Авантюра - Володимир Авраменко

— Інопланетяни!.. Вийдіть із корабля, інакше знищимо вас. Рахуємо до трьох: один…

Екран висвічував конусоподібні установки, біля яких в сповільненому темпі рухалися тіні. Не гаючись, Кошман включив автоматичну систему наведення і рвонув ручку управління вогнем на себе. Космічний корабель бризнув смертельним вогнем. Під його тиском вода закипала, а камінь розсипався в попіл.

— Дякую, — Кошман був небагатослівний. — Це війна…

— Проти Тхо… — уточнив Грім.

— Все одно, негаразд…

— В тебе є інша пропозиція?

— Зараз треба готуватися до найгіршого — нас можуть дістати бойовою ракетою.

— До цього часу встигнуть підійти сили безпеки Хіра, — Грім в цьому був впевнений.

— Можливо, — двозначно відповів Кошман, — а поки що будемо чергувати.

Пильнуючи за поверхнею Хіра, астронавти не випускали з виду й хірян, що ледве трималися на ногах — не спали, мабуть, кілька суток. Коли ж у м’яких кріслах солодка знемога розслабила їх зморені тіла й вони заплющили очі, Кошман кивнув Гарцману у бік пульта управління космічним кораблем. Той, спішно зайнявши крісло командира корабля, з радісним хвилюванням включив комп’ютер на пошук зв’язку із Землею. Обидва напружено чекали…

Забувши, де вони і для чого, Гарцман з Кошманом читали одними очима: «У нас зникає озон. Міста перетворюються в багатоповерхові кладовища, а поверхня Землі в пустелю. Зникає життя… Просимо допомоги…» Комп’ютер ще раз і ще раз механічно видавав один і той же текст і координати Землі, їх Землі… Космічний Центр на позивні корабля не відповідав.

— А-а-а… — Гарцман завив диким голосом і щосили став колошматити комп’ютер кулаками.

Прокинувшись від жахливого крику астронавта, хіряни із заспокійливими словами кинулись до нього, але Гарцман продовжував знавісніло бити скривавленими руками беззахисну апаратуру. З горла виривалися незрозумілі вигуки, а налиті кров’ю очі божевільно блукали в пошуках нової жертви. Нею став Грім: астронавт пантерою стрибнув вперед, ногами вдарив у груди хірянина, від чого той кілька разів болісно схлипнув, а опам’ятавшись, масою свого тіла підім’яв Гарцмана під себе. Умудрився зняти із зброї ремінь і перетяв ним руки астронавта. Гарцман, у відповідь на його дії, вивернув голову і щосили вп’явся зубами у литку Гріма. Бризнула кров.

Хірянин застогнав й ребром долоні рубонув по напруженій шиї астронавта. Той обм’як і тільки рот ще продовжував пінитись та помутнілі очі безтямно блукали під лобом.

Пальцем відвернувши повіки астронавта, маленький хірянин вимовив щось незрозуміле і Грім, важко зітхнувши, вивернув ноги Гарцмана до рук і все це зв’язав одним міцним вузлом. Підняв його на плечі й відніс за перегородку.

Кошман сидів тихо й байдужими очима дивився на екран.

Грім підійшов до нього.

— Що сталось? — поклав важку руку на плече. — Чого мовчиш? — поторсав. Не дочекавшись відповіді, повернувся у своє крісло.

Ніч пройшла спокійно. Коли ж розвиднілось і Сонце позолотило обрій, на чорно-синьому тлі гірського каміння з’явилася ледь помітна тінь сферичної півкулі, що наближалась. Її одинокий, повільний шлях начебто свідчив про миролюбність. Пильнуючи дії пришельця, Кошман підпустив його на мінімально безпечну відстань і намірився зробити попереджувальний постріл.

— Інопланетяни!.. — долинув голос. Він був нарочито-доброзичливий. — Передає спецслужба півострова Зіг. Чому ви починаєте війну на чужій вам планеті? Від імені Тхо пропонуємо перейти до нас на службу. Дайте відповідь.

Кошман, не роздумуючи, включив зовнішній гучномовець — переговори були дуже потрібні.

— Що ви особисто нам пропонуєте?

— Нічого. Нам потрібен час.

Ззовні обнадійливо пролунало:

— Даруємо життя, службу, їжу, дівиць-біориків і наркотики — усе, що ви хочете. Нам передайте космічний корабель, Гріма і Раю.

— Ми порадимось…

— У вас п’ять хвилин.

Відключившись, Кошман не спускав очей з екрана. Здавалося, повідомлення з Землі за ніч забулося і зараз він продовжував сумлінно нести свою ношу… Про Гарцмана не думав — до пам’яті той не приходив і, здається, уже не прийде ніколи. Інтуїція підказувала, що для них зараз головне: пильність і час.

— Грім… У вас політика канонізована? — не спускаючи очей з екрана, намагався забутися в розмовах. Це був вивірений засіб зберегти здоровий глузд в екстремальних умовах.

— Так, — підтримав його хірянин. — Її постулати священні.

— В чому їх суть?

— Тут ціла наука… Колись весь Хір був однією комуною… І ми від неї втомились. Почалась анархія. До влади прийшли політики-пустомелі, котрі більше дбали про себе, аніж про народ… Пізніше здоровий глузд узяв верх і вони відійшли в тінь. Поборників колишнього режиму відвезли на півострів Зіг і дали їм можливість жити так, як вони хотіли— в науку прийдешнім поколінням. Тут усе збереглося так, як було раніше — жорстка розподільча система, регульована правлячою верхівкою, примусова праця на благо «народу» і стимул: робота в катакомбах, дівиці-біорики, наркотики, ідеологія комуни і, звичайно, зміна психіки відповідно до вимог політики.

Останнє нововведення дає змогу Тхо і його сімейству правити ще й сьогодні. На превеликий жаль і за межами нашої держави знаходяться продажні душі, що підтримують Тхо. Вони продаються за біориків, за екзотику — це ви бачили в Комітеті по нагляду за півостровом, — Грім важко зітхнув і на хвилину замовк. Потім продовжив: — Вони тримаються на словоблудстві, а тим часом Тхо розширяє свою діяльність і пнеться знову правити бал.

— Та-а-ак, — протяжно і глибокодумно видавив із себе Кошман. — Усі ми під одним Богом ходимо… — мовлене Грімом навіяло знайому ще по Землі тугу й душевний щем.

— Чекаємо відповідь!.. — дійшло