Феномен Фенікса - Валентин Лукіч Чемеріс
Ні, ні, я не злив дух, — відразу ж чи не з порогу відмів мій візаві
— непохвальну хоч і справедливу характеристику його особистості та фізіологічної будови. — Не біс, не дідько, не сатана, не нечиста сила, як ви про нас пишете…
— А хто ж чорт… е-е, пан буде?
— Чорт. Просто чорт. Скромно і почесно, і відповідає історичній правді. Як кажуть, прошу любить і жалувати…
«Хай тебе відьма любить» — подумав я.
— Відьма мене й так любить, — ов-ва, він може читати чужі думки. Треба з ним бути обережнішим.
— Не думай про мене нічого лихого то й не знатиму твоїх думок. Звати мене Антипко, і я готовий до твоїх запитань, пишучий пане.
— Ов— ва! І в чортів є імена?
— Аякже. Як і в людей. Хіба ми гірші…
«Чорт вас зна» — подумав було я і схаменувся — він же мої думки може читати.
— В деяких краях України так чортів взагалі називають — антипи. А в мене ім’я таке. Тож почнемо… Пляшку, як домовлялися по мобілці, прихопив? Нині задарма інтерв’ю навіть чорти не дають.
Я поставив на пеньок «Українську з перцем». Пили. Нахильці.
Спершу я сьорбнув, потім він хлобизнув. Добряче. Я закусив солоним огірком, що його завбачливо прихопив із собою і запропонував було цю закусь і йому, але він занюхав хвостом (на кінці його придатку до задньої частини тіла — розкішна китиця), запевнивши, що так йому смачніше. Крякнув задоволено.
— Пішла як брехня по селу, — поплескав себе по животу. — Люблю «Українську з перцем». Тепер й інтерв’ю можу дати. Запитуй.
Я почав запитувати. Річ у тім, що редакція журналу «Фентезі» доручила мені побесідувати саме з представником бісівського — пардон! — кодла, тож для зустрічі я й вибрав Чорторий і не помилився.
— Стривай, — спинила мене темношкіра подоба людини, — а ти знаєш хто я такий насправді?
— Як не знати? Злий…
— Знову своєї заспівав, патріархальної: злий дух, злий дух… Скіко можна цю жвачку жувати? Воду в ступі товкти! Я всього лише чорт А ви…
Таке про нас, чортів, за останні кілька тисяч років понавигадували! Що ми і сякі, і такі… нечиста сила, біс, диявол… Ще й уживаєте наше видове ймення як лайку. У прокльонах його застосовуєте: іди під три чорти!.. До якого чорта! Чи — сто чортів. Як вияв гніву. Та й побажаннячка у вас: чорт би тебе взяв! Чорт з ним! Чорти його носять!..
Гм… мені стало аж незручно за моїх одноплемінників, Хомо сапієнсів.
Почав їх виправдовувати:
— Але ж у нас чортом називають ще й когось умілого, жвавого, меткого, хитрого та спритного. Тих, хто відважно себе тримає, хто фат і зух: сам чорт йому не брат, кажуть про таких.
— О— о!… Наливай!… Тобто поїхали!..
Ми й «поїхали». Спершу я, потім він. Я загриз огірком. Він традиційно занюхав своїм хвостом — обидва лишилися задоволені.
— А ще чортом у нас, людей, називають умільця, мастака, — намагався я його заспокоїти. — «Чортом дивиться» — по-молодечому, браво. Чим погано, га?
— О— о!.. Нали… Тобто дриболизнемо — щоб аж у тілі дрібушечки з колінцями застрибали.
Дриболизнули. Я загриз огірком, він занюхав хвостом.
— Але ж тільки й чуєш, що хтось як сердиться то неодмінно — чортом дихає, — не міг він заспокоїтись та вкоськати свою обиду на нас, Хомо сапієнсів. — І пішло, чортзна-де. Чортзна-що. Чортзна-який… Ще й чортихаєтесь ні к селу, ні к городу. Лаючись тільки нас і поминаєте. Чортівня та й годі! А ми ж зовсім не ті…
— О— ва! Можна подумати, що ви янголи з крильцями… Херувимчики!
— Янголи не янголи, херувимчики не херувимчики, але… Але й не такі злі духи, якими ви нас поробили. Що ми буцімто з неба попадали.
— Святий Микола вас звідти поскидав.
— За те, що ми буцімто відмовилися богові служити? І ти попав пальцем у небо. А це і так, і не так. Так, бо ми, чорти, і справді впали на ваші голови. З небес високих. Але це тільки частина правди, адже ми ніколи не були янголами в божому відомстві небесному, які за вашими легендами не зберегли «своє достоїнство», відпали від бога. Мовляв, нам набридло його прославляти… І тому стали «янголами сатани», «янголами безодні» і ще буцімто нас за це і було скинуто з небес. Звідтоді чорти у вашій уяві живуть у пеклі, де, звісно, мучають нещасних грішників, служать сатані, а не богу, злу, а не добру…