Авантюра - Володимир Авраменко

— Ми дізналися, що супутницю Горбатова використовують в дослідах по виведенню нової породи жіночих біориків. — Грім тайно зиркнув у бік Раї, що, схоже, знайшла собі нового партнера по любовних іграх. Ми прилетіли за нею, а тут ви…

— Дякую за спасіння.

— Радій, тільки це ще не все… — стишив голос, втиснувся в сидіння і довкіл себе підняв захисний екран. Панель управління разом з пілотом виявилась відгородженою від них.

Літак провалився кудись вниз, потім вильнув вправо, вліво, і всі вони — розпарене тіло Раї з Гарцманом в обнімку, Кошман І зеленистий хірянин, набиваючи собі гулі в намаганні утриматись один за одного, попадали і змішалися. Найгірше прийшлось Кошману: Рая випустила слизького від поту Гарцмана, що мав необережність скинути непотрібну було одіж, і вчепився йому в шорти, а коли ті не втримались і сповзли, з його допомогою піднялася вище. В обнімку катаючись по днищу, вони дійшли дикого азарту.

Захисна стінка опустилася і Грім, не оглядаючись, прокоментував подію:

— Нас переслідували і хотіли знищити… Зараз ми відірвалися від них.

Не вірячи у спасіння, вони ще деякий час знеможено лежали, потім, оговтавшись, стали здивовано розглядати синьці і сяк-так приводити себе до порядку.

Через кільканадцять хвилин легке відчуття льоту зникло і Грім, вручивши зеленистому хірянину невеличкий квадратний пакетик, випустив його назовні.

— Почекай закриватися!.. — Гарцман підвівся.

— Чого? — Грім здивовано втупився в землянина.

— Ти вважаєш мене мертвяком чи залізним? Довго я ще буду терпіти? Мені що, тут робити свої справи…

Рая пирснула сміхом. Не втримався й Кошман. Таким розлюченим свого підлеглого він ще не бачив.

Нарешті Грім усе зрозумів і знову відкрив округлий отвір, більш схожий на люк для бомбометання, аніж на вихід, Один за одним присутні вийшли розім’яти ноги й побачили себе на невеличкому камінному майданчику з якого зміїлися вниз непримітні східці. Вони вели до одноповерхових витягнутих будівель, контури яких розмивалися сизим туманом.

Коли ж літак знову піднявся в повітря, наступило загальне полегшення.

Донедавна зелені дерева й кущі на схилах гір тепер були покручені, чорні, як після ядерної, пожежі, а каміння, вкрите у свій час густою зеленою порістю, тріскалось від спеки і ніщо не могло втримати в ньому вологу. Навіть в глибоких ущелинах, де до цього вирувало нелегке хірянське життя таємничого світу, і там зараз стало тихо й пустельно. Це чітко проглядалось зверху.

Літак легко опустився на маленький п’ятачок поміж двох гір.

Коли ж вони вийшли, невідь звідки взялися кілька різноликих хірян.

— Запаси води кінчаються, — були їх перші слова, на що Грім міцніше стиснув зуби.

— Це друзі, — кивнув у бік астронавтів з дівчиною.

— Пішли, — господарі повели їх за собою.

Наблизившись до скелі, побачили вхід до оселі, запнутий темною тканиною. Це була малопримітна ніша в кілька метрів шириною і такої ж висоти. Коли увійшли, побачили щось середнє між печерою природного походження і темним гротом тюремного коридора, з обох боків якого чулися приглушені голоси.

Коли астронавти переступили поріг невеличкої, тьмяно освітленої зали; усе раптом стихло так, що вони більше не почули жодного звука, який був би для них орієнтиром.

І це не радувало… Єдине, що приносило полегшення, так це прохолодний затінок — спека й дорога зморили, внесли в душу сум’яття зневіри.

Поки вони розглядали химерно розмальовані виступи камінних стін, що міняли свою форму в залежності від кута зору, Грім з господарями тихцем пірнули в темінь, а звідти вигулькнула маленька жіночка з їжею і питвом. Мерзлякувато кутаючись у легку одіж, вона чекала поки земляни відламали собі добрячі шматки крихкої маси — за час свого перебування тут м’яса, чи чогось подібного до земної їжі вони ще не бачили.

Прибравши залишки, жінка задріботіла у темне відгалуження. А коли вони млосно розслабили на помості свої змучені тіла і стомлено закрили очі, недоречно з’явився Грім.

— Пішли… Нам пора.

— Рая залишиться тут, — хірянин дав зрозуміти, що відносно дівчини у нього інші наміри. Й астронавти погодились — тут їй безпечніше, в них же попереду невідомість.

Понуро піднявшись у літак, вони побачили свою складену в купу зброю: вражаючі уяву дула кулеметів, гранатомет… Окремо виднілися гранати, міни й коробки з патронами.

— Так ось вони де… — Кошман ледь не поцілував метал.

— Знудьгувався? — Грім похмуро посміхнувся. Біля пульта управління лежала його зброя.

— Куди ми? — Гарцман хотів знати усе напевне.

— До вашого корабля… — спокійно-байдужий голос хірянина визвав сум’яття — бажання швидше попасти додому підхльостувало, а невідворотна сутичка з підрозділом спецслужби півострова несла в собі реальну загрозу залишитись тут довічно.

— Угу… — тільки й зміг видавити із себе Кошман.

— Вона може стріляти? — до розібраних кулеметів Грім віднісся з недовірою.

— Зараз перевіримо…

— Тільки не тут.

Коли зброя була готова до бою, вони знову піднялися в повітря.

Час спливав непомітно. Коли ж перестало заколисувати, Кошман огледівся. Грім, відкинувшись на спинку крісла, вичікуюче маніпулював приладами на пульті управління, а Гарцман із заплющеними очима міцно тримав у руках заряджений кулемет.

Після посадки двері літака відкинулись.

— Виходимо в готовності!.. — Грім із цими словами пригинки пірнув униз. За ним послідували Гарцман