Плавучий острiв - Жюль Верн

де затужив би художник за старими мальовничими скелями, шерехатими, немов слонова шкіра, порослими водоростями й чагарцем, що їх голубить хвиля морського прибою! Ні, ні, красу природи не замінять ніякі чудеса техніки. І хоч як захоплений ними Івернес, але й він змушений з цим погодитися. Живої природи — ось чого бракує штучному острову!

Ввечері двадцять п’ятого червня Стандарт-Айленд перейшов тропік Рака, вступивши до гарячої смуги Тихого океану. Саме в цей час квартет удруге виступав з концертом в залі казино. Зауважимо, між іншим, що його перший успіх був використаний, щоб підвищити ціну квитків на одну третину.

Однак зала все одно не може вмістити всіх бажаючих. Меломани сперечаються за місця. Очевидно, камерна музика чудово впливає на здоров’я, і ніхто не наважиться взяти під сумнів її лікувальні властивості. Згідно медичних приписів тут, як і раніше, подають певні дози Моцарта, Бетховена, Гайдна. Виконавці мають величезний успіх. Звичайно, паризьке «браво» принесло б їм більше втіхи, але через його відсутність Івернес, Фрасколен і Пеншіна змушені задовольнитися гучним «ура» мільярдян, до яких Себастьян Цорн продовжує ставитися з невимовним презирством.

— Чого ж іще ми можемо вимагати, — каже Івернес, — якщо ми перетинаємо тропіки.

А виходячи з казино, кого помічають вони серед тих бідолах, що не можуть платити триста доларів за місце? Короля й королеву Малекарлії, які скромно стоять біля дверей.

Розділ IX
САНДВІЧЕВІ ОСТРОВИ

В цій частині Тихого океану з північного заходу на південний схід простягся під водою гірський ланцюг, його кряжі можна було б побачити на протязі дев’ятисот миль, якби раптом спорожніли морські глибини в чотири тисячі метрів, що відмежовують його від інших океанських земель. Над водною поверхнею підноситься тільки вісім вершин: Ніїхау, Кауаї, Оаху, Молокаї, Ланаї, Мауї, Кахулаві, Гавайї. Ці вісім островів, неоднакових за своїми розмірами, утворюють Гавайський архіпелаг, або інакше — групу Сандвічевих островів. За межі тропічного поясу вони виступають тільки у вигляді розсіяних без ліку скелястих острівців, що є продовженням архіпелагу на захід.

Покинувши Себастьяна Цорна бурчати в своєму кутку, відгородившись цілковитою байдужістю, подібно до віолончелі в футлярі, від усього цікавого й визначного в навколишньому світі, Пеншіна, Івернес і Фрасколен розважливо міркують між собою:

— Слово честі, - каже один, — я зовсім не від того, щоб відвідати ці Гавайські острови! Раз ми вже блукаємо по Тихому океану, то слід принаймні, щоб про це залишилися спогади!

— До того, — додає другий, — мешканці Сандвічевих островів дадуть нам можливість трохи відпочити від пауні, сіу й інших надто цивілізованих індіанців з Дальнього Заходу, і я залюбки зустрівся би з справжніми дикунами… людоїдами…

— Хіба гавайці ще й досі… такі? — питає третій.

— Будемо сподіватися, що так, — відповідає поважно Пеншіна. — Адже їхні діди з’їли капітана Кука, а коли вже діди покуштували цього славетного мореплавця, неможливо припустити, щоб онуки втратили смак до людського м’яса!

Треба визнати, що «його високість» не надто шанобливо говорить про уславленого англійського моряка, який відкрив цей архіпелаг 1778 року.

Із наведеної розмови випливає, що наші артисти сподіваються під час подорожі зустрітися віч-на-віч із справжнішими тубільцями, ніж ті, яких показують у паризьких парках, в усякому разі, побачитися з ними в тих місцях, де вони зросли, на їхній батьківщині. З нетерпінням очікують вони прибуття на Гавайські острови, щодня сподіваючись почути від спостерігачів обсерваторії, що на обрії показались перші верхогір’я архіпелагу.

Це сталося вранці шостого липня. Новина рознеслася блискавично, а в казино на дошці для оголошень вивішено телеавтограму:

«В полі зору Стандарт-Айленду з’явились Сандвічеві острови».

Правда, до них іще п’ятсот миль, але найвищі верховини архіпелагу, гори острова Гавайї, що височіють понад чотири тисячі двісті метрів, можна, коли стоїть година, розгледіти й на такій відстані.

Наближаючись із північного сходу, комодор Етель Сімкоо бере курс на острів Оаху і його головне місто Гонолулу, що є одночасно й столиця Гавайського архіпелагу. Цей острів третій у групі за своїм географічним положенням. Ніїхау й Кауаї залишаються від нього на північному заході. Оаху — не найбільший серед Сандвічевих островів, його площа має тільки тисячу п’ятсот шістдесят чотири квадратних кілометри, в той час як площа Гавайї дорівнює десяти тисячам чотирьомстам тридцяти восьми. Що ж до решти островів цієї групи, то їхня загальна площа рівна чотирьом тисячам шістсот шістдесяти трьом квадратним кілометрам.

Природно, що паризькі музиканти вже на початку свого плавання завели дружні стосунки з відповідальними урядовими особами Стандарт-Айленду. Всі вони — губернатор, комодор і полковник Стюарт, так само як і головні інженери Уотсон і Сомуа, — виявляють до своїх гостей щиру приязнь. Артисти часто відвідують обсерваторію й залюбки проводять цілі години на горішньому помості вежі. Отже, не диво, що й цього ранку Івернес і Пеншіна, найзапальніші з усіх чотирьох, надійшли до обсерваторії о десятій годині й піднялись у кабіні «на вершечок щогли», як каже «його високість».

Комодор Етель Сімкоо, звичайно, вже там, і, простягаючи друзям підзорну трубу, він радить їм пильно вдивлятися в цяточку, що видніє на оповитім густою млою обрії в південно-західному напрямку.

— Це Мауна-Лоа, — каже він, — або Мауна-Кеа, один із двох величних вулканів Гавайї[67], які тисяча вісімсот п’ятдесят другого і тисяча вісімсот п’ятдесят п’ятого років затопили потоками лави площу в сімсот квадратних метрів, а їхні кратери в тисяча вісімсот вісімдесятому році вивергнули на острів сімсот мільйонів кубічних метрів вулканічної породи!

— Знаменито! — вигукує Івернес. — Як ви гадаєте, комодоре, поталанить нам побачити подібне видовище?

— Не знаю, пане Івернесе, — відповідає Етель Сімкоо. — Вулкани не скоряються нашим наказам…

— Але ж один-однісінький раз можна, хоч за протекцією? — питає Пеншіна. — Якби я був такий багатий, як добродії Танкердон і Коверлі, я замовляв би собі вулканічні вибухи, коли мені заманеться.