Пробудження Левіафана - Джеймс С. А. Корі
– Да, – відповів той.
– Впевнений, що так воно і є. Він теж хотів, – Міллер пальцем показав на пораненого. – Але тепер він каліка і сяде за вбивство. Тож одного ми вже втратили. Бачите? Вони цькують нас один проти одного. Не даваймо ж їм такого робити. Кожного з вас я маю поранити або заарештувати – і це втрати лише за один день. Щось будеʹ. Але не сьогодні. Зрозуміли?
Чоловік з АЗП насупився. Натовп відступив від нього, звільнивши простір. Міллер сприйняв це як знак підтримки. Він поворухнувся. Чолов’яга з патчем АЗП озвався:
– День настане, братішка. На чиєму боці будеш ти?
Тон був загрозливий, але без тиску. Міллер повільно видихнув. Все скінчилося.
– Завжди на боці ангелів, – відповів офіцер. – Чому б вам усім не повернутися до роботи? Цирк закінчився, а ми усі маємо купу справ.
Момент змінено, натовп руйнувався. Один, за ним ще двоє, а потім ціла група відкололися. П’ять хвилин після прибуття загону – а на ознаку того, що тут сталося, лишився Голий Торс у калюжі крові та рана на вусі Міллера і тіло людини, яку забили до смерті, поки натовп у п’ять десятків голів стояв і спостерігав. Невисокої жінки у льотному костюмі марсіянської транспортної компанії.
Лише одна смерть. Непогана ніч виходить, розмірковував детектив.
Міллер підійшов до пораненого, АЗПшне тату якого було заляпане червоним, і став біля нього на коліно:
– Друже, ти арештований за вбивство тої оно жінки, ким би вона не була. Ти не зобов’язаний брати участь у допиті без присутності адвоката або представника профспілки. Рипнешся – і опинишся в космосі без скафандра. Ми зрозуміли одне одного?
Погляд чолов’яги красномовно казав «Так».
РОЗДІЛ 7. Голден
Голден міг пити каву при половинній силі тяжіння. Просто сидіти, тримаючи чашку під носом, і дозволити підніматися аромату. Сьорбати помалу, аби не попекти язика. При мікрогравітації не сильно-то й вип’єш кави, але вже при половині g все відбувається так як треба. Отже, він сидів у тихому, маленькому камбузі «Лицаря» і що є сил намагався думати про каву та гравітацію. Навіть балакучий Алекс мовчав. Амос поклав свою велику рушницю на стіл і втупився в неї з лякаючою сконцентрованістю. Шед заснув. Наомі сиділа навпроти, ковтала чай і позирала на настінний монітор. На нього було виведено керування.
Поки він зосереджувався на каві, міг не думати про Аде, яка зробила один переляканий подих, а потім перетворилася на мерехтливу хмару пари.
Алекс зруйнував момент наступними словами:
– Нам би варто вирішити, куди йти.
Голден кивнув, зробив ковток кави і склепив повіки. Мускули нили, мов усі жили йому повиривано. Периферія зору була поцяцькована плямами уявного світла. Йому бажалося насолодитися останніми хвилинами перед болем післясокових відхідняків, які вже почали його ковбасити.
– Він має рацію, Джиме, – підтримала пілота інженер, – ми не можемо до віку літати по колу на половині прискорення.
Голден не відкрив очей. Темнота під повіками була яскравою, активною і викликала легку нудоту.
– Та ми й не чекатимемо до віку, – нарешті відповів Джим, – ми чекаємо 50 хвилин на виклик станції Сатурн, що далі робити з їхнім бортом. «Лицар» лишається власністю «П’юр енд Клін», ми лишаємось працівниками компанії. Ви просили покликати на допомогу, я покликав на допомогу. Ну ось тепер лишається дочекатися, що з цього вийде.
– Шефе, то може, нам іти до Сатурна? – запитав Амос у Наомі. Пілот фиркнув.
– Тільки не на «Лицаревому» двигуні. Навіть якби ми мали паливо для такої подорожі, якого ми не маємо, я не хочу сидіти у цій бляшанці наступні три місяці, – відповів Алекс. – Ніт, якщо ми йдемо кудись, то це має бути Пояс чи Юпітер. Ми наразі однаково близькі до обох.
– Я голосую за курс на Цереру, – мовила Наомі. «ПіК» має там офіс. А на Юпітерському комплексі ми нікого не знаємо.
Голден, не розплющуючи очей, похитав головою з боку в бік.
– Ні, ми чекаємо, коли вони нас викличуть.
Наомі видала щось сердите. Смішно, подумав він, як можна визначити чужий голос по найменшим звукам. Кашель або дихання. Або маленький видих перед її смертю.
Голден сів і відкрив очі. Руки майже трусилися; він акуратно поставив чашку на стіл.
– Я не бажав би летіти проти Сонця до Церери, бо в цей бік пішли торпедоносці, і твоя ідея про переслідування була слушною, Наомі. Я не бажав би летіти і в бік Юпітера, бо палива у нас стане лише в один бік, а коли ми хоч трохи підемо тим курсом, то повернутися вже не зможемо. Тож сидимо тут, п’ємо каву, бо я маю прийняти рішення, а «ПіК» має сказати щось про це рішення. Так що чекаємо відповіді, і тоді я вирішуватиму.
Джим піднявся повільно, акуратно і посунув до сходів.
– Я на пару хвилин відключуся, мо, погані думки відійдуть. Якщо «ПіК» викличе, дайте знати.
***
Голден ковтнув гіркі, з післясмаком пліснявого хліба, снодійні пігулки, але ще не спав. Ще і ще Макдовел клав руку йому на плече і звав Джимом. Бекка реготала і лаялася, мов боцман. Камерон вихвалявся своєю вправністю на льоду.
Аде видихнула.
***
Джим ходив у рейс Церера–Сатурн дев’ять разів. Два кола за рік, майже п’ять років поспіль. Більша частина екіпажу теж бувала там. Робота на «Кенті», може, й була відстійною, але це теж значило, що гірше вже нема куди йти. Люди лишалися і робили судно своєю домівкою. Після майже постійних службових переводів на різні борти він оцінив стабільність і теж почав вважати «Кент» домівкою. Макдовел щось нерозбірливо мовив. «Кентербері» двигтів, наче при серйозному прискоренні. Аде посміхалася та підморгувала йому. Найболючіша за всю історію судома ноги скрутила усі м’язи тіла. Голден сильно прикусив загубника, аби не заволати. Біль приніс забуття, і воно було майже полегшенням. Свідомість відключилась, відкинута потребами тіла. На щастя чи ні, таблетки подіяли. М’язи розслабились, нерви перестали зудіти. Свідомість поверталася неохоче, як школяр. Щелепа заболіла, довелося виплюнути загубник. На ньому лишилися відбитки зубів. При слабенькому синьому світлі кабіни він розмірковував про людину, яка виконала наказ знищити цивільний корабель. Він дещо робив на службі, дещо, від чого не міг спати ночами. Він виконував накази, з якими був категорично не згідний. Але навести приціл на цивільне судно з п’ятьма
