Господиня - Стефані Маєр

інакше, Джебе, — я говорила повільно, намагаючись уникати брехні.— Там ніхто не опирається: носії зовсім інші — не такі індивідуалісти, як люди, їхні емоції набагато слабші. Там зовсім немає відчуття, ніби ти крадеш чиєсь життя. Тут усе не так. Там мене ніхто не ненавидітиме. І я буду надто далеко, щоб нашкодити вам. Так ви будете в безпеці…

У кінці голос зрадив мене — я сама відчувала в ньому брехню, тож не доказала.

Джеб подивився на мене своїм прискіпливим поглядом — і я відвела очі.

Я намагалася не дивитися на Дока, але не втрималася: всього один коротенький погляд, щоб переконатися, що він усе зрозумів. Наші очі зустрілися, і з його жалісливого обличчя стало ясно, що він про все здогадався.

Я швидко опустила очі й перехопила погляд Джареда, спрямований на Дока. Невже він помітив?

— Так… Халепа, — зітхнув Джеб і замислився над непростою задачею.

— Джебе, — вигукнули Джаред з Іяном воднораз і замовкли, похмуро позираючи один на одного.

Все це — марне гаяння часу, а в мене залишилися лічені години. Всього кілька годин, тепер я вже певна.

— Джебе, — мовила я тихо. Всі подивилися на мене. — Ви не повинні приймати рішення зараз. Доку варто провідати Джоді, та й я також хочу її побачити. До того ж я цілий день нічого не їла. Чому б усе не обміркувати? Поговорімо про це вранці. У вас буде достатньо часу на роздуми.

Знову брехня. Помітили чи ні?

— Непогана ідея, Вандо. Гадаю, всім нам не завадить передишка. Йди поїж. А завтра на свіжу голову про все побалакаємо.

Я щосили намагалася не дивитися на Дока, навіть коли заговорила до нього.

— Я поїм, а тоді допоможу вам із Джоді, Доку. Скоро буду.

— Гаразд, — відповів Док приречено, навіть не намагаючись приховати хвилювання. Навіщо він так поводиться? Він людина, а люди-бо брехати добре навчені!

— Зголодніла? — пробурмотів Іян, і я мовчки кивнула.

Я оперлася на простягнуту руку і зіп’ялася на ноги. Іянові пальці міцно стиснули моє зап’ястя, і я зрозуміла, що тепер він ні на крок від мене не відійде. Байдуже. Він спить міцно, як Джеймі.

Ми вийшли з темної кімнати, і я спиною відчула на собі чийсь погляд.

Залишилося зробити кілька речей. Якщо бути точною, то три. Три останні незавершені справи.

Перш за все я поїла.

Негарно з мого боку залишати Мелані голодне тіло. Крім того, відтоді як я почала брати участь у вилазках, їжа стала набагато смачнішою. На обід чекали, а не терпляче його зносили.

Я відіслала Іяна по їжу, а сама сховалася посеред поля, де замість нещодавно зібраної кукурудзи підростала молода пшениця. Я сказала Іянові правду: я уникала Джеймі. Мені не хотілося його лякати. Хлопчику буде набагато важче прийняти рішення, на відміну від Іяна чи Джареда — кожен із них має чітку позицію. А Джеймі любить нас із Мелані обох, він між нами розриватиметься.

Іян не опирався. Ми їли мовчки, але весь час його рука міцно пригортала мене за талію.

По-друге, я провідала Сонні та Джоді.

На столі Дока замість трьох блискучих кріоконтейнерів я розгледіла тільки два — з душами цілителів. Док і Кайл схилилися над ліжком, де лежало нерухоме тіло Джоді. Я негайно підійшла до них, щоб поцікавитися, куди поділася Сонні, але зблизька помітила, що Кайл однією рукою притримує контейнер.

— Поводься з нею лагідно, — пробурмотіла я.

Док тримав зап’ястя Джоді, рахуючи про себе. Тільки-но він почув мій голос, його губи міцно стиснулися, й відлік почався заново.

— Так, Док мене попередив, — мовив Кайл, не зводячи з обличчя Джоді очей, під якими розпливалися фіолетові синці. Невже знову перелом носа? — Я обережний. Я просто… не хотів залишати її там саму. Вона була такою сумною і… милою.

— Впевнена, вона б оцінила, якби знала.

Він кивнув, досі дивлячись на Джоді.

— Може, мені варто щось робити? Якось допомагати?

— Говори до неї. Називай її на ім’я. Згадуй події, які вона має пам’ятати. Та хоча б Сонні. Носительці цілительки це допомогло.

— Тобто Менді,— виправив Док. — Вона каже, що це не її ім`я, але щось дуже схоже.

— Менді,— повторила я. Не те щоб мені аж так треба було його запам’ятовувати. — Де вона?

— З Труді — добре, що ти її покликала. З Труді вийшла чудова помічниця. Здається, вона вкладає Менді спати.

— Це добре. З Менді все буде гаразд.

— Сподіваюся, — Док усміхнувся, але з його обличчя не сходив похмурий вираз. — У мене до неї багато запитань.

Я подивилася на мініатюрну жінку — було досі важко повірити, що вона старша за мою носительку. Її обличчя здавалося розслабленим, а погляд — відсутнім. Це лякало — вона була такою жвавою, коли всередині сиділа Сонні. А що як Мел?..

«Я досі тут».

«Я знаю. З тобою все буде гаразд».

«Як із Лейсі».

Ми обоє здригнулися.

«Тільки не як із Лейсі».