Дивний світ - Олександр Іванович Шалімов
Сьогодні вдалося спаяти розірвані повітрогони, що ведуть у командирську рубку. Я продув рубку стиснутим азотом. У атмосфері азоту тіло Шервуда має зберегтися. Коли нас знайдуть тут, Шервуда відвезуть на Землю і з військовими почестями поховають у рідній Неваді…
Ми з ним разом воювали в Нормандії[1]. Після війни наші шляхи розійшлися. Я став геологом, а він — льотчиком-випробувачем, відтак космонавтом. Знову ми зустрілися за декілька місяців перед стартом «Атланта». Можливо, вже не розлучимося більше…
Якщо вони затримають виліт Кросбі, нас іще можуть розшукати росіяни. Я чув, що росіяни планували політ першої місячної ракети з людьми цього літа. Першинг хотів випередити їх… Тепер росіяни, можливо, прискорять виліт, дізнавшись про нашу аварію.
21 березня
Сьогодні вночі прокинувся від сильного поштовху. Мені здалося, що «Атлант» зрушився з місця. Я довго лежав і прислухався. Відтак увімкнув світло і обійшов приміщення. Наче все гаразд. Температура нормальна, апарат повітрообміну працює. Але поштовх усе-таки був. Флакон із тушшю, який я залишив відкритим на столі, перекинувся, і туш залила місячну карту. Весь ранок знову бився з вихідним люком і знову безрезультатно. Здається, вже починаю звикати до «космічного» холоду тамбура.
Після обіду вирішив перевірити вміст комори. Тут усього з лишком. Ймовірно, вистачило б роки на три. З запасами питної води гірше. Але на відведений мені час вистачить… Вдалося відремонтувати один із невеликих приймачів. Він запрацював, але, окрім шерехів і свисту космосу, нічого не чую. Чи щось не так під’єднав, чи для земних передач він надто слабкий? Якби вдалося почути Землю!..
22 березня
Сьогодні на Землі день весняного рівнодення — поворот на нове літо. А тут до кінця першого місячного дня залишається ще три земні доби. Не полишаю спроб відчинити вихідний люк, але наразі нічого не виходить. Вирізати замки люка автогеном неможливо — апарат безсилий проти панцира «Атланта».
Вчора описав нашу невдалу посадку на Місяць. Укладу ці аркуші в бортовий журнал. Записи в бортовому журналі вестиму до останньої години перебування на «Атланті» — якою б вона не виявилася, остання година…
Іноді обсідають сумніви… А що, коли генерал Першинг вважає всіх нас загиблими і виліт Кросбі відкладений надовго? Єдина надія на Джеферсона і його авторитет. Старий здатен здійняти галас на весь світ… Адже він одного разу вже врятував мені життя. Тоді в Чилійських Кордильєрах ми з пілотом померли б від голоду або замерзли б на льодовиках. Кляті вертольоти! Ми так і не зрозуміли, чому відмовив мотор… А Джеферсон сам розшукав нас після безперервного тридобового кружляння над крижаними верховинами. Старина Джеферсон! Ми об’їздили з ним усі шість континентів. На нього можна покластися…
23 березня
Все думаю про нічний поштовх. Місяцетрус? Скільки нового можна дізнатися, вийшовши назовні. Який посміх долі! Знаходитися менш ніж за метр від невідомого дивовижного світу і не мати змоги вступити в нього. Навіть, можливо, не побачити…
25 березня
Люк усе не вдається відчинити, а з приймача не чути нічого, окрім тріску. Завтра має зайти сонце. Почнеться чотирнадцятиденна місячна ніч… Що відбувається зараз на Землі? Чи дізналися люди про наш політ? Чи готує Першинг рятувальну експедицію. Якщо про політ стало відомо, громадська думка може примусити генерала й сенатську комісію послати другу ракету. І росіяни напевно спробують щось зробити…
Зараз, коли записував ці рядки, виразно відчув легке тремтіння столу. Я поспішно пройшов у тамбур. Торкнувся рукою зовнішньої стінки. Стінка злегка вібрувала. Що означають усі ці струси? Вони не можуть бути пов’язані зі зсувами самого «Атланта». Значить, тремтіння місячної поверхні? Все ще не можу повірити, що це знаки місяцетрусів!..
Тремтіння незабаром стихло і більше не повторювалося. Серед устаткування нашої лабораторії були два портативні сейсмографи[2]. Один з них при аварії розбився вщент. Другий, можливо, вдасться відремонтувати. Займуся цим завтра, після чергового сеансу біля вихідного люка. Я пораюся в тамбурі біля люка щоденно дві-три години з невеликою перервою для обігріву. У тамбурі дуже тісно; працювати доводиться без скафандра, а мороз там сорок-сорок п’ять градусів. Ймовірно, вихідний люк знаходиться в тіні скелі або урвища і сонячні промені до нього не проникають. А можливо, вся ракета лежить у тіні чи потрапила в глибоку тріщину… Припущення, самі припущення!.. Люк треба відчинити за всяку ціну.
27 березня
Вчора вночі довго не міг заснути. Думав про Землю. Напевно, вона світить зараз над рештками «Атланта»… У повсякденні дріб’язкових турбот ми іноді забуваємо про те, якими скарбами володіємо на Землі: ми можемо розчинити вікно і слухати, як шарудять краплі дощу серед листя жасмину, можемо зустрічати кожен сонцесхід і вдихати гіркуватий запах трав, принесений вечірнім вітром… Як важко уявити, що все залишилося там, серед зірок: і небо з хмарами, до якого звик з дитинства, і ласкаве тепло земного сонця, зелена сутінь лісів, безугавні шерехи моря, метушливі, задимлені міста… Все, цілком усе там… Тут немає нічого, окрім холоду, порожнечі, мороку. Будь-яка із земних пустель — оаза життя в порівнянні зі світом, куди закинутий «Атлант».
У перші дні ув’язнення в рештках «Атланта» я намагався втішити себе думкою, що я самотній. Моїх близьких забрала війна. Окрім двох-трьох приятелів, ніхто не чекає мого повернення й ніхто не стане проливати сльози, дізнавшись, що Джон Сміт не повернеться. Інша річ Шервуд, у нього залишилася на Землі велика сім’я, або Кетрін — її чекають мати і, здається, наречений…
