Українська література » Фантастика » Бот - Максим Іванович Кідрук

Бот - Максим Іванович Кідрук

Читаємо онлайн Бот - Максим Іванович Кідрук
зникла з поля зору, а тоді нараз виринула, наче з-під землі.

— Hold o-o-on![40] — витягнувши губи, закричав Джеро.

«Туарег» без зусиль продірявив плетиво дротів, потягнувши їх за собою, неначе звір, що вирвався з ловецької сіті. За секунду він загальмував за кілька кроків від стіни.

— Біжи! — звелів Ріно.

Десь нагорі ввімкнулись прожектори. Ділянку довкола пролому в загорожі затопило яскравим світлом. Тимур розгубився. Стало видно, як удень; після виснаженого мерехтіння неонових ламп потужні прожектори засліплювали і збивали з пантелику.

Хедхантер вишмигнув із джипа і розчахнув задні дверцята. Поранений гереро з’їхав йому до ніг. Ігноруючи свого бійця, Ріно схопив українця за комір і виволік з машини.

— Біжи-и-и, дурню!!!

Хлопець нарешті оговтався і чкурнув до дверей.

Зробив лиш кілька кроків, коли його підхопили чиїсь руки і затягли всередину будівлі. Металеві двері, обсипані рівними рядами півсферичних заклепок, клацнули, зачинившись.

…Тимур опинився у квадратному порожньому тамбурі. Його оточували голі стіни, на дві третини своєї висоти пофарбовані синьою фарбою. Зліва і справа від воріт зяяло по парі витягнутих вікон. На протилежній до входу стіні знаходилися менші двері з електронним замком (таким, як у номерах готелів чи каютах круїзних лайнерів). Над ними синьою фарбою було виведено «EN-1 BUILDING», а трохи нижче — «GATE 04».

Підхопившись, хлопець підтягнувся до вікна.

«Тойота Тундра» залетіла в пролом у периметрі і спинилась, заледве не протаранивши «Фольксваген». Джеффрі та Оскар скочили на пісок. Чилієць, зігнувшись і спотикаючись на кожному кроці, кинувся до воріт. Почав стукати, проситися всередину. Американець зайняв місце поряд з Ріно. Четверо чоловіків — Ріно, Джеффрі, Джеро та Ті-Джей — сховались за машинами, чекаючи на ар’єргардний джип.

І він не забарився. «Туарег» виплив у пробоїні, протиснувся крізь неї і майже відразу затих. Фари погасли.

Все заніміло навкруг. Так ніби хтось натиснув «PAUSE» на програвачі. Тільки Оскар впівголоса скиглив біля брами, просячись усередину. На нього, втім, ніхто не зважав.

— Може, вальніть це бісове корито з гранатомета, поки не пізно, га? — гукнув Джефф через плече, знаючи, що хтось напевно засів на даху.

— Ні! Відкривати вогонь тільки після моєї команди! — втрутився Ріно.

Клацнувши, відкрились дверцята. Хтось повільно вийшов із машини. Попри яскраве світло, розібрати, хто там, було важко — силует затуляли броньовані двері.

Розмита фігура хитнулась, а тоді важко осіла на коліна.

— Не стріляйте! — аж підскочив Тимур, впізнавши знайомий череватий обрис. — Це Ємельянов!

За росіянином з «Туарега» безсило висковзнув Кацуро Такеда. З місця водія. Слідом вийшли Ндонґа та Френкі, заляпані кров’ю, мов м’ясники. Нахаса не було.

Хедхантер, тримаючи дробовик напоготові, обходити позашляховик з правого флангу. Пасажири «Туарега» так і стояли: мовчазливо, нерухомо, не мружачись від яскравого світла. Мов зомбі. Росіянин навколішки.

Зрештою Кацуро втомлено проказав:

— Кінчай цю комедію, Ріно, за нами нікого немає.

Південноафриканець, переконавшись, що джип порожній, неохоче опустив рушницю. Це стало сигналом, після якого кілька чоловік висипало з дверей, оточивши новоприбулих. Насамперед підібрали пораненого гереро з машини Хедхантера. Потому допомогли звестись Ігорю. Після того екіпаж Кацуро, обережно підтримуючи попід руки, повели до корпусу.

Штаєрман, схлипуючи, заповз у тамбур і сів коло стіни з іншого боку воріт.

— Це ще не кінець… — пхикав він, не переймаючись, що його ніхто не чує. — Не кінець… Вони ж повернуться. Сьогодні вони обов’язково прийдуть сюди…

Тимур спостерігав, як повз нього, спираючись на товаришів, шкандибають чорношкірі найманці та японець. Ємельянова вели останнім. Його фактично несли на руках. У росіянина раз за разом підкошувались ноги.

Узрівши Ігоря, програміст пішов назустріч, коли раптом усвідомив: щось не так. Щось у вигляді новоприбулих насторожувало. Щось на їхніх обличчях…

Наблизившись, Тимур легко торкнув Ігоря за передпліччя.

— Як ти? — промовив російською. На язиці крутилися інші питання, але Тимур не поспішав.

Ємельянов не вимовив ні слова. Тимур нахилився, всерйоз налаштований розговорити росіянина. Та раптом, побачивши Ігореві очі, відсахнувся. Такої порожнечі він не зустрічав ніде й ніколи. Очей ніби не було. Тобто вони були, але наче… застиглі. Скляні кульки, обрамлені крововиливами. Здавалося, ті очі дивляться всередину, а не назовні.

— Чорт… — видушив із себе хлопець.

Наступної миті росіянин зігнувся, повиснувши на руках поводирів, і його вирвало.

XXII

Тимур крокував разом з усіма тісним коридором, освітленим двома рядами кварцових ламп. У грудях закипала уїдлива злість. Тимур сердився через те, що дозволив втягнути себе у цю авантюру. Злився на Штаєрмана та Ємельянова, бо ті мовчали всю дорогу, мов глухонімі, нічого не пояснюючи. Злився на Ріно. Через його жарти, зухвалу поведінку, а особливо — через той туманний вислів посеред пустелі. «Це твої дітваки, фелла». У той же час поза образою поступово розросталося нове почуття: тверде усвідомлення, що його звичний — такий зрозумілий і впорядкований — світ безповоротно канув у лету. Вислизнув з-під ніг. Хлопець почувався безпорадним, немов домашня рибка, що викотилась на підлогу з розбитого акваріума.

Тимур ще багато чого не розумів. Разом з тим він усвідомив одну просту річ: десь у пустелі розгорався вогонь. І схоже, він буде одним з тих, кому доведеться руками вигрібати весь жар.

Нове покоління

XXIII

З точки зору обивателя можна виділити три основні рівні наукових проблем.

Перший рівень — найнижчий, найменший за значимістю. Він характеризується двома визначальними рисами: перша — науковці в чомусь конкретно обрахувалися і навіть не підозрюють про це, і друга — дана помилка жодним чином не впливає на щоденне життя простих людей.

Чудовим прикладом такої малозначимої проблеми є Томсонівська модель атома. Знаменитий англійський фізик Джозеф Томсон[41] припускав, що атом речовини являє собою цілісну (однорідну) позитивно заряджену масу, в яку, наче родзинки в пудингу, вкраплені електрони. Тривалий час «пудингова» теорія була панівною, поки інший фізик, Ернест Резерфорд (учень Томсона), не виявив її цілковиту хибність.

За іронією долі Резерфорд проводив експеримент, який мав би підтвердити Томсонове уявлення про структуру атома. Вчений узяв тоненький лист золотої фольги (товщина становила приблизно 1 мікрометр, цебто 10-6 м, — не більше кількох атомів), закріпив на спеціальному тримачі і почав бомбардувати його α-частинками (повністю іонізованими атомами гелію). Після фольги шлях α-частинок фіксувався спеціальним пристроєм, на якому крізь мікроскоп можна було бачити, чи змінилась траєкторія «снарядів» чи ні. Уявляючи атом як однорідну масу, Резерфорд очікував, що α-частинки вільно протинатимуть пластинку, не змінюючи (або майже не змінюючи) направленість свого руху. У цілому, так і було — α-випромінювання безперешкодно «пробивало» золоту фольгу. Втім, що більше дослідів проводив Резерфорд, то частіше з’являлися дивні α-частинки. Деякі

Відгуки про книгу Бот - Максим Іванович Кідрук (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: