Бурштиновий Меч 1-6 - Ян Фей
Віллефор, я сподіваюся, що ти зможеш мене пробачити.
Погляд Тіамаса ковзнув по двох її дочках і став лагідним і спокійним.
Але врешті-решт вона відклала рамку для картини і підняла голову.
.
Почалося.
У порожнечі Буноссона відьми з тринадцяти країн, кожну з яких очолювала відьма з Місяця Спадщини, прийшли до кордону своїх країн.
.
Зірки на небі немов відбивали світло епохи.
. É .
Софі підвела голову і втупилася в сріблястого вовка вдалині. Погляд Ечіса був холодний і дещо стурбований.
Пора, — пролунав у порожнечі голос велетенського вовка, Софіє, чому я не можу по-справжньому контролювати силу Закону Тіамат? Де знаходиться Престол Долі?
Але Софі лише м'яко посміхнулася, я не знаю.
?
Що ти сказав?
.
Гнівне виття пролунало по всьому Кордону стихій.
—
Але в темряві —
Тіамас вже розкрилася. Вона мовчки спостерігала за цією давньою битвою. За нею, давним-давно, було місце, якому дали особливе ім'я — Гея.
.
Мета земного існування полягала в тому, щоб оберігати зародження життя.
.
І саме на це покладалася вся надія.
1548
Розділ 1548
.
Світ за світловими воротами насправді був світом води.
,
Водна гладь була спокійна, як дзеркало, як неглибоке море. На поверхні моря відбивалося блискуче зоряне небо. Метеор промайнув по далекому небу, і неглибокі хмари окреслювали обрій, наче гора.
Пальці ніг Брандо легенько наступили на поверхню води, і на дзеркальній поверхні розпливлися кола брижів.
.
Це було місце, де все народилося. Світло подорожувало по поверхні води, а з води народжувалися духи.
Він підвів голову. Спина дівчини вдалині нерухомо дивилася вгору на яскраве зоряне небо.
Ти прийшов пізніше, ніж я думав,
Вона повільно обернулася, і її яскраві чорні очі дивилися на Брандо, коли вона тихо говорила.
—
Між ними був трон —
Він був блакитний, як море, і зірки могли складати на ньому вірші. Він був чистий і бездоганний, як корона Марти.
На плато Карсук сонце повільно опускалося до горизонту.
Усі підняли голови, щоб подивитися на нічне небо, якому судилося бути надзвичайним у Вонде. Здавалося, що половина неба палає золотим полум'ям, а шари хмар відбивали вогненно-червоне світло. Палаючий метеор потроху пролітав по небу.
.
На другій половині неба щойно зійшли зірки, і ці величні, яскраві та чудові сузір'я одне за одним відкривалися на світло-фіолетовому небі. Зірки міняли своє світло, і на нічному небі в очах кожного поступово з'являлося сузір'я короля.
— Це було диво, яке існувало незліченну кількість років.
Хмари і зірки на нічному небі мінялися одна з одною, утворюючи високу гору.
.
Величезний дракон, що розлетівся по небу, і король на гірській вершині дивилися один на одного.
У цей момент в очах кожного були такі зірки і сни, полум'я і смерть. Це була найпрекрасніша сцена, написана в історії Блідої поеми — Сутінковий Дракон в цей момент злився з законом Тіамат.
І в цю мить у небі пролунав голос
,
Ти прийшов трохи пізніше, ніж я очікував, Брендел
Але все скінчено. — тихо промовив римлянин. Вона простягнула руку, і з її долоні засяяло чисте і бездоганне світло. Світло лилося повільно, як німий вірш, описуючи історію кількох епох.
У незліченних міфах і легендах він мав безліч назв.
.
Блідий вірш.
.
Чорне пророцтво.
,
Авторитет Марти, а також
.
Трон долі.
Римлянин подивився на яскраве світло і сказав: «Дивись, це те, на що ти покладався, Трон Долі, і тепер він належить мені»
Вона підняла голову і помилувалася чудовим зоряним небом. Її очі відбивали різнокольорове світло, наче вона була сп'яніла. Я на власні очі побачу руйнування твого світу в полум'ї. Таке чудове зоряне небо з часом розсіється в нескінченній темряві. Коли зірки гаснуть одна за одною, Всесвіт зустріне вічну тишу.
, ,
Тобі не здається, що це красиво, Брандо? Вона тихо засміялася, бо правда завжди прекрасна. Ви ще пам'ятаєте зірки, які ми бачили літньої ночі в Бучче? Хоча шкода, але вони врешті-решт загинуть
.
Брандо мовчки подивився на неї.
На якусь мить він справді побачив у ній тінь купецької дами.
Але, на жаль, тінь завжди буде тінню.
.
Він зітхнув.
?
Римлянин озирнувся на нього: Чому ти зітхаєш? Вам шкода всього цього?
.
Брандо похитав головою.
.
Я зітхаю про час, який ніколи не повернеться. Вона залишається в моєму серці, завжди нагадуючи мені про те хороше, що минуло.
Але те, що минуло, завжди пройде.
,
Те, що минуло, завжди пройде
Амандіна підняла голову в засніженому лісі, прислухаючись до знайомого і ніжного голосу. У небі він повільно звучав, наче розповідав давню історію.
.
У тій історії вона була принцесою в казці, і її принц відчинив їй довгі і вузькі двері з теплим світлом.
.
Це було її серце.
Якоїсь миті Амандіна прикрила рота, сльози котилися вниз, бризкаючи білими сніжинками.
Брандо повільно підвів голову, подивився в очі римлянину і тихо промовив
Я просто хочу дещо тобі сказати, Сутінковий Дракон.
Ви помиляєтеся
.
Він простягнув руку.
У темряві в його руці з'явилися дві протяжні золоті лінії. Лінії окреслювали форму священного меча. Виразне лезо сяяло світлом опору.
.
Священний меч Одерфейса, потроху, відбивався на поверхні води.
.
На нічному небі немов зійшли яскраві зорі.
У кожній країні на континенті Вонде люди дивилися на цю сцену в заціпенінні.
.
Сім святих мечів сяяли в нічному небі.
Одерфейс, що уособлював полум'я опору.
Цинна, сяйво мудрості.
Суд, безкорислива справедливість.
Зелень, життя природи.
Твердь, необмежена свобода.
, мовчазний захист.
Митор, чиста віра.
.
Сім променів світла зникали один за одним. Але сім зірок, що зійшли, поступово злилися в одне і під поглядами людей перетворилися на нове сузір'я.
.
Через багато років люди все ще пам'ятали цю ніч, сузір'я, яке сяяло на нічному небі.
Це був яскравий меч
.
Він мав назву.
.
Це називалося долею.
!
Брандо тримав меч і стояв на відблиску мілкого моря. На клинку один за одним зникали за ним сім священних мечів: вода і вогонь, вітер і земля, життя, світло і темрява. Вони злилися в одне ціле і перетворилися в бездоганне гостре лезо, яке випромінювало золоте світло.
.
Він сяяв, як золотий кришталь.
А
