Феномен Фенікса - Валентин Лукіч Чемеріс

І цим, здається, сказано все. І до цього нічого додати і від цього нічого відняти.

Коли Сонце хочуть «з’їсти» крилаті вовкулаки. «Чорний квадрат» Казимира Малевича. Пітьма і світло — вічні антагоністи? Пригода мадам Жене — справа рук Сатани? Абсолютна пітьма або чорне ніщо. То світ існує доти, доки існує свідомість? Ахуро-Мазда і Ангро-Майнью — іранський еквівалент Білобога і Чорнобога? 90 відсотків усієї маси Всесвіту — темна матерія? Невже Чорнобог візьме коли-небудь гору? Ім’я ж студента буцімто було Альберт Ейнштейн.

Білобог, Білий бог, Білан — поганський міфологічний персонаж у східних і західних слов’ян, уособлення білих (добрих) сил, білого дня. Білобог живе на небесах і керує ними. Уявляється в образі діда з довгою сивою бородою в білому одязі з посохом у в руці. Весь час перебуває в протиріччі з темними силами ночі.

Чорнобог — зле божество, супротивник Білобога. У міфології слов’ян та балтійських народів язичницький бог, уособлення лиха. Також бог зими, темних хмар, нічних жахів і взагалі — пітьми. Заправляє епідеміями, голодом, йому приносили криваві жертви, виголошуючи жахливі клятви, щоб відвернути його гнів і пекло. Споконвіку борються Білобог і Чорнобог, але перемогти один одного не можуть, лише змінюють один одного — день і ніч. Культ Чорнобога, як і Білобога засвідчено в «Слов’янській хроніці» XII ст. Гельмольда.

Виходить, що наші далекі предки поклонялися двом діаметрально протилежним богам — Білобогу і Чорнобогу, представникам світла й пітьми, добра і зла, адже світ за їхніми віруваннями ділиться на світ світла і світ пітьми.

Між ними — богами світла й пітьми — триває вічна, що ніколи не матиме кінця, боротьба за владарювання над світом. День і Ніч — це вищі, безсмертні для наших праотців істоти: День — це верховне божество світла, Сонця, Ніч — це верховне божество пітьми.

Боротьба між ними повторюється щодня і щодня перемагає цар Сонце (скандинави називали його «радістю народів і страхам тьми»), тож сонячні та місячні затемнення, небесні грози пояснювалися саме боротьбою світлих богів з темними.

Повне сонячне затемнення я спостерігав (принаймні, той випадок найбільше мені запам’ятався) в році, здається, шістдесят… якомусь. Точної дати не пригадую, але пам’ятаю, що це було влітку. Про цю подію газети тоді почали писати чи не за місяць наперед. Заспокоювали населення: це, мовляв, усього лише астрономічне явище, яке полягає у тому, що спостерігачеві небесне світило стає невидимим повністю або частково. Що сонячні затемнення спостерігаються під час повного Місяця, коли він перебуває між Сонцем і Землею, затуляючи від спостерігача сонячний диск… Тривалість повного затемнення ніколи не перевищує 7,5 хвилин. Що під час повного затемнення видно зовнішні шари Сонця — сонячну корону, хромосферу і протуберанці.

Що таке протуберанці мої сусіди не знали, а тому говорили: це, мовляв, не до добра, адже «зчепляться» між собою два боги — світлий і темний і як та чим закінчиться ця боротьба — хто його знає… Раптом переможе чорний. бог? Тоді ми «пропали». «Але ж мовби, — додавали інші обережно, — має перемогти білий бог, тому білий світ не має загинути і кінця світу не передбачається…» (Пригадую, тоді поповзли чутки й дещо інші: що це, мовляв, не інакше, як до «підвищення цін», гм-гм…)

За давніми народними повір’ями сонячне затемнення пояснюється

буцімто ще й «бійкою» між сонцем та місяцем, адже — за все тими ж давніми переданнями, — обидва світила — денне і нічне — уособлюють собою чоловічі сутності. У деяких місцевостях довго трималося переконання, що то сонце хочуть «з’їсти» крилаті вовкулаки. Християни певні, що то сонце — як урветься йому, ясна річ, — терпець, — затуляється «руками», аби не бачити наших гріхів. А тому затемнення з давніх— давен наводило на людей жах. Радили під час цього явища хутчій запалювати «страсні» свічки і молитися, прохаючи Бога щодо прощення своїх гріхів…

Я свічок не запалював, лише закіптюжив димом кілька склянок та на тому й обмежив приготування до того випадку, як крилаті вовкулаки почнуть «їсти» сонце — чи то сонце «руками» почне затулятися від наших гріхів…

Як щодо жаху — не відаю, а ось моторошно (хоч і знаєш природу цього явища) стає… Навіть якось аж… боязко. Принаймні,