Пригоди. Подорожі. Фантастика - 80 - Віктор Рубенович Балаян

Можливо, таємниця діда Патратія не зникла зовсім, і внук коли-небудь розповість про те, що не встиг оповісти ДІД?

Коли Аллан Девіс, двадцятичотирьохрічний фоторепортер вечірньої газети, гаючи вечір перед телевізором у своїй незатишній парубоцькій квартирці, знічев’я записав питання найпопулярнішої в країні вікторини-шоу “Примхи старої леді”, він і гадки не мав, що стане переможцем.

Але безсторонній комп’ютер, який аналізував відповіді, віддав перевагу саме йому, і невдовзі його запросили в телестудію, де, засліплений сяючими гронами юпітерів і збентежений вітаннями сотень статистів та глядачів, Девіс дізнався, що він новий телечемпіон і володар головного призу — ліцензії фірми “Фенікс” на кругосвітню мандрівку.

Аллан насилу витиснув кілька банальних фраз вдячності в зіницю телекамери, що нахабно втупилася йому в обличчя, після чого камера від’їхала, юпітери згасли і на нього перестали звертати увагу.

Фірма “Фенікс”, відома тим, що забезпечувала володарів світу цього вишуканими розвагами, постала перед Алланом Девісом у подобі скромно вдягненого підстаркуватого чоловіка із залисинами і рипучим голосом. Дідок не дуже церемонився з Алланом. Мляво привітавши його, він без особливого ентузіазму вручив візитну картку голови фірми, сухо повідомив, куди треба з’явитися для виконання необхідних формальностей, і розчинився в густому натовпі статистів.

Наступного ранку дідок зустрів Девіса на порозі досить-таки солідного триповерхового особняка місцевої резиденції фірми і, бурмочучи щось несхвальне про нові часи і нових клієнтів, провів його нагору. Двоє невловимо схожих один на одного молодиків, які завчено усміхалися, запропонували Алланові сісти і вп’ялися в нього чіпкими, холодними очима психологів. Вони поставили йому безліч питань про сім’ю, вподобання, політичні погляди і багато ще про що, і це Девіса трохи спантеличило. Закінчивши допит, вони з приклеєними усмішками спровадили його в іншу кімнату, яка була покоями лікаря. Десятки датчиків уп’ялися в тіло репортера, який аж ніяк не чекав такого перебігу подій. Декілька досить-таки болючих ін’єкцій, зроблених досвідченою рукою, супроводжувались короткою повчальною лекцією лікаря фірми “Фенікс”. Він розмірковував про те, що в країні, де містер Девіс споглядатиме кориду, нещодавно було знайдено осередки холери, а тропічні річки, по яких нового чемпіона доставлять до руїн ацтекських храмів, часом забиті трупами тварин, що загинули від чуми. Тому необхідна особлива обачність. Що б не трапилося, запевнив балакучий медик, хай навіть ядерна війна, фірма не втратить свого престижу і клієнт побачить усе, що йому належить побачити.

Потім Алланом знову заволодів буркотливий дідуган. Він продріботів через величезний хол до дверей, оздоблених золоченими вензелями, сердито глипнув на Девіса і прорипів, що зараз його прийме сам містер Сперроу — син засновника фірми і нинішній її господар. Ще якийсь час дідуган нерішуче тупцяв перед дверима, здавалося, він не проти й перехреститися, але соромиться Аллана. Зрештою він крякнув і прочинив двері до святилища.

Володар фірми “Фенікс”, що ступив до них з далекого кутка свого величезного кабінету, був кремезним сивим чоловіком із впевненими, неквапливими рухами фізично сильної людини. Широко поставлені очі на засмаглому обличчі, здавалося, випромінюють енергію. Було щось дивне в його погляді, коли він подав руку Алланові і всміхнувся. Так дивляться на людей, про яких знають щось таке, чого вони самі про себе і не підозрюють. Це був водночас погляд учителя на нетямущу дитину, погляд лікаря на хворого і, безсумнівно, хоч це порівняння вже й приїлося, погляд удава на кролика.

— Сподіваюся, вас не образила набридлива доскіпливість моїх людей, — швидше стверджуючи, аніж питаючи сказав Сперроу, — Вони зраділи свіжій людині. Даруйте, але ви перший, хто користується послугами нашої фірми, не маючи за душею бодай п’яти-шести мільйонів. Згодьтеся, ми мали право з’ясувати, чи гідні ви благ, які я так необачно пообіцяв телекомпанії в обмін на річну рекламу.

Сперроу назвав ряд осіб, широко відомих у політичних і ділових колах усього світу, які були клієнтами фірми “Фенікс”. З кожним новим іменем, яке повисало в повітрі зі значимістю невидимого знака оклику, на Аллана накочувалося нещадне відчуття своєї неповноцінності, і він починав уже шкодувати, що втерся в таке високошановане товариство.

Наче прочитавши його думки, Сперроу зауважив:

— Для вас не буде ніяких винятків. Ви отримаєте всі задоволення за повною програмою, як шейх, король або президент. На певний час життя стане для вас казкою Шахразади. Але… — Тут він зробив паузу, прискіпливо глянув на Девіса і після деяких вагань провадив далі: — Ваша мандрівка, я маю на увазі маршрут, характер послуг, які вам нададуть, і таке інше, повинні бути таємницею. Інакше десятки конкуруючих з нами фірм зможуть запропонувати своїм клієнтам те ж, що й ми. Тільки завдяки цілковитій таємниці, — голос містера Сперроу набув сили фанатичного проповідника, — фірма “Фенікс” є на сьогодні єдиною, що здатна надати бажаючим те, чого прагне їхня душа, що здатна вирвати їх з кола суєти і забути вро свої клопоти. Підпишіть цей документ, містере Девіс, і запам’ятайте: одне необережне слово може викликати законний позов фірми, а такий позов дуже дорого коштує.

Він узяв з рук Аллана підписаний листок і підвівся.

— Джо! — покликав містер Сперроу.

У двері пропірнув сердитий стариган і застиг перед ним, як перед сотворителем.

— Джо служив ще в мого батька, — на якусь мить сталеві очі Сперроу потеплішали, — і знаєте, він донині переконаний, що ми піднімаємо клієнтів на дирижаблях і влаштовуємо прогулянки на верблюдах. Джо проведе вас до машини. Щасливої мандрівки вам, містере Девіс!

— Щасливої мандрівки! — рипучою луною відгукнувся і старий Джо.

За кілька годин Аллан Девіс був уже в оздобленому червоним деревом салоні спеціального літака, який мав доставити його в один з філіалів фірми в Південній Африці. Декілька золотокосих, перебільшено люб’язних стюардес пригощали його вишуканим обідом. Після кави Аллан запалив сигару, що виникла перед ним немов із повітря, і невдовзі, заколисаний рівним гулом реактивних двигунів, задрімав. Дрімота перейшла в глибокий сон. На жаль, фірма “Фенікс” не тримала під контролем сни своїх клієнтів. Аллана мучили кошмари. Йому привиділося, що хтось величезний, вогнедишний наліг на нього в непроглядній пітьмі і душить, наблизивши аж до обличчя смердючу пащу. Аллан закричав від жаху і прокинувся. Салон був наповнений ядучим димом, було схоже на те, що загорілася внутрішня обшивка. Літак кидало з боку в бік, ніби він потрапив в ураган; двигуни ревіли на високій судорожній ноті. На мить перед Алланом