Пригоди. Подорожі. Фантастика - 80 - Віктор Рубенович Балаян

— Господи, отже, все це було на кшталт атракціонів у Луна-парку?.. — простогнав Девіс.

— Авжеж. Але головне для нас, щоб клієнт не здогадався, доки не закінчиться мандрівка.

— Мандрівка?.. Я мало не збожеволів від такої мандрівки!

— Ви не могли збожеволіти, — холодно заперечив Сперроу. — Вас ретельно обстежили, перш ніж підібрати програму. Крім того, ми спостерігали за вами через старанно замасковані монітори. Звичайно, певний ризик був, але в якому бізнесі його немає. Кілька років тому один вразливий директор банку ледве не кинувся в прірву. Довелося терміново викликати санітарний вертоліт, ледве відкачали старенького. Ну, кволеньких ми не пускаємо далі “небесного двійника”. Якби ви не розкисли, можна було б спробувати “вогненну пащу” або “сіть диявола”. Для тих, у кого нерви міцніші, маємо “ніч без сновидінь”. Це таке — пальчики оближеш, самого чорта нажахає. Щоправда, для цього нам довелося добряче покопатися на старих занедбаних цвинтарях.

— Боже, яка мерзота, — втомлено сказав Девіс. — Мерзота й шарлатанство.

— Відколи це мистецтво стали називати шарлатанством? — щиро обурився Сперроу. — Адже ви аплодуєте акторам, якщо вони здатні переконати вас у реальності ілюзорного. Хіба ж ми не заслуговуємо на аплодисменти? Мій батько, — нетерплячим жестом він зупинив Аллана, який пробував щось заперечити, — витрачав шалені гроші, щоб створити максимум комфорту для заможних шанувальників гострих відчуттів. Він забудував країну фешенебельними вар’єте під красномовною назвою “Гріх”, таємно, для купки вибраних, відроджував бої сучасних гладіаторів, доставляв у африканську савану найзнаменитіших кухарів і найгдикарніших повій Старого світу. Але все це було лише ерзацом, лоскотало нерви, не дозволяючи душі звільнитися, — і оргії у вар’єте, і фальшиве кохання, і жорстокі, схожі на організоване вбивство, бойовиська. У фірми з’явилося безліч могутніх конкурентів. Потрібна була абсолютно нова ідея, здатна припинити агонію нашого фамільного бізнесу. Я, — голос Сперроу досяг високої, урочистої ноти, — став творцем цієї ідеї. Ідеї антимандрівок, що перетворюють на якийсь час глядача — на учасника, мисливця — на жертву, мільярдера — на злидня. Сучасна людина скучила за всім справжнім. А моя фірма гарантує справжність усіх його відчуттів — страху, радощів, голоду чи немічності. Ми надаємо людині надзвичайно рідкісну можливість пізнати, чого вона варта насправді, наодинці з собою. Ми відроджуємо її, спалену на попіл протиріччями нашого складного світу, для іншого, незвіданого нею життя. Тому я обрав цю емблему для батькової фірми, — величним жестом він вказав на сяюче золотом зображення птаха на стіні.

— Певна річ, наш бізнес не всі схвалюють, але ті, в кого хоч трохи є отут, — Сперроу постукав себе по лобі зігнутим пальцем, — досить швидко усвідомлюють користь подібного тренінгу. Для того, щоб їсти, потрібен апетит, чи не так? Я даю розгорітися апетиту найбільш пересичених людей землі, і вони починають цінувати ці блага, якими досі користувалися бездушно. А їхні нащадки, в яких є все і тому немає головного — інтересу до життя? Моя фірма — справжня знахідка для їхніх батьків. Ми необхідні людству, — з непохитною переконаністю підсумував містер Сперроу, — потрібні як нехай і гіркі, зате ефективні ліки.

Одначе ми відволіклися, — спохмурніло його засмагле обличчя, — зрештою я не зобов’язаний з’ясовувати кожному, чому ми чинимо так, а не інакше. Як правило, ми обмежуємось короткою бесідою з клієнтом, щоб упевнитись, чи видобув він з мандрівки необхідний філософський сенс, а потім… Ви пригадуєте, Девіс, я обіцяв, що для вас не буде ніяких винятків?.. — Він кинув на Аллана свій меткий погляд, і той відчув, як у ньому щось здригнулося і обірвалось під тиском цього нещадного погляду, що виказував одночасно і неординарний парадоксальний розум, і витончений цинізм, і жахливу своєю невразливістю силу. — Прощальний ритуал вимагає… — підлога під містером Сперроу з моторошним скреготом розверзлася, оповитий димом і полум’ям бос фірми “Фенікс” миттю щез, і вже звідкись із підземних глибин донеслося глухе: — Закінчувати аудієнцію саме так. Розмірковуйте якомога частіше про смисл життя, Аллане Девіс!

Дідуган Джо надсадно закашляв. Службовці фірми передбачливо затисли хустинками носи, терпляче чекаючи, доки потужні кондиціонери вберуть запах сірки. Відчувалося, що до подібних ефектів вони звикли.

— Все, — уривисто кинув один з них, — ритуал завершений, містере Девіс. Сподіваємось, фінал не видався вам занадто театральним? Шеф особисто наполіг на ньому, хоч ми, інженери, були проти.

Буркотливий Джо провів Аллана до виходу. Несподівано він тицьнув йому в долоню пласку пляшку.

— Я не дуже розуміюся на цих тонкощах, — прорипів Джо. — Мабуть, я занадто старий, щоб розуміти це. Містер Сперроу, без сумніву, геніальна людина, але… — він знітився, очевидно, не наважуючись висловити незнайомому клієнтові думки, що мучили його, і закінчив зовсім несподівано: — Але мені здається, що гарне віскі зараз вам аж ніяк не завадить.

Схоже, що Джо був тут єдиною людиною, яка не брала участі в спектаклі фірми “Фенікс”.

Аллан вийшов на вулицю і заплющив очі від сонячного світла. Якусь часину він стояв нерухомо, розмірковуючи, чи не примарився йому містер Сперроу з його фантастичною ідеєю. Але, озирнувшись, він пересвідчився, що особняк стоїть на місці і, як і раніше, сяє на сонці емблема фірми — золотий птах, що пурхав у полум’ї.

Аллан зважив на руці пляшку з віскі, відкрутив пробку, з насолодою ковтнув пекучу рідину. Потім непоспіхом розмахнувся і пожбурив пляшкою в золотого птаха. Аллан зловтішно спостерігав, як по стіні розповзається волога пляма. На жаль, це було єдине, чим він міг віддячити фірмі “Фенікс” за мандрівку ціною майже в мільйон доларів.

Зореліт описував орбіту за орбітою, а капітан усе мовчав… То куди ж вони сядуть? Там, унизу, неподалік від найбільшого міста планети, чи на зовсім іншому материку, де в лісостеповій зоні живуть нечисленні тубільні племена?.. Мовчав не тільки командир — мовчали всі. Вони щойно вимкнули оглядовий екран і нині боялися дивитись один одному у вічі. Але рішення треба було прийняти, і врешті капітан хрипко видихнув:

— На той бік океану! Там менше людей і менше крові.

Залишивши на орбіті супутника, зореліт пішов на посадку. Третя планета зорі Барнарда чи не вперше приймала таких далеких і несподіваних гостей. Приймала своїми крученими хребтами, довгими повноводими річками, просторими саванами, розмаїтим птаством і звіриною, нарешті — досить давнім людським суспільством. Цікава і бажана для гостей планета.

…Екіпаж уже добру годину перебував на твердій, спокійній землі. Люди з насолодою випростували ноги, бігали, підскакували, повисали на гілках і галасували, мов діти. Адже ця планета була так схожа на їхню рідну Землю.

— А чи не гойднути нам капітана? — нараз вихопився