Українська література » Фантастика » Дивний світ - Олександр Іванович Шалімов

Дивний світ - Олександр Іванович Шалімов

Читаємо онлайн Дивний світ - Олександр Іванович Шалімов
зазирнути до злих духів, що мешкають у центрі базальтового плато, і дуже бояться запізнитися.

На всі питання Жори Батсур незмінно відповідав:

— Потерпи, богатирю. Ще не все ясно. Наразі це гіпотеза…

«Хороша гіпотеза!» — сердито думав Жора. Проте після похибки з аеродромом остерігався висловлювати свої думки вголос. Він поділився сумнівами з Жамбалом і мовчазним шофером. Шофер багатозначно підняв брови, сплюнув крізь зуби і за звичаєм промовчав, а Жамбал несподівано сказав:

— Все правильно! Треба злий дух проганяй з Гобі. Новий життя прийшов. Навіщо нам злий дух! Ченці пішов, нехай злий дух теж пішов. Добре буде…

Табір улаштували під урвищами базальтового плато, кілометрів за тридцять на захід від джерела. Наступного ранку, захопивши радіометри[216] й мотузки, попрямували до центрального вулканічного конуса, який знаходився неподалік. Влітку з боку джерела до нього так і не вдалося проникнути через тріщини. Проте конус виявився недоступний і від нового табору. Глибокі тріщини, що розтинали покриви базальтових лав, незабаром перепинили шлях дослідникам.

— Тут без вертольота не обійтися, — зі злістю сказав Батсур.

— Як радіоактивність, Жоро? — поцікавився Аркадій Михайлович.

— Нормально…

— До центрального конуса близько кілометра. До його кратера кілометра півтора. Далебі, ще рано, Батсуре.

— Якщо випромінювання спрямоване, то мабуть. Але до Грімкої ущелини залишається якихось триста-чотириста метрів. Її вплив має позначитися.

— Не забувай, що розряд відбувся всього кілька місяців тому.

«Про що вони?» — думав Жора, з огидою поглядаючи на глибокі тріщини.

— Аркадію Михайловичу, — запитав він після того, як Озеров і Батсур замовкли, — що ви називаєте Грімкою ущелиною?

— Он ту глибоку ущелину, що підходить до центрального конуса. Ми її добре роздивилися з літака. З цієї ущелини можна проникнути в жерло центрального вулкана. Це єдине жерло, в якому немає лавового корка. І над ним ми спостерігали підвищення радіоактивності.

— А чи не спробувати пробратися до вулкана по самій ущелині? — невпевнено запропонував Жора. — Адже вона напевно доходить до краю плато…

— Це думка, — відзначив Батсур, — якщо, звісно, дно ущелини доступне і якщо ми не заблукаємо в лабіринті тріщин. Із дна нічого не буде видно.

— Треба спробувати, — сказав Озеров. — Тепер ми остаточно переконалися, що поверхнею плато шляху до центрального вулкана немає. А проте, лама, який приніс у підземний лабіринт біля аеродрому уламок священної плити, вочевидь, ухитрився побувати в центральному жерлі. Спробуємо вчинити, як радить Жора.

Лише до вечора наступного дня вдалося знайти в урвищах плато вхід у Грімку ущелину. Він нічим не відрізнявся від усть інших ущелин, які сотнями заглиблювалися у плато. Дно Грімкої ущелини було завалене величезними брилами базальту. По них і довелося пробиратися, ризикуючи на кожному кроці зламати ногу.

Ще декілька днів було витрачено на те, щоб у заплутаному лабіринті тріщин відшукати ту головну ущелину, яка вела до каналу центрального вулкана.

Місцями ширина ущелини складала трохи більше метра. Чорні стіни здіймалися вертикально вгору, і лише вузька смужка блакитного неба, десь на недосяжній висоті, нагадувала про величезний світ, що залишився за межами цього тісного кам’яного лабіринту.

Пробираючись по дну тріщини, Жора намагався не думати про те, що станеться в разі землетрусу. Ці тріщини можуть так само легко закритися, як колись відкрилися. Тоді в частки секунди дослідники будуть розчавлені і відтак перетворяться на скам’янілості, замуровані в багатосотметровій товщі базальтів.

Та ось, нарешті, затремтіли стрілки радіометрів. Очевидно, центральний канал вулкана був близько.

Жора крикнув про це Озерову і Батсуру, які пішли вперед. Луна підхопила вигук і почала перекликатися, то віддаляючись, то знову наближаючись. Здавалося, саме повітря в лабіринті тріщин загуло і завило, мов у трубах величезних органів.

— Істина — не в гучному крику, — пожартував без усмішки Батсур. — Ти розбудиш усіх духів Грімкої ущелини.

Покази приладів з кожним кроком збільшувалися. Жора сподівався, що ось зараз відкриється жерло вулкана, але замість цього ущелина ще раз розгалузилася.

— Куди підемо? — запитав Батсур.

Їх було троє. Жамбал цього дня залишився в таборі.

— Давайте розділимося, — запропонував Озеров. — Ви з Жорою йдете направо, а я наліво. Хто потрапить у зазубень, повернеться до розгалуження, а хто дістанеться до жерла, залишиться чекати біля нього. Жерло має бути близько.

Так і вчинили. Жора і Батсур заглибилися у праву гілку ущелини. Обережно переступаючи з брили на брилу, вони пройшли кількасот метрів. Стрілки приладів коливалися все дужче. Раптом ущелина різко розширилася і Жора ахнув. Біля їх ніг розкрилася темна безодня кратера. Вона вертикально спадала кудись униз. Там, унизу, панувала непроглядна пітьма.

Жора ліг на край ущелини і зазирнув у кратер. Нічого не видно. Жора узяв камінь і хотів кинути вниз, але Батсур застережно підняв руку.

— Ми не знаємо, що там, під нами, — серйозно сказав він.

— Чекатимемо Аркадія Михайловича?

Батсур кивнув.

— Дивіться, які гладкі стіни кратера, — відзначив після недовгої мовчанки Жора. — Немов їх спеціально полірували.

— Чи не здається тобі, що вони схожі на стіни зал і коридорів того підземелля в Атас-Ула? — запитав Батсур.

— Суто зовнішня схожість, — зневажливо махнув рукою Жора.

— Це ще питання, — посміхнувся Батсур.

— Чому ви не хочете говорити зі мною серйозно? — образився Жора. — Кожному дурневі ясно, що там усе зроблено людськими руками, а тут…

— А ось мені, наприклад, далеко не ясно, чи людські руки створили підземелля Атас-Ула, — задумливо сказав Батсур. — І тут, богатирю, теж все не так просто, як здається… Цей кратер більше схожий на величезну шахту. Завтра принесемо мотузки, спробуємо спуститися і тоді вирішимо.

— Ми спускатимемось туди? — запитав Жора, скоса поглядаючи в темну безодню.

— Коли шакала запитали, чи буде він їсти курку, його сміх розібрав. Для цього ж ми сюди й добиралися. Втім, ти можеш не спускатися, якщо

Відгуки про книгу Дивний світ - Олександр Іванович Шалімов (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: