Дивний світ - Олександр Іванович Шалімов
Екран освітився. На ньому з’явилося обличчя Лура.
— Все гаразд, кепе. Закінчую перевірку підсилювача.
— Знайшов щось?
— Ні.
— Піднімайся нагору. Я спіймав ці самі конденсатори. Два у четвертому контурі. Зараз ми їх змінимо, і квит.
— Чудово, кепе, й підемо за бабками.
— Ну, ось і все, — сказав капітан, вимикаючи контрольну апаратуру. — Тепер «Вихор» готовий до будь-якої несподіванки…
Утрьох — капітан, Вель і Лур — вони знаходилися в кабіні управління корабля.
— А що було потім, Вель? — запитав капітан, помовчавши.
— Потім ви сперечалися, як їх ловити, Лур пішов із сачком на берег озера, а ми залишилися на містку. Він нічого не спіймав, і тоді ви…
— Як же ти не пам’ятаєш усього цього, Луре?
— Жарт заходить надто далеко, капітане, і я наполягаю…
— Ти знову загинеш і вдруге можеш не воскреснути. Просто вони вдруге не захочуть повернути час назад…
— Дурниці, це її хвора маячня.
— Але вона правильно назвала номери пробитих конденсаторів. Звідки вона могла їх знати?
— Випадковий збіг.
— Ти сам у це не віриш, Луре. — Голос капітана стає різким. — Тепер я зрозумів, чому загинув Шерр і його супутники. Серед них не було Вель, і всі чи майже всі були такими, як ти…
— Ми не можемо покинути планету, де виявили органічне життя, і не захопити з собою зразків.
— Зразків чого?
— Ви розумієте, що я маю на увазі.
— А якби ти зустрів тут істот, схожих на нас із тобою, ти також захотів би узяти «зразки»?
— Мова йде про комахах.
— Але у нас уже достатньо підстав підозрювати, що ці «комахи» — якась частина або якийсь прояв високоорганізованого, розумного життя. Життя, абсолютно незрозумілого нам, але яке, вочевидь, стоїть значно вище від земного. Можна навіть припускати, що вони вміють керувати часом. Найпевніше ми, висадившись тут, стали для них об’єктом якогось експерименту, причому експерименту гуманнішого, ніж наш учорашній.
— Все це припущення, що базуються на маренні, галюцинаціях, тобто не мають під собою жодних підстав.
— Але те, що ти називаєш галюцинаціями, ймовірно пов’язане з їх спробами встановити контакт. Із нас трьох лише Вель наділена здібностями до такого контакту, але навіть її здібностей виявилося замало. Ти їх спроби витлумачив хибно, я — просто непридатний. Я ніколи не захоплювався музикою. А музика, мабуть, єдина нитка, доступна для нашого й їх розуміння. У всьому іншому ми чужі. Вони це збагнули відразу, Вель зрозуміла з їх допомогою, я — з її допомогою, лише ти вперто стоїш на своєму.
— Повторюю, все це гіпотези, і украй хисткі.
— Чого ж ти хочеш?
— Хочу переконатися, а для цього мені потрібні тутешні бабки.
— Але Луре, — втрутилася Вель, що мовчала весь цей час. — Це не бабки. Це щось зовсім, зовсім інше. Можливо навіть, це не комахи. У мене досі стоїть перед очима вогненний смерч, на який перетворився один з роїв, атакований учора жорстким випромінюванням. Капітан не пам’ятає цього, але я… я…
— Ось коли я зможу переконатися, що це не комахи…
— Тоді буде пізно, Луре… Адже я вже бачила тебе лежачим без ознак життя, і капітан… сказав, що ти мертвий. Ти був мертвий, Луре, зрозумій це… Вони щось зробили з часом, ймовірно для того, щоб ми зрозуміли всю глибину своїх помилок. Якщо ми щасливо повернемося на Землю, зіставлення абсолютних лічильників часу, ймовірно, покаже, що той день, який ви з капітаном не пам’ятаєте, а я пам’ятаю, справді був нами прожитий.
— Слухаючи вас обох, я скоро сам збожеволію! — несамовито кричить Лур. — Та зрозумійте ви нарешті — я не вірю, не вірю у всі ці небилиці. Я вчений, розумієте ви — вчений…
— Дуже добре, — обриває капітан, — чого ж хоче вчений?
— Узяти зразки перед стартом. Декілька екземплярів…
— Але якщо ця шляхетна жага вченого коштуватиме життя всім учасникам експедиції?
— Ах, ось чого ви боїтеся! Чудово! Я залишуся тут з необхідною апаратурою, ви відведете «Вихор» на якусь далеку орбіту, а потім повернетеся. І повантажите мене й мою колекцію.
— Або труп ученого.
— Не виключений і такий варіант. Він підтвердить вашу правоту.
— Але вони можуть після невдалого експерименту знищити при посадці й «Вихор», слушно побоюючись продовження подібних «експериментів».
— Гаразд, ми підтримуватимемо зв’язок по радіо. Якщо після експерименту я не відгукнуся, ви поведете «Вихор» у зворотний шлях без посадки.
— Як переконати тебе, Луре?
— Ви мене не переконаєте.
— Але це шаленство.
— Шаленці ви. Ви й Вель. Шаленці й боягузи!
— Схаменися, Луре!
— Шаленці, повторюю. Ви втратили контроль над своїми відчуттями, не бачите відмінностей між реальним довкіллям і міражами, які вигадали ви самі, ви…
— Ну досить, як капітан я забороняю тобі… Це наказ.
— Ви можете змусити мене замовкнути, але на Землі ви відповісте за це. І за наругу над наукою…
— Якби ми були з тобою удвох, Луре, — голос капітана стає хрипким від хвилювання, — я дозволив би тобі повторити експеримент. Такі люди, як ти і Шерр, не здатні озиратися. Наука начепила вам на очі шори[22]. Але ризикувати ще й життям Вель я не можу і не буду.
— Відмовка, капітане.
— Зрозумій, Луре, — тихо каже Вель, — при такій постановці питання, при такій переконаності обох сторін — я маю на увазі тебе і нас із капітаном, я теж пішла б на ризик повторного експерименту, хоча мені було
