Пробудження Левіафана - Джеймс С. А. Корі
Різниця тонка, проте глибока. Вона примушувала його робитися вище, аби тілом продемонструвати, що він белтер. Що він свій. Йому хотілося відвоювати позитивне людське враження назад. Попередити купку хлопців, що випускали пропаганду в віртуальній реальності. Це не було розумним імпульсом.
– Та-ак, що нам Боженька прислав? – запитав Міллер.
– Дві крадіжки зі зламом, схоже, одного почерку, – начитував Гейвлок, – та домашня розборка потребує написання рапорту. На «Наканеш Імпорт Консорціум» зроблено дуже вдалий напад, але Шаддід мала говорити про це з Дайсоном і Пателем, то мабуть, вже говорила.
– То ти хочеш… – напарник подивився вгору, аби приховати факт відведення очей. З тих пір як справи пішли кепсько, він це робив все частіше.
– Нам справді треба скласти ті рапорти. І не тільки про розборку. Там чотири чи п’ять тек не закритих тільки тому, що їх треба підписати.
– Угу.
Як почалися заворушення, у барі почали поглядати на напарника. Він бачив, як інші копи з відділку Шаддід відходили з їхньої дороги, аби запевнити Міллера, що він один з гарних хлопців. Наче мовчки вибачаючись, що йому доводиться працювати з землянином. І він бачив, що Гейвлок теж це бачив.
Це примушувало Міллера захищати чоловіка, давати можливість працювати з безпечними паперами і кавою. Допомогти йому зробити вигляд, що його не ненавидять за гравітацію, у якій він виріс. Це теж був не найрозумніший імпульс.
– Що там з твоєю дріб’язковою справою?
– Що?
Гейвлок тримав теку. Справа Жулі Мао. Викрадення. Підробіток. Міллер кивнув і потер очі. Перед відділком хтось заволав. Ще хтось засміявся.
– Так. Ні. Ще навіть не торкався до неї.
Напарник посміхнувся і передав теку. Міллер розгорнув її. Дівчина всміхалась йому ідеальною посмішкою.
– Мені не хотілося, аби ти так довго сидів за столом.
– Та ти не один, хто тримає мене подалі. Це Шаддід наказала. Та й у будь-якому випадку це ж паперова робота, ще поки ніколи нікого не вбила. Якщо почуваєшся винним, то купи мені пива після роботи.
Міллер постукував текою по краю стола, струси потроху тасували папірці догори дригом.
– Правильно, – погодився Міллер, – я піду і зроблю щось із того списку. Повернусь до обіду і щось напишу там, аби зробити босса трохи щасливішою.
– Я буду тут, – відповів Дмитро, а коли Міллер піднявся, додав: – Тут така справа. Я не хотів казати, поки нема нічого певного, та аби ти не почув про це від когось іншого…
– Шукаєш переводу?
– Атож. Перетер з одним з цих контракторів з «Протогена». Вони кажуть, що на їм в офіс на Ганімеді треба новий головний слідчий. І я подумав… – Гейвлок знизав плечима.
– Вірне рішення, – підтримав детектив.
– Просто хочу потрапити кудись, де є небо, навіть якщо дивитися крізь скло, – голос напарника не міг приховати бентегу. Вона пробивалась навіть через маскулінність поліцейської роботи.
– Вірне рішення, – знов підтримав його Міллер.
***
Жульєтта Андромеда Мао квартирувала на 9 рівні 43 тунелю біля порту. Величезна літера V мала майже півкілометра у верхній частині, а нижня завширшки не більше стандартного транспортного тунелю. То були залишки однієї з тузні камер реактивної маси, за роки до того, як астероїду надали фальшиву гравітацію. Наразі тисячі дешевих дір було вигризено в стінах, сотні на кожному рівні. Вони розташовувались суворо перпендикулярно осі тунелю, житла мали планування типу «вагончик». Діти гралися на вулицях-терасах, вигукували і реготали просто так. Хтось на нижчих рівнях запустив повітряного змія, і яскравий майларовий шестикутник у приємному, постійному бризі скручувався і збивався від мікротурбулентності.
Міллер перевірив термінал біля номера, намальованого на стіні: 5151. Рідний дім бідної багатої дівчинки.
Спецдопуск допоміг, і брудні зелені двері відчинилися, дозволивши йому увійти. Діра мала ухил до центру станції. Три маленькі кімнати: вітальня спереду, потім спальня, лиш трошки більша за розкладачку, що в ній і стояла. Далі була душова кабіна, туалет і рукомийник – все на відстані не більше ліктя. Стандартний дизайн, він бачив такий сотні разів. Міллер постояв хвилину, ні на що не дивлячись, слухаючи шипіння повітря у вентиляції. Він притримав оцінку, чекаючи, поки у потилиці створиться враження про місце і через нього – уявлення про дівчину, що жила тут.
По-спартанськи – це був невірний вислів. Місце було простеньким, так. З прикрас – абстрактне жіноче обличчя аквареллю над столом у рамці і декілька плакеток над ліжком у спальні. Міллер нахилився, придивляючись до тексту. Стандартна нагорода, що підтверджувала фіолетовий пояс Жулі Мао – не Джульєтти – з джіу-джітсу на Церері. Ще одна сходинка до коричневого поясу за два роки. Типу правильна школа. Він приклав палець до місця, де мав би бути диплом за чорний пояс. Нічого не порушувало гармонії – ні стилізованих сюрикенів, ні мечів. Лише мале визнання того, що Жулі Мао досягла того, чого досягла. Він звернув на це увагу.
Шафа містила два комплекти одягу, один пошитий з важкої тканини та деніму, інший – блакитний льон із шовковим шарфом. Один для роботи, інший для відпочинку. Це було менше, аніж у нього самого, а Міллера точно не назвеш шмоточником.
Між шкарпетками та білизною лежала нарукавна пов’язка з розірваним колом АЗП. Не дивина як для дівчини, що обрала життя у подібній дірі замість багатства і привілеїв. У холодильнику знайшлася коробка простроченої їжі і пляшка місцевого пива. Поколивавшись, детектив узяв пиво. Вмостився у фотель і дістав квартирний термінал. Пароль підійшов, дяка Шаддід.
Фото обкладинки було кастомне – фото гоночного пінаса. Інтерфейс теж було кастомізовано – маленькі зрозумілі іконки. Зв’язок, розваги, робота, особисте. Елегантно. Ось яке слово пасувало найбільш. Не по-спартанськи, а елегантно. Він швиденько прогортав робочі файли – так само побіжно, як і квартиру оглянув. Пізніше буде час для суворої оцінки, а перші враження корисніші за цілу енциклопедію. Вона мала тренувальне відео по декількох типах легких транспортів. Якась політика, що не привернула уваги. Скановане видання поезії перших поселенців у Поясі.
Перейшов у
