Зірка КЕЦ - Олександр Романович Бєляєв

Влетів Крамер. Директор сказав, для чого його викликав. Крамер кивнув головою, взяв мене за руку і ми вилетіли в коридор.

— Ну, що, сподобалось у бібліотеці? — спитав Крамер.

— Дуже, — відповів я.

— До діда летите? — продовжував Крамер. — Сердитий добряк. Ви йому тільки не суперечте, коли він про філософію говоритиме, — розсердиться і буде дутися на вас всю дорогу до Місяця. Редька з медом. А загалом, чудесний стариган. Ми його всі любимо.

Становище моє ускладнялось. Директор радив не давати Тюріну багато говорити про філософію, Крамер попереджає — не сердити старого астронома-філософа. Доведеться бути дипломатом.

Ми похапцем одягли міжпланетні костюми. На цей раз Крамер прив’язав і мені на спину ранець з портативною ракетою. Треба ж мені вчитися літати самостійно в міжпланетному просторі. Ми пройшли через атмосферну камеру. Костюми наші від внутрішнього тиснення трохи роздулись. Двері відкрились, і ми випали назовні. Легенького поштовху ноги було досить, щоб ми помчали вперед у безповітряному просторі. Земля була «у повні», її величезний освітлений «таз» займав половину небосхилу, — «сто дванадцять градусів», — пояснив Крамер. Я побачив обриси Европи і Азії. Північ була вкрита білими хмарами. Яскраво виблискувала крига північних полярних морів. На темних масивах азіатських гір біліли плями снігових вершин. Сонце відбивалося в Байкальському озері. Його обриси виразно було видно.

Серед зеленуватих плям звивалися сріблясті нитки Обі і Єнісею. Чітко вирізнялися знайомі контури Каспійського і Чорного морів. Здавалося, зовсім трішки на південний захід від Чорного моря лежало Середземне море. Найвиразніше було видно Іран, Аравію, Індію, Червоне море, Ніл. Обриси Західної Европи були ніби розмиті. Скандинавський півострів оповитий хмарами. Західний і південний краї Африки також погано було видно. Неясною розпливчастою плямою виділявся в синяві Індійського океану Мадагаскар. Тибет було видно прекрасно, але схід Азії також тонув у тумані. Суматра, Борнео, біляста пляма західного берега Австралії… Японські острови ледве помітні. Дивна річ! Я одночасно бачив північ Европи і Австралії, східні береги Африки і Японії, полярні моря і Індійський океан. Ніколи ще людське око не окидало такого величезного простору Землі одним поглядом. Адже ж якби на Землі на огляд кожного гектара витрачати тільки одну секунду, потрібно було б 400–500 років, — така велика Земля…

Крамер стиснув мені руку і показав на цяточку, що яскраво світилася в далині. Це була мета нашої подорожі. Довелось відірватися від чудесного видовища. Я глянув на Зірку Кец, на ракетодром, що нагадував Місяць. Далеко, далеко, в темних глибинах неба то спалахувала, то згасала невідома червона зірочка. Я догадався, що це до ракетодрому наближається з Землі ракета. Навколо Зірки Кец в темному просторі виднілися зовсім близькі зірки. Придивившись до них, я переконався, що ці «зірки» також витвір рук людських. Це були «підсобні підприємства», про які казав директор і яких я ще не знав. Більшість з них мала вигляд освітленого циліндра, але були й інші форми, — куби, кулі, конуси, піраміди. Деякі будівлі мали ще й прибудови, — від них ішли якісь рукави, труби, диски, невідомого мені призначення. Деякі «зірки» періодично викидали сліпуче проміння. Одні стояли нерухомо, інші повільно рухалися. Були й такі, які плавали одна коло одної, мабуть, з’єднані невидимим тросом. Цим обертанням, очевидно, створювалась штучна вага.

Крамер знову одвернув мою увагу. Показуючи на обсерваторію, він торкнувся своїм скафандром до мого і сказав:

— Встигнете ще надивитись. Натискайте кільце на грудях і стріляйте. Не можна гаяти часу.

Я натиснув кільце. В спину вдарило, і я полетів перевертом. Всесвіт завертівся переді мною. Я бачив то синє Сонце, то велетенську Землю, то темні простори неба, всіяні різнокольоровими зорями. У мене зарябіло в очах і закрутилась голова. Я не знав, куди я лечу, де Крамер. Надзвичайно неприємне почуття. І головне — я нічого не міг подіяти. Я згинався, випростувався, звивався — нічого не допомагало. Я заплющив очі і спробував ще раз натиснути кнопку. Знову удар в спину.

Розплющивши очі, я побачив, що з страшенною швидкістю падаю на ракетодром. Натиснув другу кнопку — удар в бік, і я метнувся геть від ракетодрому. Обсерваторію я давно загубив. Ракетодром почав віддалятися від мене по лівий бік. Земля світила голубим світлом внизу. Край її вже потемнів, — наближалась коротка ніч. З правого боку спалахнув вогник — певно, вибух портативної ракети Крамера. Ні, не буду більше стріляти. Треба розшукати Зірку Кец і спробувати повернутись. Вона з’явилась зовсім не в тому місці, де я думав — під ракетодромом. Я знову стрельнув і… закрутився ще дужче. Мене охопив відчай. Ці циркові вправи були зовсім не в моєму дусі… Щось ударило мене по нозі, потім по руці. Чи не астероїд?.. Якщо моя одежа прорветься, я миттю обернуся на кусок льоду і задихнусь… Мороз пройшов мені поза шкурою. Може, в моєму костюмі є вже дірка і міжпланетний холод пробирається до тіла?.. Я відчув, що задихаюсь. Права рука стиснута невидимим предметом. Легенький удар об скафандр, і я чую приглушений голос Крамера:

— Нарешті, я впіймав вас. Наробили ви мені клопоту… Я думав, що ви спритніший… Тільки не стріляйте більше. Ви металися з боку в бік, ніби піротехнічна шутиха, і я ніяк не міг вас впіймати. Ледве зовсім не загубив. Тоді б ви загинули.

Крамер відкинув мій білий плащ, в якому я зовсім заплутався. Живлюще проміння сонця хутко мене зогріло. Я вже не задихався. Кисневий апарат був справний, мені було важко дихати просто від хвилювання. Крамер знову підхопив мене під руки, як тоді, коли я вперше виходив з ракети.

— Тепер уже не випущу вас. Летімо разом, — він стрельнув зліва, справа, ззаду, і ми полетіли до маленької зірочки, де працював астроном-філософ.

«Всесвіт став на місце».