Господиня - Стефані Маєр

— Кайле, мені треба з нею поговорити, — мовила я. Він кивнув і відсторонив від себе дівчину, яка чіплялася за нього.

— Ні, ні,— благала вона.

— Все буде гаразд, — пообіцяла я. — Він нікуди не йде. Я просто хочу поставити вам кілька запитань.

Кайл розвернув її обличчям до мене, і Сонні вчепилася в мене. Я відвела її в кінець печери, якнайдалі від безіменної жінки, щоб наша з Сонні розмова її не налякала. Кайл тримався зовсім поруч. Ми сіли на землю, обличчям до стіни.

— О Господи! — пробурмотів Кайл. — Я не думав, що все так вийде. Мені аж зле.

— Як ти знайшов її? І як зловив? — запитала я. Дівчина не відреагувала, коли я поставила йому запитання; вона й далі плакала на моєму плечі.— Що сталося? Чому вона в такому стані?

— Я гадав, вона може бути в Лас-Вегасі. Тож перш ніж їхати до Портленда, вирішив туди заскочити. Там жила Доріс, матір Джоді, а вони завжди були дуже близькі. Я подивився на вас із Джаредом та Джеймі й подумав, що, може, вона й там, навіть якщо вона більше не Джоді. І я не помилився. Всі вони були там, жили в старому домі Доріс: Доріс, її чоловік Воррен — у них були інші імена, але я їх не розчув, — і Сонні. Я стежив за ними весь день, аж поки не стемніло. Сонні залишилася сама в колишній кімнаті Джоді. Тільки-но всі поснули, я прокрався в дім, схопив Сонні, перекинув її через плече і вистрибнув у вікно. Я подумав, що вона верещатиме, тому щодуху мчав до джипа. І страшенно перелякався, бо вона не верещала. Сиділа тихо як миша! Я боявся, що вона… ти знаєш. Як той хлопець, що його ми якось упіймали.

Я здригнулася — у мене були й свіжіші спогади.

— Тож я опустив її на землю, а вона жива, просто дивиться на мене широко розплющеними очима. І не кричить. Я відніс її до джипа. Я хотів був зв’язати її, але стало шкода. Вона все одно не намагалася втекти. Тому я всадовив її в машину й просто поїхав. Вона довго дивилася на мене, а тоді сказала: «Ти Кайл», а я їй: «Ага, а ти хто?» — і вона назвала мені своє ім’я. Як там?

— Сонячне Світло Пронизує Лід, — прошепотіла Сонні здригаючись. — Але ім’я Сонні мені також подобається. Воно миле.

— Взагалі…— Кайл прокашлявся й продовжив розповідь, — вона мене не злякалася. Навіть навпаки — ми розговорилися, — Кайл зробив паузу. — Вона була рада бачити мене.

— Він мені постійно снився, — прошепотіла Сонні.— Щоночі. Я сподівалася, що шукачі знайдуть його; я так за ним скучила!.. Коли я побачила його, то мені здалося, що це знову сон.

Я голосно ковтнула.

Кайл потягнувся попри мене й поклав долоню їй на щоку.

— Вона чудова мала, Вандо. Треба обрати для неї найкращу планету.

— Саме про це я хотіла з нею поговорити. Де ви жили, Сонні?

Очевидячки, в лікарню саме прийшла Труді, почулися жваві голоси, привітання. Ми стояли спинами. Мені кортіло подивитися, що там відбувається, але я пересилила себе й зосередилася на заплаканій душі.

— Тільки тут і з ведмедями. Я провела там п’ять життєвих циклів. Але тут мені подобається більше. Я і чверті циклу тут не прожила!

— Знаю. Повірте мені, я розумію вас, як ніхто. А є інші місця, які б ви хотіли відвідати? Може, Планету Квітів? Там гарно; я там була.

— Не хочу бути рослиною, — пробубоніла вона мені в плече.

— А павуки… — почала була я, але не доказала. Планета Павуків для Сонні не годиться.

— Мені набрид холод. І я люблю кольори.

— Розумію, — зітхнула я. — Я ніколи не була дельфіном, але чула, що там гарно. Кольори, рух, родина…

— Вони так далеко звідси! Поки я долечу туди, Кайл… Він… — вона гикнула та знову заридала.

— А інші місця? — не вгавав Кайл. — У вас же чимало планет.

До мене долинав голос Труді, яка розмовляла з безіменною жінкою, але я намагалася не прислухатися. Нехай люди самі подбають про себе.

— Планет багато, але наші кораблі літають тільки на деякі з них, — відповіла я й похитала головою. — Зазвичай це нові, ще не заселені планети. І вибачте, Сонні, але нам доведеться відіслати вас подалі звідси. Шукачі полюють на моїх друзів, а ви зможете показати їм дорогу.

— Але я не знаю дороги, — схлипувала вона. Моє плече вже було мокре від сліз. — Кайл зав’язав мені очі.

Кайл дивився на мене так, ніби очікував, що я от-от сотворю диво, і все саме собою владнається. Він чекав на чари — щось на зразок ліків, які я дістала у цілителів. Але я знала, що не буде ні дива, ні щасливого кінця — принаймні для душ, яких викреслили з рівняння.

Я безнадійно подивилася на Кайла.

— Є тільки ведмеді, квіти і дельфіни, — сказала я йому. — У Світ Вогню я її не відправлю.

Мініатюрна жінка здригнулася, почувши назву.

— Не хвилюйтеся, Сонні. Дельфіни вам сподобаються. Вони милі. Ну звісно, що вони милі.

Вона ще дужче заридала.