Калькуляція зірок - Мері Робінетт Коваль

Я завела машину, Натаніель натис на газ і ми почали з'їжджати з гори. Ми не встигали доїхати до нашого літака ще до удару повітряного вибуху, але я сподівалася, що він буде достатньо захищений у сараї. Що стосується нас… чим більше гір ми мали між нами та повітряною хвилею, тим краще. Вибух, який було яскраво видно на відстані трьохсот миль… він не здавався лагідним, коли стався.

Я увімкнула радіо, наполовину очікуючи, що буде не що інше, як тиша, але музика почалася негайно. Я прокручувала ручку налаштування, шукаючи щось, кого небудь, хто сказав би нам, що відбувається. Але була просто невблаганна музика. Поки ми їхали, повітря у машині прогрілося, але я не могла перестати дрижати.

Схилившись на сидінні, я притулилася до Натаніеля.

— Я думаю, що у мене шок.

— Ти зможеш злетіти?

— Залежить від того, чи буде достатньо чиста атмосфера. — Я літала у досить жорстких умовах під час війни, хоча офіційно ніколи не літала у бій. Але це була лише технічна специфікація, щоб змусити американську громадськість відчувати, що жінки в армії під більшим захистом. І все-таки якщо вважати ежекцію зенітним вогнем, я принаймні мала орієнтацію на те, що нас могло очікувати. — Мені просто потрібно, щоб температура тіла більше не знижувалася.

Він огорнув мене однією рукою, звів машину на обочину дороги і зупинив її в тіні скалистого навісу. Під ним і горою ми мали захист від найгіршого повітряного удару.

— Мабуть тут найкращий притулок, на який ми можемо надіятися, коли вдарить хвиля.

— Хороша думка. — Важко було не напружуватися, чекаючи повітряного вибуху. Я впиралася головою у складку на шерстяному костюмі Натаніеля. Паніка не принесла б жодному з нас користі, і ми могли помилитися з приводу того, що відбувається.

Пісня різко обірвалася. Я не пам’ятаю, яка; я просто пам'ятаю раптове мовчання і потім, нарешті, диктор. Чому їм знадобилося майже півгодини, щоб повідомити про те, що відбувається?

Я ніколи не чула, щоб голос Едварда Р. Мерроу звучав так трагічно.

— Пані та панове… Пані та панове, ми перериваємо цю програму, щоб повідомити вам серйозні новини. Перед десятою годиною сьогодні вранці те, що, здається, було метеоритом, влетіло в атмосферу Землі. Метеорит упав в океан недалеко від узбережжя штату Меріленд, спричинивши величезну кулю вогню, землетрус та інші спустошення. Мешканцям прибережних берегів уздовж всього Східного узбережжя рекомендується терміново евакуюватися у внутрішні місця, оскільки очікуються великі хвилі припливу. Всіх інших громадян просьба перейти в підвали, щоб дозволити оперативним групамам працювати безперебійно. — Він зробив паузу, і статичне шипіння радіо, здавалося, збирало націю у колектив, який затамував подих. — Ми передаємо слово нашому кореспонденту Філіпу Вільямсу з нашої філії WCBO у Філадельфії, який знаходиться на місці події.

Чому б вони запросили філадельфійську філію замість когось на місці події в D.C. Або в Балтіморі?

Спочатку я подумала, що погіршилася статика, а потім зрозуміла, що це звук масивної пожежі. Щоб зрозуміти чому була затримка, мені знадобилося кілька хвильок часу. Їм знадобилося стільки часу, щоб знайти репортера, який був ще живий, і найближчий був у Філадельфії.

— Я стою на US-1, десь сімдесят миль на північ від того місця, де вдарив метеорит. Це настільки близько, наскільки нам вдалося дістатись літаком через величезну спеку. Що було під нами, поки ми летіли, — це сцена жахливих спустошень. Ніби якась рука стерла столицю і забрала з собою всіх чоловіків і жінок, які жили там. Поки що стан президента невідомий, але… — Моє серце стиснулося, коли його голос зламався. Я слухала доповідь Вільямса про Другу світову війну, не збиваючись з дихання. Пізніше, коли я побачила, де він стояв, я була вражена, що він взагалі міг говорити —…але від самого Вашингтона нічого не залишилося. 

ОГОЛОШЕННЯ: Це Всесвітні новини BBC за 3 березня 1952 р. З нами Роберт Робінсон. Сьогодні вранці великий метеорит впав у море біля столиці Сполучених Штатів Америки з силою, потужнішою за вибухи в Хіросімі та Нагасакі. Вогняна буря понеслася на Вашингтон, штат Колумбія, і на сотню миль далі.

Я продовжувала вести обчислення в голові після того, як радіо нарешті повідомило новину. Це було легше, ніж думати про руйнування. Про те, що ми жили в D.C., що ми там знали людей. Що мої батьки були…

Від D.C., щоб отримати повітряний удар, пройшло би трохи більше двадцяти чотирьох хвилин. Я постукала по годиннику на панелі. — Хвиля вдарить швидше.

— Так. — Мій чоловік закрив обличчя руками і притулився до керма. — Твої батьки…?

— Були там. Так. — Я не могла зупинити дрижання. Єдині вдихи, які я могла зробити, були надто швидкими і надто неглибокими. Я стиснула зуби і на мить затримала подих, заплющивши очі.

Сидіння ворухнулося, коли Натаніель обняв мене руками і притягнув до себе. Він схилив голову наді мною, щоб я була запечатана у маленькому коконі з твіду та вовни. Його батьки були старші за моїх і померли кілька років тому, тому він знав, що мені потрібно, і просто тримав мене в обіймах.

— Я просто подумала… я маю на увазі, бабусі — сто три. Я думаю, що тато міг поїхати до неї.

Він зробив різкий вдих, ніби його вкололи.

— Що?

Натаніель зітхнув і притиснув мене ближче.

— Були попередження про припливну хвилю.

— О Боже. — Бабуся жила в Чарлстоні. Вона не жила в пляжному будинку, але все-таки все місто було розташоване невисоко і прямо на узбережжі. А потім були мої тітки, дядьки та двоюрідні