декілька десятків років назад простим переселенцем, а зараз займав пост глави місцевого відділення корпорації «Новомед». Одночасно він входив до складу керівництва селища «Версола-2» на ім'я планети, яку почали колонізувати майже сорок років тому декілька незалежних систем спільно. Правда, колонізація йшла важко — всьому провиною були два несподівані чинники, з якими переселенці зіткнулися в перші дні після спуску на планету. Перший, як ви вже здогадалися — місцеві хижаки з розвиненим даром телепатії, від якого майже не було захисту — в перший місяць загинуло багато людей, які не чекали таких здібностей від звичайних тварин. Погана слава нової колонії не лише швидко рознеслася по усіх поселеннях, але і досягла цивілізованих світів, звідки летіли колоністи. З тієї миті, кількість тих, що бажали приєднатися до освоєння нового світу різко зменшилася — ніхто не хотів ставати кормом для місцевих тварюк. Відносно безпечно було поряд з поселеннями — сюди хижаки майже не заходили — автоматичні стаціонарні вогневі точки з просунутими системами виявлення і ведення вогню відстрілювали усе незрозуміле.

Але особливо небезпечно було вночі, з тієї миті, як сонце пропадало за лінією горизонту — нічні мешканці могли і вночі напасти у безпечній зоні, а автоматичні вежі не завжди були такими ефективними вночі, як хотілося б людям — тут Кайл не все розумів, але не вникав в подробиці. Другим несподіваним чинником стала неможливість використати літаючу техніку: по-перше, все, що піднімалося вище за десять метрів над поверхнею, через пару хвилин падало вниз. Відмовляли двигуни, антиграви, бортова електроніка — абияк можна було пересуватися на малих висотах до тих же десяти метрів, а таких апаратів робилося мало, в основному одно— І двомісні флайера, які вважалися в цивілізованих світах прогулянковим транспортом з низькою автономністю і ресурсом польоту. Такі машинки були дуже дорогими іграшками, а користі від них для мисливців було мало — дичина добре бачила швидкохідні цілі і пускалася в перегони. Навантажити щось на такій «байк» було нереально, що вкупі з високою ціною і малою автономністю робило їх непопулярними серед мисливців, які складали основну масу населення планети.

Тому найбільший попит мали великі пересувні «будинки» — всюдиходи, як називали їх на планеті. Залежно від ціни і комплектації на таких агрегатах можна було місяцями кататися по савані, не думаючи про паливо, воду і нічліг. Сам же Кай був все ж ближчий до скупки сировини у мисливців, оскільки