Злочинна цивілізація - Роберт Шеклі

Але ніхто не прийшов. За годину до світанку Баррент закинув за спину рюкзак і залишив магазин протиотрут. Він не знав, що робитимуть інші польовані, але для себе вже вирішив, де міг би почувати себе у безпеці від Мисливців.

Омезькі власті сходилися на тому, що звістка про Лови спантеличує і приголомшує будь-яку обрану жертвою людину. Якби вона могла розглядати Лови як абстрактну проблему, то, може б, і зробила більш чи менш конструктивний висновок. Але типовий польований, дарма що, може, й розумний, не здатен відкинути свої почуття. Зрештою, це ж на нього полюють. Його посідає страх. Найбезпечніше, здається йому, сховатися якомога далі і якомога глибше. Він тікає далеко від свого дому, заглиблюється в лабіринт підземних каналізаційних колекторів і водостоків. Він уникає світла і надає перевагу безлюдним місцям.

Така поведінка добре відома досвідченим мисливцям. Тому, природно, вони насамперед обстежують темні закутки у підземних комунікаціях, порожні магазини і будинки. Там вони знаходять і без жалю знищують свої жертви.

Баррент обмізкував усе це і не піддався першому пориванню сховатися в клоаці Тетрагіда. Натомість за годину до світанку він пішов просто до великого, яскраво освітленого будинку Міністерства Ігор.

Дочекавшись, поки в коридорах нікого не буде, Баррент швидко ввійшов до будинку, прочитав покажчик і піднявся на третій поверх. Проминувши з десяток дверей, він урешті зупинився перед написом: «Норінс Джей. Заступник міністра Ігор». Баррент прислухавсь, а тоді відчинив двері й переступив поріг.

Реакція Джея не зрадила його. Не встиг Баррент ще ввійти, як старий помітив червоні мітки на його обличчі й, швидко висунувши шухляду, потягся за зброєю.

Баррент не хотів убивати його. Він метнув державного променевика і поцілив Джею просто в лоба. Той відлетів до стіни і опустився на підлогу.

Нахилившись до старого, Баррент помацав його пульс, а тоді зв’язав заступника міністра, заткнув йому рота і сховав під столом. Оглянувши шухляди, Баррент знайшов табличку з написом: «Нарада. Прошу не турбувати» і, повісивши її на двері, замкнув кімнату. Витягши власний променевик, він сів до столу і став чекати на розвиток подій.

Розсвіло, і водянисте сонце зійшло над Омегою. З вікна Баррент бачив заповнені перехожими вулиці. В усьому відчувався гарячий дух карнавалу, поодинокі постріли і сполохи провіщали свято.

Настав полудень, а Баррента ще не вистежили. Виглянувши з вікна, він побачив, що може втекти через сусідній дах. Баррент зрадів, що в нього є шлях для відступу, як йому й радив Джей.

Десь по обіді Джей повернувся до тями. Трохи попручавшись, він затих під столом.

Вже надвечір хтось постукав у двері.

— Міністре Джей, дозвольте ввійти.

— Потім, — відповів Баррент, сподіваючись, що вдало підробив голос заступника міністра.

— Я гадав, вам буде цікаво довідатися про перебіг Ловів, — мовили з-за дверей. — Громадяни вбили вже сімдесят три жертви, залишилося в живих ще вісімнадцять. Це набагато краще, ніж торік.

— Так, — погодився Баррент.

— Цього року процент тих, хто переховувався в каналізації, вищий. Кілька хотіли обдурити мисливців, залишившись удома.

Ми продовжуємо обстеження решти звичайних схованок.

— Чудово, — мовив Баррент.

— Ніхто поки що не спробував прорватися. Дивно, що польованим це рідко спадає на гадку. Що ж, у такому разі ми можемо не використовувати машини.

Баррент погано зрозумів, про що йшла мова. Який прорив? Куди? Для чого використовувати машини?

— Ми вже відбираємо кандидатів для участі в Іграх. Я хотів би погодити з вами список.

— Я цілком покладаюся на вас.

— Слухаю, сер.

За мить Баррент почув, як коридором віддаляються кроки. Він вирішив, що у відвідувача виникла підозра. Розмова тривала занадто довго, треба було урвати її раніше. Може, слід перейти до іншого кабінету?

Та він не встиг нічого зробити, бо в двері загрюкали і грубий голос промовив:

— Пошуковий Комітет Громадян. Просимо відчинити двері. Ми маємо всі підстави гадати, що в кімнаті ховається переслідуваний.

— Дурниці, — відповів Баррент. — Ви не можете ввійти. Це урядова установа.

— Можемо, — наполягав грубий голос. — Для Громадянина в День Ловів немає зачинених дверей. То що, відчиняєте?

Баррент уже підійшов до вікна. Відчиняючи його, він почув, як Мисливці почали висаджувати двері. Щоб трохи охолодити їхній запал Баррент двічі вистрілив через закриті двері, а тоді виліз на дах.

Баррент одразу збагнув, що дахи Тетрагіда є чудовою схованкою для переслідуваного, і тому там шукатимуть насамперед. Він опинився в лабіринті сполучених дахів, коминів і башточок, які, здавалося, навмисне побудували для того, щоб укрити втікача; але переслідувачі вже були там. Вони заулюлюкали, помітивши його.

Баррент кинувся навтьоки. Мисливці — навздогін, дехто намагавсь обійти його з боків. Він перестрибнув триметрову ущелину між будинками, утримав рівновагу на крутому схилі даху й подерся нагору.

Страх наддав йому швидкості. Мисливці відставали. Якби він ще десять хвилин міг витримати такий темп, то мав би змогу спуститися з дахів і пошукати ліпшого сховку.

Ще один розрив між дахами. Баррент стрибнув не вагаючись. Він приземлився вдало, але його права нога пробила черепицю і загрузла по пах. Баррент спробував витягти ногу, але не міг як слід упертися на крутому схилі.

— Ось він!

Баррент розкидав черепицю обома руками. Ще трохи — і Мисливці наблизяться на відстань пострілу з променевика. Доки він звільнить ногу, то буде для них чудовою мішенню.

Він зробив уже досить великий отвір, коли на сусідньому будинку з’явилися переслідувачі. Баррент вивільнив ногу, а тоді, не бачачи іншого виходу, стрибнув у діру.

Він падав цілу секунду і приземлився ногами на стіл, який розвалився під ним. Баррент підвівся: він був у вітальні, що належала представникові класу Гаджі. За три метри від нього в