Авантюра - Володимир Авраменко

Сонце немов і не збиралося за обрій — нещадно поливало зчорнілу поверхню півострова гарячим промінням. Довкіл усе було чужим, відлякуюче-мертвотним — жалоба й сум впевнено святкували перемогу… Їх же світло-зелений одяг демаскував.

— Роздягайтесь, — хірянин швидко прийняв рішення і першим скинув свою форму. Темно-коричнева шкіра злилася з поверхнею гірського каміння й вони, ховаючись між валунами, рушили вперед.

До моря вело кілька доріг і кожна з них йшла по променях невисоких хребтів, що полого сходились на золотистому піску узбережжя; входили в Хір, перехрещувалися й далі прямували кожен своїм природно вивіреним шляхом. Це ясно проглядалось на мілині, але далі усе зливалося в суцільний темно-рудий колір води.

Вони пішли поміж ними, складним і небезпечним підніжжям. Перед вів сіро-зелений хірянин, що зустрів їх на спуску. За ним йшов Грім, далі прямував Кошман з Гарцманом. Вловивши мить, коли вони відстали від хірян, Гарцман зупинив Кошмана.

— Треба включити маяк.

— Обов’язково… Ми повинні вийти на нього.

— Може я їх… — підняв кулемет.

— Ні в якому разі, — прошипів Кошман. — Це тільки здається, що ми тут одні — тут повно людей Гріма. Я в цьому впевнений. Пішли… — узяв Гарцмана за лікоть.

З підніжжя хребта берег не проглядався й вони йшли навмання. Коли ж відчули зволожену близькість моря, зупинились.

— Грім!.. — захекано спираючись на кулемети, астронавти зробили вигляд що мають щось йому сказати.

— Ну… — хірянин зупинився.

— Нам спочатку потрібно було б зняти засідку.

— Їх основні сили в печері.

— Є пропозиція… Ми вийдемо до старого дерева над печерою і зверху заблокуємо їх.

— Як?

— Ось цією штуковиною, — Кошман похлопав по боках гранатомета, — ми їх спалимо живцем.

— Згоден, — подумавши, Грім показав рукою на трьохметровий камінний шпиль, що виднівся попереду. — Там підніметесь на хребет і як тільки вийдете до печери, починайте. То для нас буде сигналом.

Дійшовши до призначеного місця, вони, не прощаючись, мовчки розійшлися — хіряни попрямували підніжжям далі, а Кошман з Гарцманом подерлися вгору.

Коли ж опинилися напроти неба, за сотню метрів від себе уздріли напівзламане товстелезне дерево, що мов жива істота, з натугою чіплялося за чорне, німотне каміння — скалічене, безпомічне, воно вмирало повільною смертю, і в цьому було щось символічно-болісне…

Кошман відвів погляд.

— Невже вони знайшли маяк? — Гарцман думав про своє.

— Навряд…

З наближенням до велетенського валуна, що перетинав їм шлях, астронавти не витримали і, втративши обережність, підтюпцем кинулись вперед. Біля нього відвернули у бік менше каміння й побачили елегантний корпус знайомої конструкції, про атомну силу якої навіть на Землі знали одиниці. Зняли блокування, в чотири руки повернули верхнє кільце вправо, а нижнє вліво й, побачивши ледь-ледь помітний світлячок вогню у маленькому віконці, що блимав у такт випромінюваних сигналів, із слізьми в очах обійнялися — радість надії повернення на Землю стерла границю відчуженості…

Раптом позаду щось гримнуло, вибуховою хвилею ударило в спину й кинуло на Хір. Зверху посипалось дрібне каміння. Дочекавшись, поки усе стихне, астронавти сторожко підняли голови, озирнулися. Валун зник, і тільки невеличке підвищення з маяком ще було на місці. Попереду, з-під дерева їх досягали відблиски скелець не то окулярів, не то якихось приладів.

— Прикрий… — Кошман підняв гранатомет.

На глухе гуготіння кулемета почулися панічні крики, стогін, а коли там же, один за одним пролунали потужні вибухи і два стовпи вогню піднялися вгору, немов поверхня заворушилась — з-поміж диму піднялося ще кілька небачених досі потвор-мутантів і, перелякано рикаючи на всю потужність своїх нелюдських легень, живими факелами понеслись під уклін. Там, не втримавшись на своїх коротких лапах, вони із страхітливим ревом зірвалися і разом з камінням погуркотали вниз.

— Швидше!.. — Кошман схопився на ноги. Згинаючись, вони важко побігли по вершині гори, що рівною стіною обривалась над піщаним берегом моря. Там, внизу проглядався темний вхід в печеру, звідкіль вискакували на світло й нагло роззиралися з перекошеним від люті обличчям мідноликі велетні і розгублені сіро-зелені.

— Гранати!.. — Кошман проявляв завидну оперативність.

Перед печерою загиготіло полум’я. Хтось застогнав, закричав і відчайдушно-жалібно позвав на допомогу.

Кошман дав команду спускатися. Чіпляючись за виступи, рушив першим.

Внизу нуртувало пекло… З нього, а вірніше, з лівого кута входу в печеру, що менше всього охоплювався полум’ям, раз за разом вискакувало кілька мідноликих. Опинившись за межами вогню, вони ошаліло хапалися за зброю й стріляли невідомо куди. Від цього гармидер і жах смерті в навколишніх лише посилювався й вони в паніці робили те ж саме.

Відірватися від теплого каменю, до якого астронавти прилипли, їх змусила небезпека загинути в цьому безладді — справа і зліва щось постійно вибухало, рвало породу і тільки їх п’ятачок ще милувала доля. Кошман направив гранатомет на видимий кут печери й натис спуск. Поспіхом перезарядивши, повторив постріл в скопище мідноликих, що під командою опасистого сіро-зеленого почали збиратися неподалік. Це допомогло — стрілянина стихла, а крики і команди поодиноких сіро-зелених злилися з виттям божевільних…

Астронавти зіп’ялися на ноги.

— Кошман!..

Він вражено обернувся. Учулося, що то вже прилетіли земляни на виклик маяка, але тут же опам’ятався, — перед ним стояв закіптюжений, із своїм незмінним помічником, Грім.

— Усе. Ми виграли… — Гарцман злорадно усівся за бортову лазерну гармату з екраном локатора кругового огляду — це було його звичне місце.

— Дай Бог… — Гріма щось непокоїло.

В цей