Українська література » Фантастика » Господиня - Стефані Маєр

Господиня - Стефані Маєр

Читаємо онлайн Господиня - Стефані Маєр
спершу добре поміркуємо, перш ніж ризикуватимемо своїм життям. А вона — ні.

Запала тиша. Ніхто не відповідав Іяну. Тиша тиснула на мене, і я наважилася подати голос.

— Це неправда, — мовила я. — Я постійно думаю про себе. І я… я хочу допомогти. Хіба це не враховується? Сьогодні я щаслива, бо допомогла врятувати Джеймі. Невже мені не можна шукати щастя там, де хочеться мені?

— Бачите, що я мав на увазі? — зітхнув Іян.

— Що ж, я не можу заборонити їй брати участь у вилазках, якщо вона сама захоче, — сказав Джеб. — Вона більше не в’язень.

— Тоді й не просіть її.

Увесь цей час Джаред сидів мовчки. Джеймі також мовчав, але він, швидше за все, вже спав. А от Джаред — ні; його рука невпинно малювала узори на моїй щоці. Палючі, вогненні узори.

— Вам не потрібно просити, — мовила я. — Я — доброволець. Мені було зовсім не… страшно. Аніскілечки. Душі дуже добрі. Я їх не боюся. Все минулося аж надто гладко.

— Гладко? Порізати собі…

Я швидко обірвала Іяна:

— Це була надзвичайна ситуація. Такого мені більше робити не доведеться, — я на якусь мить замовкла. — Правда? — уточнила я.

Іян застогнав.

— Якщо піде Банда, піду і я, — мовив він похмуро. — Хтось мусить захищати її від самої себе.

— І я піду, щоб захистити нас від неї,— сказав Кайл, гиготнувши. А тоді застогнав: — Ой!

Я була занадто виснажена, щоб підвести голову й роздивитися, хто цього разу дав Кайлу стусана.

— А я піду, щоб ви повернулися додому живі,— пробурмотів Джаред.

Розділ 47
Робота

— Це занадто легко. Навіть нецікаво, — скаржився Кайл.

— Ти сам схотів із нами, — нагадав йому Іян.

Вони обоє товклися в кузові фургона, де немає вікон, перебираючи консерви і засоби гігієни, яких я набрала в крамниці. Був полудень, і над Вічитою висіло ясне сонце. Тут не так спекотно, як у пустелях Аризони, проте значно вологіше. У повітрі аж кишіло від крихітних мушок.

Джаред прямував до шосе, яке вело геть із міста, стараючись не перевищувати швидкість. Це його страшенно дратувало.

— Не набридло ходити по крамницях, Вандо? — запитав Іян.

— Ні. Я зовсім не проти.

— Ти так завжди кажеш. Чи є бодай щось, щоб ти була проти?

— Я проти… розлуки з Джеймі. І ще проти перебування поза печерами, зовсім трошки. Особливо вдень. Так ніби в мене клаустрофобія навпаки — забагато відкритого простору. А вас це не дратує?

— Інколи. Переважно вдень ми не виходимо.

— Вона бодай ноги випростати може, — поскаржився Кайл. — Не розумію, чому ти так хочеш почути скарги від неї.

— Бо це — така рідкість! Приємно бодай раз слухати не твої скарги.

І знов усе через мене. Кайл з Іяном укотре зчепилися, а це надовго. Я почала вивчати карту.

— Далі — Оклахома-Сіті?

— І ще кілька невеличких містечок по дорозі, якщо ти згодна, — відповів Джаред, не зводячи очей із дороги.

— Згодна.

Під час вилазок Джаред рідко втрачав пильність. Він ніколи не дозволяв собі розслабитися, як це робили Іян і Кайл після кожної покладеної на мене місії, яку мені вдавалося виконати успішно. Коли вони вживали слово «місія», я мимовільно посміхалася. Воно звучало надто пишно, як на звичайний похід у крамницю. Перш ніж вирушити на пошуки Джеймі та Джареда, у Сан-Дієго я робила це сотні разів, щоб прогодувати одну тільки себе.

Кайл мав рацію: занадто легко — навіть нецікаво. Я котила великий візок між рядами, усміхалась у відповідь на усмішки душ і наповнювала возик харчами. Звісно, не забувала прихопити дещо і для чоловіків, які ховались у фургоні. Частувала їх готовими сандвічами, коли зголодніють. Іноді навіть балувала. Іян обожнював м’ятне морозиво з шоколадними крихтами. Кайл найбільше полюбляв карамельки. Джаред їв усе що дадуть; здавалося, він уже давно перестав надавати чомусь перевагу, прийнявши такий спосіб життя, в якому бажання не бралися до уваги і навіть щоденні потреби ретельно зважувалися й обмірковувались. Ось чому в нього завжди все виходило — він умів розставляти пріоритети й абстрагуватися від людських забаганок.

Іноді в невеликих містах мене зупиняли на вулиці, починали розмову. Я вже так добре вивчила свою роль, що змогла б, мабуть, обманути й людину.

«Привіт. Новенька?»

«Так, тільки приїхала».

«Що привело вас у Баєрс?»

Я завжди дивилася в карту, перш ніж вийти з фургона, тому знала всі назви міст.

«Мій чоловік чимало подорожує. Він фотограф».

«Чудово! Людина мистецтва. У нас тут багато гарних краєвидів».

Спочатку я сама представлялася фотографом, але згодом зрозуміла, що, назвавшись заміжньою, я економлю чимало часу в розмовах із чоловіками.

«Щиро вдячна за допомогу».

«Дуже прошу.

Відгуки про книгу Господиня - Стефані Маєр (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: