Бурштиновий Меч 1-6 - Ян Фей

!

Як тільки він обернувся, Гарм видав сердитий рев і знову накинувся на нього. Брандо очікував, що цей дурний пес не здасться. Він навіть не озирнувся і тільки вигукнув: «Ропар!»

Тут. — відповів Володар Вогняного Кігтя.

.

Золоте полум'я раптом вирвалося з густого туману і вдарило по голові Гарма.

—

Компенсація — миттєве заклинання. Підрахуйте всю шкоду, отриману в цей хід, і завдайте однакову кількість шкоди цільовій істоті. Якщо у гравця є лічильники гніву, перемістіть усі лічильники гніву. Щоразу, коли таким чином видаляється лічильник гніву, з цієї картки буде списуватися однакова кількість мани.

З несамовитим криком жалюгідний собака судного дня знову впав назад. Цього разу травма пошкодила сухожилля та кістки, і він довго не міг встати.

.

Ропар невиразно простягнув руку Брандо. Брандо підвів очі і посміхнувся, міцно схопивши його за руку. Лорд-ящірка Вогняного Кігтя потягнув Бренделя вгору по сходах Святого Храму. Вони вдвох подивилися вниз на дим і пил внизу, потім розвернулися і пішли назад, пліч-о-пліч у центр королівства Елюденір.

Перед ними було житлове місце Клейса — Святилище Мертвого Місяця.

?

Решта чекали їх двох на пероні над сходами. Тіа з деяким сумнівом подивилася вниз і запитала: «Цей великий хлопець більше не прийде за нами?»

Брандо подивився на дві статуї Похмурого Женця з косою біля Святилища Мертвого Місяця і відповів: Він може спробувати, але я не думаю, що у нього вистачить сміливості. Звичайно, коли Тіа подивилася вниз на групу храмів внизу, Гарм деякий час сердито блукав руїнами, але врешті-решт не наважився погнатися за ними.

Очевидно, що ця річ страждала тут і раніше.

,

Подивися на маячок, Тіа. — нагадав їй Брандо.

,

Тіа поспіхом вийняла з рукава кульку світла, але побачила, що прямий промінь світла спрямований прямо в глибину храму. Брандо трохи здивувався. Він не очікував, що зірве джекпот, а напрямок маяка насправді знаходився в Святилищі Мертвого Місяця.

Але він був трохи спантеличений. Чому Місце Долі знаходиться саме в цьому місці? Тут здавалося небезпечним, не кажучи вже про те, що Богиня Мертвого Місяця Клейс вже стала маріонеткою Сутінків.

.

Він зупинився, але побачив, що маленька драконячка біля нього також зупинилася і зазирнула в храм. Вони обоє озирнулися один на одного і побачили сум'яття в очах один одного.

Що ви думаєте? — тихо спитав Алоз.

?

А ти?

.

Це те саме питання, що й раніше. Чому в цьому місці з'явився Бронзовий клан? Золоті очі маленької драконячки блиснули сумнівом. Вони прийшли сюди до чи після того, як Клейс покинула своє божественне царство? Чи справді боги знищили їх?

?

Є дуже важливе питання. Вона на мить подумала і додала: Тобі не здається, що це дивно? Час смерті богів насправді дуже близький до вимирання Бронзового клану, приблизно під час Лазурної битви.

.

Я так не думав. — відповів Брандо. Я просто почуваюся трохи дивно. Я відчуваю, що добре знайомий з цим місцем. Ні, я не знайомий з божественним царством Елевсинір, але тут є деякі приховані речі, які змушують мене почуватися знайомим.

Ви вже тут були? — спитав Алоз.

.

Брандо повільно похитав головою.

.

Група вже пройшла повз них двох до храму, але раптом Сіель , що стояв перед ними, зупинився. Він обернувся і закричав: Господи, подивися на це востаннє.

.

Брандо підійшов і простежив за поглядом Сіель а.

.

Посеред темної зали на троні сиділа досконала жінка. Її довге чорне волосся звисало з потилиці аж до блискучого обсидіану, наче водоспад. Її постать була висока, як незрівнянна скульптура. З-під її халата простягався довгий рептилоїдний хвіст, ліниво закручений на землі. Але шари чорного шовкового вбрання не додавали фарб цій богині, адже будь-яке смертне вбрання заважало б її величності.

Коли люди бачили її, все, що вони бачили, це її пара зоряних очей.

1541

Розділ 1541

.

Поле бою вже перебувало у стані хаосу.

,

Небо на півночі люто палало, а в небі висіли смуги сліпучо-чорного диму. На обрії повзав труп, схожий на гору, схожий на гору. Його кришталеве тіло було вкрите виноградною лозою, а дірка, заповнена тріщинами, пробивалася наскрізь. Він мовчки дивився перед собою.

Там тьмяна корона Вальгалли повільно відновлювала свій блиск. Сліпучий стовп світла був схожий на зелений сон, закарбований у пам'яті кожного, хто його бачив. Коріння велетенського дерева знову встромилося в землю, і іскристе сяйво магії, що текло під плато, було видно за десятки миль.

Однак Вальгалла майже вийшла з бою.

Фігура Володаря Кришталевого Скупчення височіла в хмарах по той бік гігантського дерева, безперервно атакуючи оборону Вальгалли. Щоразу, коли він стикався з напівсферичною сіткою світла, вся Твердиня сильно тремтіла. Валькірії вже піднялися в небо, об'їжджаючи Фарах і атакуючи. Однак здалеку він виглядав як срібляста світла пляма біля аметистової гори. На величезному тілі Фарах Заблудлої раптово з'явилися десятки тисяч фіолетових світлових утворень, і з них вирвалися промені фіолетового світла. Валькірії миттєво потонули в морі фіолетового світла, а деякі з них час від часу потрапляли під удари і падали.

Срібляста дуга раптом пронизала море фіолетового світла. Тулман нарешті завершив своє заклинання, і поверхня кристала в радіусі десятків футів обвалилася. Фарах закричала від болю. Немов ударна хвиля, море Кристалічних Скупчень в межах тисячі метрів від нього стиснулося в унісон.

Однак це був лише силует величезного поля бою.

.

Густий дим і пил огорнули все поле бою. Люди вже втратили зв'язок з більшістю військ, а люди на полі бою могли воювати лише самостійно. На щастя, Кришталеве скупчення також втратило одну з трьох кришталевих веж.

.

Лицар Білого Лева, який розпочав атаку, вже давно був відокремлений один від одного.

.

Однак Фрея все одно продовжувала рухатися вперед, рухаючись у напрямку іншої кришталевої вежі в її пам'яті. Вона вже була поранена по всьому тілу, і вона насилу відштовхнула труп Кришталевого Грона. Серед тріскучих звуків меч у її руці також розколовся на кілька частин.

.

Фрея насилу підняла голову. Вона все ще бачила в небі сцену поля бою. Кришталеве скупчення, гігантські дракони, плаваючі лінкори, лицар Грифон і кавалерія Віверни впліталися в неосяжне небо і вилітало з нього.

.

Однак поле бою вже досягло найнапруженішої стадії, і ніхто не міг сказати, хто є хто.

З приголомшливим вибухом здавалося, що на небі зійшло сонце, і яскраве світло навіть освітлювало шари