Плавучий острiв - Жюль Верн

вона, ця душа всесвіту, була вже спроможна задовольнити якнайвищі вимоги. Вона й стала рушійною силою штучного острова. Двох електростанцій досить, щоб пустити в рух динамо-машини величезної, сказати б безмежної, сили, що подають електроенергію постійного струму з помірним напруженням в дві тисячі вольтів. Ці динамо-машини примушують діяти могутню систему гвинтів, розміщену поблизу двох портів. Кожна з електростанцій подає енергію в п’ять мільйонів кінських сил завдяки численним котлам, що їх нагрівають нафтові брикети, які займають менше місця й полишають менше бруду, ніж вугілля, а разом з тим дають більше тепла. Роботою цих станцій керують два головні інженери, Уотсон і Сомуа, які мають під орудою численний штат механіків і кочегарів, найвище ж управління здійснює комодор[46] Етель Сімкоо. його кабінет в обсерваторії має телефонний зв’язок з електростанціями, з яких одна розташована поблизу лівобережного порту, друга — біля правобережного. Комодор дає вказівки щодо руху острова в різних напрямках, згідно встановленого маршруту. Це він в ніч з 25-го на 26-е наказав, щоб Стандарт-Айленд, який до початку своєї щорічної подорожі стояв край каліфорнійського берега, вийшов у море.

Ті з наших читачів, яким би заманулось у думках вирушити на ньому в плавання, стали б свідками різноманітних перипетій цієї подорожі й напевне не пожалкували б, що таке вчинили.

Скажемо тепер, що максимальна швидкість Стандарт-Айленду, коли електроенергія машин розвинута до десяти мільйонів кінських сил, досягає восьми морських вузлів на годину. Наймогутніші вали, що їх здіймає на морі вітер, не в силі завдати йому ані найменшої шкоди. Завдяки величезним розмірам, острів зовсім не зазнає хитання, і морська хвороба тут нікому не загрожує. Щонайбільше в перші дні плавання на борту відчувається легке тремтіння — то підґрунтя острова здригається від обертання гвинтів. Маючи попереду й позаду хвилерізи в шістдесят метрів кожний, які без зусиль розрізають воду, острів плавно, без жодних поштовхів, рухається по широкій поверхні океану.

Само собою зрозуміло, що електроенергія, яку виробляють обидві станції, використовується не тільки як рушійна сила острова, але має й інший ужиток. Вона освітлює поля, парк, місто. Вона — джерело того могутнього світла, яке лінзи маяків кидають снопами променів у відкрите море, здалеку сигналізуючи про наближення плавучого острова і цим запобігаючи будь-яким випадковим зіткненням. Вона постачає різні струми, що їх уживано до телеграфних, телефонних, телеавтографних і телефонних приладів, а також у житлових будинках і торговельних кварталах. Вона, нарешті, живить величезні ліхтарі штучного місячного світла з напруженням в п’ять тисяч свічок кожний, що спроможні освітлювати площу в п’ятсот квадратних метрів.

Тепер ця дивовижна морська споруда, вирушивши у свій другий рейс, перетинає Тихий океан. Місяць тому вона покинула бухту Магдалини й попрямувала до тридцять п’ятої паралелі, щоб продовжувати свій маршрут на широті Сандвічевих островів. Вона йшла вздовж каліфорнійського узбережжя, коли Калістусові Менбару, який дістав телефонні повідомлення про те, що Мандрівний квартет виїхав з Сан-Франциско до Сан-Дієго, спало на думку забезпечити себе співробітництвом цих талановитих артистів. Відомо вже, як він вчинив з ними, як привіз на плавучий острів, що зупинився в кількох кабельтових від узбережжя, і як його зрадлива витівка дала можливість меломанам Мільярд-Сіті тішитися камерною музикою.

Таке це дев’яте чудо світу, цей шедевр людського генія, гідний двадцятого століття, на якому гостюють зараз дві скрипки, альт і віолончель. Стандарт-Айленд несе їх все далі в західні частини Тихого океану.

Розділ VI
ЗАПРОШЕНІ… СИЛОМІЦЬ

Якщо навіть припустити, що Себастьян Цорн, Фрасколен, Івернес і Пеншіна належали до тих людей, яких нічим не здивуєш, та й то їм важко було б подолати цілком законний вибух люті й непереможне бажання вчепитись Калістусові Менбару в горлянку. Вважати, маючи на це всі підстави, що ступаєш по землі Південної Америки, і раптом опинитися серед океану! Бути певним, що ти за якихось двадцять миль від Сан-Дієго, де чекають завтра твого концерту, й дізнатись несподівано, що пливеш все далі від нього на борту штучного рухливого острова! Правду кажучи, їхнє обурення цілком можна було б пробачити.

Американець, на своє щастя, уникнув першого грізного вибуху. Скориставши з подиву, чи, скоріше, із оціпеніння членів квартету, він непомітно вислизнув з помосту вежі й блискавично спустився ліфтом униз, опинившись таким чином поза межами докорів і гніву під гарячу руч чотирьох парижан.

— Який мерзотник! — кричить віолончеліст.

— Тварюка! — вигукує альт.

— Але… але… дякуючи йому, ми побачили стільки див, — примирливо зауважує перша скрипка…

— Так що, ти йому пробачаєш? — питає друга.

— Жодного виправдання! — проголошує Пеншіна. — І якщо на цьому Стандарт-Айленді є правосуддя, ми доможемося, щоб його покарали, цього янкі-шахрая!

- І якщо тут є кат, ми доможемося, щоб він потрапив на шибеницю! — горлає Себастьян Цорн.

Та, щоб домогтися цього, треба насамперед зійти униз до рівня мешканців Мільярд-Сіті, бо ж поліція неспроможна діяти в повітрі на висоті ста п’ятдесяти футів. Зробити це можна за хвилину, якщо пощастить спуститися. Але кабіна ліфта не піднімається, і немає нічого схожого на сходи. Отже, квартет опинився на вершечку вежі, позбавлений будь-яких зв’язків з рештою людства.

Після перших бурхливих виявів досади й обурення Себастьян Цорн, Пеншіна й Фрасколен, полишивши Івернеса милуватися краєвидами, замовкли й застигли нерухомо. Над ними тріпотить прапор, обвиваючись навколо держалка. І Себастьян Цорн відчуває нестямне бажання перерізати линву і спустити знамено, як то роблять на кораблях, коли визнають себе переможеними. Але товариші зупиняють віолончеліста саме в ту хвилину, коли він піднімає руку з добре нагостреним мисливським ножем: навіщо накликати на себе нову халепу?

— Не будемо робити того, що нам може пошкодити, — каже розсудливий Фрасколен.

— Отже, ти погоджуєшся з нашим становищем? — питає Пеншіна.

— Ні, але не треба його ускладнювати.

— А наші речі… їдуть собі до Сан-Дієго! — «Його високість» з журливим виглядом схрещує на грудях руки.