1Q84. Книга І - Харукі Муракамі

Робота, що вимагає професійної майстерності й тренування

Виконавши завдання, Аомаме трохи походила, а тоді поїхала на таксі до готелю в Акасаці. Перед тим як повернутися додому й лягти спати, відчула потребу заспокоїти збуджені нерви алкоголем. У всякому разі, вона щойно зуміла відправити туди одного чоловіка. Хоча такий негідник і вартий цього, але все-таки був сякою-такою людиною. У її руках усе ще залишалося відчуття того, як життя покидало його. Він востаннє дихнув, і його душа відділилася від тіла. Аомаме не один раз відвідувала бар цього готелю на верхньому поверсі високої будівлі, з гарним видом на Токіо, із зручним шинквасом.

У бар вона зайшла відразу по сьомій. Молодий дует — піаніст і гітарист — виконували мелодію пісні «Sweet Lorraine» непогано, хоча копіювали старий грамофонний запис Нета Кінґа Коула. Як завжди, вона сіла за шинквас, замовила тонік з джином і тарілочку фісташок. У барі було ще мало відвідувачів. Молода парочка, що, поглядаючи на вечірній краєвид, попивала коктейль, чотири чоловіки у строгих костюмах, які, видно, проводили ділові переговори, та іноземне подружжя з келихами «Martini» в руках. Аомаме довго потягувала тонік з джином. Швидко сп'яніти не хотіла. Попереду ще довгий вечір.

Вона добула із сумки через плече книжку і взялася її читати. Книжка була про Маньчжурську залізницю 30-х років. Маньчжурська залізниця (точніше, акціонерне товариство «Південно-Маньчжурська залізниця») народилася наступного року після закінчення японсько-російської війни внаслідок отримання залізничної лінії та права на її користування від Росії і швидко розширювала масштаби своєї діяльності. Ставши авангардом нападу Великої японської імперії на Китай, 1945 року була ліквідована радянськими військами. До початку німецько-радянської війни вона, в поєднанні з транссибірською залізницею, давала змогу за тринадцять діб діставатися від Сімоносекі до Парижа.

«Якщо молода жінка в діловому костюмі, з великою сумкою через плече на сусідньому стільці завзято читає в барі книжку з твердою обкладинкою про Маньчжурську залізницю і навіть п'є щось хмільне, то навряд чи можна вважати її висококласною повією, яка полює на клієнта», — подумала Аомаме… Щоправда, вона не знала добре, який вигляд узагалі має справжня така повія. Зрештою, якби вона, Аомаме, й була повією, що має намір підхопити на гачок багатого бізнесмена, то, звичайно, постаралася б не бути на неї схожою, щоб не напружувати клієнта й ненароком не опинитися за стінами бару. Скажімо, одяглася б, як зараз, у діловий костюм від Дзюнко Сімади, у білу блузку, надміру не помадилася б, носила б із собою велику практичну сумку через плече і читала б книжку про Маньчжурську залізницю. Зрештою, якщо добре подумати, то своїм недавнім вчинком вона нітрохи не відрізняється від повії, що ловить клієнта.

З плином часу відвідувачів ставало дедалі більше. Вона незчулась, як простір навколо неї заповнився людським гамором. Однак такі відвідувачі, яких вона хотіла, не з'являлися. Аомаме попросила ще одну порцію тоніку з джином, замовила біфштекс з овочами (бо ще не вечеряла) і далі читала книжку. Невдовзі зайшов один чоловік і сів перед шинквасом. Сам-один. Досить засмаглий, у синьо-сірому костюмі вишуканого крою. З непогано вибраною краваткою — не надто яскравою і не надто скромною. Років п'ятдесяти. З досить рідким волоссям. Без окулярів. Видно, приїхавши до Токіо у відрядження, залагодив свою справу і перед тим, як лягти спати, вирішив вихилити чарчину. Як Аомаме. Вливши в нутро відповідну дозу алкоголю, зняти нервове напруження.

Більшість працівників фірм, що приїжджають до Токіо у відрядження, зупиняється не в такому висококласному готелі, а в набагато дешевшому, призначеному саме для таких бізнесменів. Поруч зі станцією, з маленькими номерами, майже всю площу яких займає ліжко, з вікном, що впирається в стіну сусіднього будинку, з такою тісною душовою, що не скупаєшся в ній, поки разів двадцять не тицьнешся ліктями об стіни. З торговими автоматами в коридорах кожного поверху, в яких можна купити напої й туалетні аксесуари. Вони здавна вибирають їх із двох причин: через обмеженість витрат на відрядження або з метою покласти у свою кишеню гроші, викроєні завдяки перебуванню в дешевому готелі. Перед сном їхні пожильці забігають у найближчу пивничку хильнути пива. А в сусідній харчівні перекушують на сніданок.

А от у цьому готелі зупиняються люди зовсім іншого ґатунку. Коли вони вирушають у справах до Токіо, то їдуть лише в дорогих зелених вагонах суперекспреса «Сінкансен» і ночують тільки в певних фешенебельних готелях. Залагодивши справи, відпочивають у готельному барі, попиваючи дорогі алкогольні напої. Більшість обіймає керівні посади у першорядних компаніях. Дехто має власну практику, як-от лікарі або адвокати. Досягнувши середнього віку, вони не бідують і більшою чи меншою мірою звикли до розваг. Аомаме мала на увазі людей саме такого типу.

Приблизно з двадцятирічного віку Аомаме, не знаючи чому, вподобала собі чоловіків середніх літ, у яких волосся на голові почало рідшати. Не лисих, а таких, у яких його ще трохи залишилося. Вабило не саме поріділе волосся, а форма голови. Ідеальним в її очах було полисіння Шона Коннері з його дуже гарною головою, що викликала сексуальні асоціації. Від самого її споглядання в неї билося серце. І той чоловік, що сидів перед шинквасом на третьому від неї стільці, мав голову досить непоганої форми. Звісно, не такої правильної, як у Шона Коннері, але по-своєму привабливої. Край його залисини помітно відступав від чола, а залишки волосся викликали в уяві траву, вкриту пізньої осені памороззю. Ледь-ледь підвівши очі над сторінкою книжки, Аомаме хвильку милувалася формою голови того чоловіка. Його обличчя нічим не вражало. Не було повним, але підборіддя вже почало обвисати. Під очима з'явилися мішки. Справжнісінький чоловік середніх літ. Та, ніде правди діти, форма його голови їй подобалася.

Коли бармен приніс меню й вологий рушничок для обтирання рук, чоловік, навіть не глянувши на меню, замовив віскі із содовою. «Може, ви вподобали собі якусь певну марку?» — спитав бармен. «Ні, не вподобав. Мені байдуже», — відповів чоловік тихим, спокійним голосом. У ньому відчувалася кансайська вимова. Потім, ніби щось згадавши, він спитав, чи немає «Cutty Sark». Бармен відповів, що є. «Непогано», — подумала Аомаме. Те, що він не вибрав «Chivas Regal» або вишуканий «Single Malt Scotch», викликало в неї приязне ставлення до нього. Особисто Аомаме чомусь уважала, що люди, схильні замовляти в барі якісь особливі напої, сексуально безликі.

Кансайська вимова їй подобалася. Особливо її відмінність від токійської в устах людини, що народилась і виросла в районі Кансай,[15] але, прибувши до Токіо, з усіх сил намагається говорити по-тутешньому. Розбіжність